40. Особливості великих соц груп.

Риси людської психіки, які є соціально значущими, формуються на рівні макрогруп. Тому вивчення великих соц груп є надзвичайно важливим для ΣΨ. У великих групах існують такі регулятори соціальної поведінки як традиції, обряди, звичаї. Вони разом з особливостями життєвої позиції характеризують спосіб існування великих груп, який включає форми спілкування, особливий тип контактів між людьми, їх інтереси, цінності, потреби і мову. Виходячи із загальних принципів розуміння групи, ми не можемо, звичайно, дати чисто кількісне визначення цього поняття. «Великі» у кількісному відношенні утворення людей розділяються на два види:1 спільності, що випадково, стихійно виникли, що досить короткочасно існують і, до них відносяться юрба, публіка, аудиторія. Цей вид великих груп характеризується такими загальними ознаками:1) аморфність утворення та існування, 2) випадковість входження індивідів, невизначеність якісного та кількісного складу учасників, їхня різнорідність, 3) ситуативність виникнення (утворюються в результаті випадкової діяльності і існують тільки в її межах) , 4) не визначення становища, нездатність існувати як структурне утворення у складі інших соціальних утворень. Другим видом великих соц. груп є в точному значенні слова соціальні групи, тобто групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства, що займають певне місце в системі суспільних відносин кожного конкретного типу суспільства й тому довготривалі, стійкі у своєму існуванні. До цього другого виду варто віднести насамперед соціальні класи, різні етнічні групи (як їхній головний різновид - нації) , професійні групи, групи за статтю та віком (із цього погляду як група можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, люди похилого віку й т. д. ) , окремі суспільства та країни, організації, рухи, які мають світовий, інтернаціональний характер (наддержавні організації, світові релігії) , характерними ознаками яких є: 1) вони є певною цілісністю 2) можуть виступати самостійним суб’єктом соціальної та історичної дії або поведінки, 3) об’єднані спільною діяльністю ( їх члени взаємодіють між собою безпосередньо чи опосередковано) , 4) мають відносну гомогенність ( т. т. однорідність за складом) 5) вони відносно тривалі у просторі та часі. Отже у всіх великих соціальних груп існують характерні загальні ознаки, які відрізняють їх від малих.

41. Феномен етнічних груп та його особливості. Одним з аспектів психології великих груп є психологія етнічних груп, вивченням яких займається етнопсихологія. Етнічна гр. (від грец. Ethnos-племя, народ) - це тип великої соц. групи, що формується та розвивається природно – історичним шляхом. Одну етнічну групу від інших відрізняють культура, мова, самосвідомість. Саме ці ознаки визначають етнічну приналежність людини. В історичному плані головними типами етнічних спільностей є плем’я, нація, народність. Традиція дослідження психології етнічних груп сходить до робіт В. Вундта по «психології народів», де «народ» інтерпретувався саме як деяка етнічна спільність. Вундту ж належить і постановка питання про те, що методом дослідження психології етнічних груп повинне бути дослідження міфів, звичаїв й мови, оскільки ці ж самі утворення становлять і структуру психології етнічних груп. Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значимим для соціальної психології фактором тому, що вона фіксує певні характеристики того мікросередовища, в умовах якого формується особистість. Етнічна специфіка деякою мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, і засвоєння цього досвіду є найважливіший зміст процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, насамперед через родину й школу, особистість у міру розвитку прилучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Характеризуючи компоненти психології етнічних груп, говорять про етнічний характер, етнічну психологію. У психології етнічних груп розрізняють 2 аспекти: 1) психічний склад як найбільш стійке утворення (національний характер, традиції, звичаї) . 2) емоційну сферу (національні або етнічні почуття, потреби, інтереси) . Як відомо, поняття національний характер означає фіксацію певних типових рис. Але, виявляючи типові риси національного характеру, не слід абсолютизувати їх. Будь-яка риса нац. характеру не може бути жорстко прив’язана лише до певної нації, кожна з них є загальнолюдською рисою. Тому слід говорити про міру вираженості тієї чи іншої риси, про специфіку її вияву. Головною сферою вияву нац. характеру є діяльність, тому його дослідження здійснюють за допомогою аналізу продуктів цієї діяльності: мистецтва, фольклору. Також вивчаються мова, здібності та темперамент ( мова йде про вивчення специфічних поєднань переважаючих типів темпераменту, а не про прив’язування певного типу темпераменту до певної етнічної групи) .

