1, 2. Предмет та місце ΣΨ в с-мі наук.

ΣΨ - вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, обумовлені їх включенням в соц. групи, а тж. псих-ні харак-ки цих груп. ΣΨ - це наука про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціювання. Предметом є особливості суб'єктивного оціночного відображення людиною об'єктивного соціального середовища. В основу покладені три провідні ідеї : а) соціальна взаємодія та спілкування, б) ціннісне відношення (оцінка) як умова та результат спілкування і взаємодії людей, в) особливості регуляції соціальної поведінки особистості з боку її ціннісних (оціночних) відносин. Виникла на межі двох наук - психології та соціології, зберігає свій особливий статус. Специфічне місце в системі наук пояснюється обєктивним існуванням фактів сусп-го життя, які м. б. досліджені лише за доп-гою соціології та пс-гії. ΣΨ явища мають подвійне походження: з одного боку виявлятися та функціонувати вони можуть тільки в контексті певної людської спільності, з іншого - будь-яка спільність людей не є абстрактною величиною, а завжди є результатом діяльності та взаємодії конкретних людей. Тобто, яке б суспільне явище (мода, громадська думка, революція, війна) ми б не аналізували, ми завжди знайдемо в ньому "психологічний " аспект, оскільки сус-ні закон-ті проявляються не інакше як через діяльність людей, а люди діють у відповідності зі своєю волею, свідомістю, досвідом, бажанням. А з іншого боку, коли люди вступають у взаємодію, то між ними виникають особливого типу зв’язки, які приводять до феноменів: - наші знання, почуття, поведінка детерміновані не тільки нашими індив. -психол. рисами, а й властивостями конкретного соціального середовища, в якому ми діємо (вплив людей, засобів масової комунікації, моди) , спілкуючись ми формуємо певні міжособистісні стосунки, які потім регулюємо у відповідності з нашими інтересами та бажаннями (чутки та плітки, переживання, соціальні ролі) , ефективність нашої діяльності залежить від присутності людей, що спостерігають за нами. Розкриваючи проблему взаємодії між особистістю та суспільством , між індивідуальним та соціальним, між суб’єктивним та об'єктивним - соціальна психологія робить це через аналіз міжособистісного та міжгрупового спілкування та взаємодії.

3. Подвійний статус ΣΨ. Ця наука виникла на стику наук- ΣтаΨ та займає особливий статус. Існує цілий ряд факторів суспільного життя, які можуть бути вирішенні лише при об'єднанні зусиль двох наук. Також будь-яке суспільне явище має психологічний аспект, оскільки вони з'явл. ч-з д-ть людей, які мають свідомість, волю і т. д. В ситуаціях спільної д-ті людей виникають особливі типи зв'язку між ними, зв'язки спілкування та взаємодії, аналіз яких не моливий без системи психолог. знання. Ще Виготський казав, що для того, щоб досліджувати складні психічні пр, треба вийти за межі особистості у ширше коло- у соціальне існування людини. Внутрішні пс. пр. не є чимось незалежним від соціальних чинників. Всі пс. пр треба вивчати не ізольовано, а за умов впливу або присутності інших людей. Початок дослідження соціально-психологічного чинника був в 20-х рр. ХХ ст. (Олпорт, Меде, Бехтерєв) -за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність д-ті індивіда змінюється- підвищується чи зменш.

4. Специфіка америк. та європ. ΣΨ. Після другої ВВ і до поч. 60-х рр ХХст у світі домінувала америк ΨΣ. В ній виділ. 2 подіі: перехід від біхевіористського до когнітивного підходу, та від широкого до більш вузького обгрунтування соціально-психологічних явищ. Нині у США спостеріг. подальше розширення сфери соц-пс праць теоретичного та прикладного спрямування, виникнення нових наукових центрів. Більшість америк соцпс виокремлюють такі психологічні напрямки: біхевіоризм, психоаналіз, когнітивізм та один соціологічний- інтеракціонізм. Європ. ΣΨ в довоєнний період не мала пристойних інституцій, а була представлена лиш окремими вченими. В Швейцарії працював Ж. Піаже , роботи якого вплинули на сучасну концепцію соціалізації, зокрема на її моральний аспект. Після Другої ВВ обмін соц-психологічною інформацією зберігався лише між окремими науковими центрами Європи та США. США були взірцем для вчених Зах. Європи. Так, власні дослідження розглядались крізь призму америк. підходів. А вже в 70-ті рр. починається критика америк ΣΨ. Осн пафос критики було спрямовано на спрощене розуміння соціального контексту. Спроба надати цій науці статусу природничої дисципліни була визнана невдалою. Почин розвиватись власні течії і напрямки. Вагомий внесок зробили Г. Теджфел, С. Московічі.