43. Історія досліджень малої соціальної групи. Дослідженню малих соц. груп приділяється багато уваги. Фактично їх дослідження почалося зі становленням соц. психології як самостійної науки. Малі соц. групи почали досліджувати для того, щоб дізнатися як змінюється ефективність індивідуальної дії, яку людина виконує наодинці і при умові присутності інших людей. На початку ХХ ст. . амер. соціолог Ч. Кулі запропонував термін «первинні групи» для визначення груп, в яких домінує безпосереднє спілкування. Такі групи вбачалися вирішальним чинником впливу на особистість. З 20-30-х років починається етап експериментально-емпіричного дослідження малих груп. з‘являється школа «групової динаміки» Левіна, яка вивчала керівництво і лідерство, прийняття групового рішення тощо. В дослідженні групової поведінки починають застосовувати лабораторний експеримент. За його допомогою Шериф і Аш вивчали групові норми і груповий тиск на особистість. На основі цих досліджень малу групу починають розуміти як конкретну реальність, яка відмінна від суми індивідів, які входять до неї. Також проводилися дослідження реальних груп для пошуку нових форм управління та організації, які здатні підвищити продуктивність праці. У 20-х р. амер. соц. психолог Мейо заснував теорію людських відносин, згідно з якою особливу увагу приділяли використанню фіз. сил робітника для підвищення продуктивності праці. В результаті своїх досліджень Мейо вперше виявив дію соц-психологічних (групових, колективних) чинників, до яких можна віднести психолог. клімат групи, групові норми та звички, характер міжособистісних стосунків. Так соц. псих. поступово зробила значний крок у вивчення малої соц. групи. У соц. психології існують 2 протилежні підходи до визначення соц. груп:1) Європейська та радянська соц. психології головним групо утворюючим чинником бачать спільну діяльність. 2) . Західна, зокрема американська соц. псих. (Маєрс та ін. ) :головний групоутворюючий чинник – спілкування. Тут група - обєднання людей, де вони можуть безпосередньо сприймати один одного (ці групи як правило-діади, їх відносно переносять на більші групи, і потім на суп-во взагалі. ) Ці 2 підходи доведені до крайнощів, є помилковими. Соц. група не може існувати ані без діяльності, ані без спілкування. Перший підхід розглядає групу ззовні, виходячи за її межі (більшість груп-цільові, т. т. створені з якоюсь ціллю. Тут діяльність вже відома на перед, задана з самого початку. ) Другий підхід розглядає групу з середини (психологічний підхід) . При визначенні групи врахов. емоції. псих. стани, що що визначають спілкування. А у загальному плані групу потрібно розглядати як сукупність людей, які включені до типових для них різновидів і форм діяльності та об’єднані системою відносин, поведінка та діяльність яких регулюються спільними цілями, нормами та цінностями.

44. Підходи до вивчення малих соц груп. Є кілька напрямків у вивченні малих соц. груп. 1. Соціометричний напрямок. Засновником був амер. психолог Дж. Морено. В основі цієї теорії лежить ідея про те, що всі аспекти соц. життя можна пояснити станом міжособистісних (емоційних) відносин між людьми. Морено вважав, що такі емоційні стосунки як антипатія та симпатія визначають стан малої групи. Дослідник ввів термін „соціометрична революція” яка полягає в розв’язанні конфліктів в суспільстві шляхом підбору людей відповідно до їх симпатій. Взагалі то, соціометрія-це метод дослідження міжособистісних стосунків. За результатами соціометричного тесту робиться висновок про величину статусу кожного з членів групи, міру згуртованості чи роз’єднаності групи, напруженості чи конфліктності відносин. 2. Групова динаміка. В основі покладено «теорію поля» К. Левіна. Тут поведінка особистості визначається взаємодією психологічних та соц. детермінант, що є соціальним або життєвим простором особистості. Вивчається вся сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, керівництво, прийняття рішень, згуртованість. Напрямок дослідження

Групова динаміка не тільки теоретичний. Він містить в собі сукупність внутрішньо групових процесів, систему методів, які можуть бути спрямовані на вивчення та налагодження міжособистісних стосунків. 3. Психоаналітичний напрямок. В основі лежить психоаналіз З. Фрейда. Групові процеси досліджуються з точки зору психоаналізу. Базою для досліджень є теоретичне узагальнення даних, що отримані в результаті роботи з психотерапевтичними або тренінговими групами. Але недоліком є те, що ці дані не завжди можна переносити на широкі соціальні спільності. Найвідомішими з таких теоретичних узагальнень є «динамічна теорія функціонування групи» А. Байона, «тривимірна теорія інтерперсональної поведінки» Шутца, «теорія групового розвитку» Бенніса, Шепарда. Спільне для цих теорій це те, що група розглядається як інваріант індивіда з його мотивами, цілями та потребами, які не усвідомлюються ним. 4. Інтеракціоністський напрямок. Представники цього напрямку вважають, що взаємодія, відносини між членами групи, їх індивідуальна активність зумовлюють групову поведінку. Тут аналізується соціальний процес, що розглядається як інтеракція людей у групі або в суп-ві. В цьому напрямку виокремлюють теорії референтних груп, рольові теорії, символічний інтеракціоналізм, Такі підходи є важливими для групової психології. Два останні підходи розглядають власне груповий процес опосередковано, приділяючи більшу увагу процесу спілкування та поведінці членів в групі. Існують й інші напрямки вивчення малих соц. груп, але суттєвого впливу на розвиток групової психології вони не мають.

45. Дайте класифікацію малих груп за різними засадами. Найпоширенішою є класифікація малих груп за дихотомічним принципом (групоутворюючим чинником є міжособистісні стосунки, характер спілкування між членами групи) . Виокремлюють такі різновиди груп:1. Лабораторні – природні (натуральні) . Групи, що створюються спеціально для експериментів у лаборат. умовах та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях. 2. Формальні-неформальні, або організовані та спонтанні. Йдеться про спосіб утворення груп. Виникнення перших зумовлене суспільною потребою. Неформальні групи виникають самочинно. Головним стимулом їхньої діяльності є спільні інтереси, потреби членів групи у спілкуванні. 3. Первинні-вторинні групи. Первинні-це кола найближчого оточення (клас, сім’я) , які сильно впливають на особистість. Вторинні-це кола ширшого оточення. Тут спілкування не таке близьке та інтенсивне (фабрика, потік, школа) . 4. Закриті-відкриті групи. Класифікація відбувається на основі міри доступності групи до широкого соц. середовища. Якщо за основу класифікації взяти підхід, де мала група відрізняється від інших осередків суп-ва характером спільної діяльності, тоді можна виокремити такі типи груп: соціально-економічні, соціально-політичні, побутові, аматорські, статеві та ін. (тут класифікація відбувається на основі якогось одного критерію. ) . Соціальні групи мають багато ознак, тому їх можна класифікувати так: 1. За типом головної діяльності та функції (навчально-виховні, військові, сімейні, спортивні, соціально-політичні. 2) За мірою організації- неорганізовані або випадкові групи, цільові. 3) за соціальною спрямованістю: соціально корисні та соц. небезпечні. 4) За типом домінуючої структури малі групи поділ. на формальні та неформ. 5) за часом існування-довготривалі та короткочасні. 6) за мірою безпосереднього впливу на особистість-первинні та вторинні; основні-неосновні. 7) за мірою зв’язку з іншими групами: відкриті-закриті.

46. Стр-ра взаємовідносин у малій соц гр. Мала соц. група має складну структуру взаємовідносин між її членами та систему спілкування. Взаємини в групі в більшості випадків мають подвійний характер. Відповідно до якого виділяють формальну та неформальну структури взаємовідносин в групі. Формальна структура – це зовнішні комунікативні зв’язки, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання. Взаємини будуються за адміністративними, технологічними, правовими принципами, офіційно фіксуються та охороняються соц. інституціями, законодавством, прави-лами. На думку Щепанського, головними особливостями такої структури є: поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, схематичний спосіб передачі інформації, наявність системи координації дій, встановлення постійних ліній комунікації. Місце особистості в системі цих зв’язків визначається тим, на скільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію. Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а наскільки вони допомагають виконувати цю функцію. Офіційно-ділове спілкування дозволяє швидко включатись в комунікацію з людьми різних соціальних груп, ціннісних орієнтацій, своєчасно отримувати, передавати необхідну інформацію. Однак надмірна регламентованість, формалізованість відносин суттєво знижує рівень ефективності діяльності групи. У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неформальна структура взаємовідносин – емоційно забарвлені зв’язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи. За своєю природою вони є вторинними у цільових групах, хоча за інших умов можуть бути чинником об‘єднання людей у неформальні групи. Головна харак-ка: міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі (звичаї, традиції, групові звички) . Тут особливо важливими є індивідуальні схильності, характер людини. Є й недоліки: створювані в неформальній групі соц. норми можуть не співпадати з цінностями формальної організації; супротив нововведенням. У зарубіжній соціології та соц. психології виокремлення формальних та неформа-льних груп вважається «відкриттям» «теорії людських відносин» Мейо. Головна роль в теорії відводиться неформальній структурі, що використо-вується для задоволення моральних та психологічних потреб робітника. За фактом «відкриття» стоїть чимало проблем як підвищення продуктивності праці за доп. неформальних зв‘язків. Деякі західні дослідники вважають, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, знеособленою щодо людини силою і потребує доповнення теплотою неформальних зв‘язків. Є три варіанти співвідношення ділової та офіційної структури:1) вони не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну. 2) вони розвиваються і функціонують відносно самостійно, незалежно. 3) між ними існують суперечності, неофіційна структура заважає реалізації цілей офіційної структури. У групах високого рівня розвитку можна виділити не дві, а три системи відносин: офіційно-ділові, неофіційно-ділові, неофіційно-особистісні. Оптимальне управління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності.