Стверджується, що ΣΨ не слід продовжувати експерименти й перетворюватись в науково-природничу дисципліну. Вона має розглядати себе в контексті реальної соціокультурної ситуації. Теджфел: ΣΨ –це наука про соціальну поведінку людини, якій необхідно:враховувати взаємозв'язок поведінки індивіда та його соц оточення; усвідомлювати і враховувати суспільну значущість і відповідальність соц-психологічних досліджень і теоретичних висновків. ΣΨЗаходу поділ. на 3 галузі: вивчення індивідуальної соціальної поведінки; аналіз дідичної взаємодії і комунікативних процесів; досл малих груп та психологічне вивчення соціальних проблем. Сучасний теоретико-методологічний розв зах ΣΨ відбувається як у руслі загальнопсихол напрямків- біхевіоризму та фрейдизму, так і нових- необіхевіоризму, неофрейдизму, гуманістичної Ψ. Як і в США, так і в Європі ведеться пошук нових підходів у розв'язанні проблеми прояву соціально-психологічної реальності, нових парадигм, які б дали поштовх подальшому роз-ку ΣΨ.

5. Сруктура та завдання ΣΨ. Стр-ра –це не проста сукупність інф-ції, уявлень і наукових понять про соц-психологічну реальність, а певна впорядкованість знань про неї, її механізми р-ку та функціонування. Стр-ра є системою взаємопов'язаних уявлень, понять, теорій про соц-психологічну реальність різних рівнів:від соц-псих програми поведінки окремих людей, до соц-психол явищ у макросередовищі. Сама стр-ра представлена 2 розділами: Соціальна психологія особистості-проблеми особистості як сб' соц взаємодії та спілкування; і Соціальна психологія спілкування і міжособистісних стосунків- знання про спілкування та його сторони, психолог способи впливу в пр спілкування. Завдання:1. розробл ΣΨ концепцію про взаємодію між людьми та соц спільнотами, способи ΣΨ досл. 2. Виявл. конкретні соц-пс типи, комунікативні програми поведінки. 3. Виробл теоретичні основи соц-псих діагностики, консультування та надання допомоги. 4. Осмислює роль і місце людини, що вдосконалюється, у суспільстві, яке також змінюється. 5. досліджує усе різномїття стосунків і спілкування у тому числі і за екстремальних і конфліктних умов і в разі деформації стосунків, а також у зв'язку з утвердженням у нашому соціумі нової системи цінностей і форм власності.

6. Перші теорет. напрямки у ΣΨ. Є 6 критеріїв розрізнення теоретичних підходів:головне джерело даних для спостереження; поняття, які використовуються для пояснення мотивації або особистості загалом; роль свідомості в поведінці; роль невідомого в поведінці; роль зовнішнього і соціокультурного середовища. В теоретичному плані визначилися такі осн підходи:1. Психоаналіз (Фрейд, Горні, Фромм, Юнг) . Наголос на джерелі енергії, а не на її спрямованості, прагнення завдяки вивченню глибинних процесів психіки пояснити причинність взаємодії індивідів. Розглядає розвиток особистості, соціалізацію, агресію, культуру та поведінку людини. 2. Біхевіоризм (Халл, Скінер, Бандура, Міллер) . Залежність поведінки від зовнішніх стимулів, спрямованість пояснюється звичками, досвід має другорядне значення. Розробл. проблеми соц агресії та її можливих детермінант, шляхи та методи соц научіння. Досліджує чіткість у теорії та експерименті, соціалізацію, соціальний контроль та установки. 3. Когнітивізм (Левін, Гайдер, Ньюком, Фестінгер) . Веде свій початок від гештальтΨ. Вихідний принцип- аналіз соціальної поведінки з погляду пізнавальних процесів індивіда. Основним мотивувальним чинником поведінки індивіда є потреба у встановленні відповідності, збалансованості його когнітивної стр-ри. Досліджує установки, мову та мислення, Я-концепція. 4. Інтеракціонізм- це соціологічний напрямок. (інтеракція- взаємодія) . (Мід, Гофман, Шериф) . Головним є не окремий індивід, а соціальний процес як ціле, або інтеракція індивідів у групі та суспільстві. Аналіз людської поведінки на основі врахування суб'єктивного світу особистості, внутрішньої мотивації її дій та зовнішніх реакцій; осн увага приділ проблемам комунікації за допом мови і символів, рольовій поведінці особистості і нормам, що регулюють соц взаємодію. Поведінка людини у групі інтерпретується в рамках цілісної групової активності. Йде формування теорій референтної групи, рольової поведінки.