47. Основні механізми групової динаміки. Групова динаміка - сукупність груп. процесів, які відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: утворення, функціонув-ня, розпад, а також ті прийоми та методи, які дають змогу вивчати внутрішньо групові процеси. Механізми групової динаміки зумовлюються двома протилежними тенден­ціями: інтеграцією та диференціацією групи. Виокремлюють декілька механізмів групової динаміки: 1. Розв`язання внутрішньо групових суперечностей, як механізм переходу групи з одного рівня на інший. Існують такі типи внутрішньо групових суперечностей: а) між зростаючими потенційними можливостями групи і її актуальною діяльністю; б) між зростаючим прагненням кожного члена групи до самореалізації і самоствер­дження й одночасним посиленням тенденції включення особистості в групову структуру; в) між поведінкою лідера і очікуваннями членів групи у відношенні його дій. Внаслідок виникнення зіткнень цих суперечливих тенденцій, виникає дестабілізація групи і конфлікти. Лише після проходження групою конфліктних фаз виникає стабільність. 2. "Ідіосинкратичний кредит" – суб`єкту з високим статусом дозволяється відхилення від групових норм, якщо це необхідно для досягнення групових цілей, вна­слідок чого в життя групи впроваджуються інноваційні елементи. А це є передумовою для переходу групи на вищій рівень розвитку. 3. Психологічний обмін, який заключається в ціннісному обміні, соціальному проник­ненні , що характеризується екстенсивним (в ширину) і інтенсивним (в глибину) розвитком міжособистісних сто­сунків у спілкуванні. На прикладі діадичного спілкування можна привести 4-ри етапи розвитку міжособ. відно­син:1) орієнтація (поверхові контакти) , 2) початковий емоційний обмін (часті, поверхові контакти) ; 3) повний емоц обмін (глибокі, але охоплюють обмежені сфери) ; 4) установленого обміну (на всіх рівнях) . Вчені, що вивчали групову динаміку: К. Левін, Тейлор, Олтмен, Кирпичник, Шамбо.

48. Процес виникнення малої групи. Мала група виникла як своєрідна одиниця в системі суспільного розподілу праці. Це було зумовлене запитами суспільно-економічного характеру, які зародилися в середині соц. організацій. Т. т. у цих організаціях з’явилася необхідність в розв’язанні певних соціальних завдань. Це і породило потребу в створенні всередині організацій елементарних функціональних підрозділів-малих груп, які орієнтовані на ці завдання. Тому головні характеристики малої групи (розмір, структура, склад) визначаються цілями та завданнями спільної діяльності, заради якої вона була створена. Психологічною причиною виникнення малих груп було прагнення індивідів до задоволення потреб, пов’язаних із сферою людського спілкування. Мала група є мікросередовищем спілкування, джерелом відповідних потреб індивіда. Поділ чинників виникнення малої групи на соц. та психологічні є відносним. Чинники, які спонукають людину до входження в групу не вичерпуються лише системою його потреб та цінностей. Вони включають низку інших змінних : соціальний досвід індивіда; його самооцінка; специфіка діяльності та ін. Таким чином, виникнення організованої малої групи є двощаблевим процесом, який полягає в оголошенні її офіційною ланкою соц. організації і в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і кваліфіковано розв’язувати організаційні завдання. Стосовно першого етапу виникнення групи, то він детермінований вимогами організаційної структури і не залежить від окремих індивідів, що до неї належать. Другий етап зумовлений не тільки вимогами групи й активністю організації, а й особистими спонуканнями індивідів, їхніми бажаннями, потребами, мотивами та очікуваннями.