7. Експерементальний етап. Початок ХХ і особливо після воєнний час вважається періодом перетвореннямΨΣ в експериментальну науку. Офіційною підставою стала програма Меде в Євр. та Олпорта в США, в яких було сформульовано вимоги перетворення. В теоретичному плані подолання старої традиції прийняло форму критики концепцій Макдугалла, які в найбільшій мірі відображали слабкістьΣΨ попереднього періоду. Особливу увагу в подальшому розвитку приділяли біхевіористичному підходу, який відповідав ідеалу побудови строго експериментальної дисципліни. Щодо об'єктів експериментів, то значну увагу стали приділяти малим группам, цьому сприяло значне зацікавлення експериментальними методиками, застосування яких можливе при вивченні процесів у малих групах. Розвиток експ. методик означав прогрес у розвитку ΣΨ знання. З одної сторонни в даний період ΣΨ набрала силу як научна дисципліна, було провед багато експериментів для досл малих гр, процесів в них, розроблені методики. З іншої сторонни надмірне захоплення малими гр призвело до виключення аналізу особливостей масових процесів. Біхевіоризм вΣΨ використ. в варіантах необіхевіоризму, в якому виділяють 2 напрями. Перший пов. з іменем К. Халла, в рамках його підходу розроблена теорія фрустрації та агресії (Міллер та Доллард) , методи діагностичної взаємодії (Тібо, Келлі) . Х-рним для даних робіт є використання апарату математичної теорії гри. Другий пов. з іменем Б. Скінера. Осн методологічний недолік полягав в тому, що більшість екс. було проведено на тваринах. , і сама стратегія досліду майже виключає аналіз групових процесів. Психоаналіз не став таким пошириним в ΣΨ як біхевіоризм. З даним напрямком пов. імена Е Фромма та Дж. Саллівана. Існував і напрямок класичного фрейдизму, прикладами якого стали роботи присвячені теоріям групових процесів (Л. Байон, В. Бенніс, Г. Гепард, Л. Шутц) . Когнитивизм ведет свое начало от гештальтпсихологии и теории поля К. Левина. Исходным принципом здесь является рассмотрение социального поведения с точки зрения познавательных, когнитивных процессов индивида. (Ф. Хайдер, Т. Ньюком, П. Танненбаум) . Сделана попытка объяснить социальное поведение личности. Вместе с тем когнитивистская ориентация в настоящее время получает все более широкое распространение. Это объясняется тем, что в отличие от бихевиористски ориентированной ΣΨ она подчеркивает с особой силой роль и значение «менталистских» образований в объяснении социального поведения человека. Интеракционизм как единственная социологическая по происхождению теоретическая ориентация имеет своим источником теорию символического интеракционизма Г. Мида, теорию ролей (Т. Сарбин) и теорию референтных групп (Г. Хаймен, Р. Мертон) . В русле интеракционизма развиваются и идеи так называемой социальной драматургии Э. Гофмана. В интеракционизме в большей мере, чем в других теоретических ориентациях, сделана попытка установить именно социальные детерминанты человеческого поведения. Для этого вводится в качестве ключевого понятие «взаимодействие».

8. Фасилітація та інгібіція. На человека влияет даже присутствие других людей (на их деятельность) . Социальная фацилитация (влияние других полож. ) - повышение скорости или продуктивности деятельности индивида вследствие воображаемого или реального присутствия другого человека или группы людей (без вмешательства в его действия) , выступающих в качестве соперника или наблюдателя за его действиями. Впервые зафиксирована в конце XIX в. в опытах французского физиолога Фере, затем подробно описана Ф. Олпортом, В. Меде, В. М. Бехтеревым и пр. Иногда реальное или воображаемое присутствие других, не вмешивающихся в действия индивида, ведет к ухудшению результатов деятельности; это явление получило название ингибиции социальной (подавления) . Установлено, что возникновение феномена фацилитации социальной зависит от характера выполняемых задач. Присутствие наблюдателя (соперника) положительно влияет на количественные характеристики деятельности и отрицательно - на качественные. Выявлена зависимость фацилитации социальной от пола, возраста, статуса и других характеристик субъекта, а также от его отношения к присутствующим. В заруб Ψ для объяснения механизма фацилитации пользуются в основном теориями Р. Зайонца и Н. Коттрелла. Социальная ингибиция (отриц влияние других) . При определенных условиях бывает фацилитация: 1) при выполнении хорошо знакомой или простой работы (спортсмен-зритель) . Условия для ингибиции: выполнение сложной или незнакомой работы. Улучшается в присутствии людей: сила мышечного напряжения, долговременная память;ассоциативное мышление, продуктивность внимания.

Ухудшается в присутствии людей: концентрируется внимание, чувствительность, показатели сложных интеллектуальных действий, генерирование определенных идей.

9. Поясніть співвідношення між методологією, мет. Принципами та методами дослідження

М. - це сукупність пізнавальних зас. ,

Методів, прийомів, шо що викор. в б. -я. науці. Б. -я соц-псих дослідження базується на певних методологічних принципах, тобто на загальних положеннях, котрі зумовлюють взаємодію. принцип історизму забезпечує вивчення соц-псих з погляду її виникнення, розвитку та становлення, формування суч. та майб. стану. принцип об’єктивності забезпечує вивч. об’єктивних законів розвитку явищ соц. -псих. Використанні методи та позиція дослідника не повинні впливати на результати. принцип системності передбачає виокремлення певної системної властивості, що обєднує елементи в єдине ціле, у структуру, враховуючи звязки і стосунки з середовищем. принцип розвитку його застосування в прогнозуванні механізмів, моделюванні структур реальності. Принцип гуманізму визнвє людину чи члена групи як найвищу цінність. Принцип активності і творч. д-сті наряду з творчою активністю кожного передбачає активний взаємозвязок людем між собою. Принцип зворотнього звязку діє у сфері взаємодії, за умови подачі оцінки дій та вчинків партнерів одне одному. Метод – це сукупність прийомів та сперацій практ. Та теорет. освоєння дійсності. в соц. псих. Спрямовані на вивч. Соц- псих проявів особистості та у сфері взаємодії. сукупність методів зібрання, обробки та аналізу дають змогу реалізувати цілі та завдання соц-псих досліджень.

10 Виявіть специфіку соц-псих дослідження Соц-псих дослідження починається з розробки програми вивчення об`єкта, яка передбачає: постановку проблеми, визначення завдань, обєкта й предмета вивчення, уточнення головних понять, формулювання гіпотези; визначення емпіричних обєктів дослідження (вибірка) ; розробку методики конкретного дослідження; пробу методики (пілотаж) , її вдосконалення, перевірку надійності; збирання первинної інформації, що супроводжується контролем надійності та вірогідності отриманих даних; логічну та кількісну обробку зібраних результатів; інтерпритацію результатів, висновки, звіт. Розглянемо окремі етапи досл. Важливим є повнота і чіткість програми, однозначність визначення понять досл, продуманість гіпотези. Гіпотеза досл – це припущення, яке сформулював дослідник, щодо наявності чи відсутності емпіричних звязків, залежностей між обєктами чи явищами, що вивчаються. Саме вона є одним із вирішальних компонентів, що забезпечує досягнення мети. Гіпотеза може сформулюватися як окреме твердження або як логічна послідовна система тверджень. У процесі підготовки досл визначається його мета, формулюється гіпотеза, відповідно до якої виявляються залежні та незалежні змінні. Незалежні змінні – це конкретні ситуації або явища, спеціально організовані дослідником. Зміни, які він очікує спостерігати та фіксувати, будуть залежними змінними. Вибірка (вибіркова сукупність індивідів) – це та їх частина, яка відібрана з усієї маси, що має назву “генеральна сукупність”. Вибіркова сукупність завжди обєднана якоюсь спільною ознакою, що цікавить дослідника і відображає якості генеральної сукупності. Отже, генеральна сукупність – це те, що має вивчатися, а вибіркова сукупність – це те, що реально досліджується. Саме тому вибірка повинна адекватно відображувати генеральну сукупність, тобто бути репрезентативною (представницькою) . Важливо дотримуватись принципу репрезентативності при визначенні емпіричних обєктів досл, бо відомо, що на практиці вибірка часто формується стихійно. Але репрезентативність не слід ототожнювати з кількісними показниками – не завжди потрібна велика кількість піддослідних. Успіх вибору конкретної методики безпосередньо залежить від ретельності й “чистоти” проведення пілотажного дослідження. На цій стадії слід провести репетицію всього процесу збору та обробки інф. Це означає, що належить випробувати дослідницький інстрімент, дослідників-виконавців, їхню компетентність, придатність для тієї чи іншої роботи (спостереження, інтервю тощо) , перевірити оптимальність ситуації, місця, часу проведення досл тощо. У ході збору первинної інф. важливо дотримуватись наукової етики (принцип добровільності участі піддослідних в експерименті, використання одержаних даних лише з науковою метою) . Головне завдання досл – одержання надійної та вірогідної інф. Після проведення роботи дослідник має певну к-ть доброякісних документів (анкети, протоколи спостер або експерименту) , які потім опрацьовуються і аналізууться. Отримана інф. повинна відповідати вимогам точності, обгрунтованості, надійності. Точність інф. залежить від чутливості використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей. Обгрунтованість (валідність) соц-псих інф-ції визначається проидатністю методу досліджувати (вимірювати) саме ті якості обєкту, що вивчаються. Надійність інф. , або її вірогідність, означає стабільність результатів при повторних експериментах різних дослідників. Надійність підтверджується методома дисперсного та факторного аналізів. Інтерпритація одержаних після обробки та аналізу даних – це творчий процес, який не піддається чіткій алгоритмізації і потребує врахування і використання багатьох інших даних теоритичних та емпіричних досліджень. Дослідження не вважається закінченим, доки не написаний досить повний звіт про нього.

11. Лабораторний експеримент. Експеримент – це організована дослідником взаємодіяміж піддослідним або групою піддослідних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Експеримент має 4 етапи: теоритичний етап дослідження (постановка проблеми) ; методичний етап (методика, експериментальний план) ; експериментальний етап; аналітичний етап (кількісний аналіз результатів, інтерпритація фактів, формулювання нових гіпотиз і рекомендацій) . Існують 2 головні різновиди експерименту (залежно від характеру та умов експериментальної ситуації) : лабораторний і природний. Лабораторний експеримент – це основний метод перших соц-псих досліджень. Він являє собою дослідження, проведене у штучно створених умовах (у лабораторії) . На відміну від природного експ. він передбачає організацію досить незвичної для піддослідних ситуації. В умовах лаб. експ. піддослідний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер завдань, які розвязує дослідник в експ. Використання методу лаб. експ. дає досліднику чимало переваг, зокрема можливість уникнути побічного впливу, наприклад, шуму; одночасно контролювати декілька змінних і точно реєструвати дії досліджуваного. Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає також змогу моделювати реальні умови, які у повсякденному житті рідко зустрічаються або недоступні для спостереження (експ-ні, стресові ситуації) . Загальною вимогою під час проведення експ є виокремлення експ-ої і контрольної груп, щоб результати досліджень можна було порівняти з певним еталоном.

12. Осн. методи соц-псих дослідження. Спостереження це цілеспрямованае та організоване сприймання та реєстрація данних Один з випробуваних методів, яким корист. природничі та сусп науки. Для проведення спостереження треба виділити: завдання спостереження може бути попереднє вивчення обєкта , висунення гіпотези, перевірка, уточнення результатів. Обєкти спостереження: або окремі особи, або групи людей. Предметом спостереження можеть виступати або вербальні або невербальні акти поведінки. Розрізняють включене, невключене, природне, приховане, відкрите і лабораторне спостереження. Включене- експериментатор нат деякий час стає членом групи дослідження, він для інших є рівноправним членом. Невключене, коли дослідник не є членом групи, самостійний прийом для уточнення гіпотез. Відкрите, коли піддослідні знають, що за ними спостерігають, приховане, коли не здогадуються. (магнітофони, відеокамери) . До природного відносять вивчення реальних соц процесів та явищ, а до лабораторного – дослідження в експпериментальних умовах. Метод спостереження дає змогу фіксувати події безпосередньо в момент їх перебігу, отримувати інфо незалежно від установок індивіда. Недоліки втрата часу, низька надійність, знання, що за тобою спостерігають, установки дослідника, обмежене застосування. Експеримент- організована дослідником вжаємодія між піддослідним або групою піддослідних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії. Розрізняють 2 різновиди псих. есперименту- природний ( він базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах: створюються спеціальні експериментальні умови, які не порушують звичайного перебігу) і лабораторний ( передбачає проведення дослідження за штучних умов) . Метод вивчення документів : Використовується здебільшого як додатковий, використовується переважно на ранніх етапах дослідження або на заключному етапі. Документи класифікуються: за способом фіксації ( письмові, друковані) , за мірою персонофікації : особисті, без особові, залежно від статусу джерела: офіційні і не офіційні. Використовується спеціальний прийом – « Контент-аналіз»: полягає втому, що в тексті виокремлють певні смислові одиниці та форми інформації Можна застосовувати, коли дослідник має справу з великим масивом інформації. Опитування – метод збору первинної інформації, який грунтується на безпосередній ( бесіда, інтервю) чи опосередкованій ( анкета) соціально-психологічній взаємодії дослідника та респондента. Цей метод дає змогу одержати велику кількість інформації . розрізняють групове, індивідуальне. очне та заочне , усне та письмове. Серед усних методів: бесіда- метод одержання інформації за допомогою вербальної комунікаціїї в ході довільного діалогу на певну тему між дослідником та піддослідним. Інтервю- метод одержання необхідної інформаціїї шляхом цілеспрямованої бесіди інтервюера з респондентом. Інтервюер фіксує відповіді респондента зберігаючи нейтрельну позицію. У стандартизованому і. . формулювання запитань та їх послідовність визначаються заздалегіть. Вони однакові для всіх. Нестандартизоване і характеризується повною гнучкістю. Інтервюер відповідно до ситуації може формулювати і змінювати порядок питань. Метод письмового опитування – анкетування, яке здійснюється за допомогою структурно-організованих запитань. Переваги: легка статистична обробка данних, будь-яка кількість осіб. Запитання бувають: закритими і відкритими, прямиим і не прямими. Буферні і зондуючі. . Перевірка надійності – повторне опитування. Тестування – це сис-ма завдань, яка пропонується піддослідному та визначається як стандартизоване вимірювання. Використовують для вимірювання соц-псих особливостей груп, та для диференціації груп на основі їх соц-псих характеристик. Запитання як правило непрямі, потрібен «ключ» для співвіднесення з певними параметрами. Використов. як додатковий засіб. Також соціометрія та семантичний диференціал.

13. Соціометричний метод в ΣΨ. 1934Морено. Соціометр. м-д - система технічних засобів та процедур кільк-го та якіс-го ан-зу соц. -емоц-х зв'язків даного індивіда з членами групи. Виявлення сис-ми емоц-х відносин в групі шляхом здійснення кожним з членів групи певних “виборів” з всього складу групи по заданому критерію. Дані про ці вибори заносяться в соціометричну матрицю або будується соціограма, після чого розраховуються індив-ні та групові соціометричні індекси: соціометричний статус (зірки, високостатусні, відштовхнуті, знехтувані, ізольовані) ; взаємність емоц-х виборів; групова згуртованість; інтегративність, референтність. Дає можливість разрах-ти позицію кожного члена в системі міжособистісних відносин. Соціометрія є відбитком міжособистісних відношень в групі, рівня розвитку позитивних чи негативних емоц-х відношень в ній. - за допомогою соціометрії фіксується лише одна сторона гр. дійсності - зовнішній емоц-й зріз гр-ї активності, кількісна сторона відносин, не враховує зв’язок між/ос відносин з суспільними, в яких існує група, не вивчається мотивація вибору.