11. Виробнича структура підприємства: поняття, види та чинники формування.

Виробнича структура – інтегрований склад підрозділів (цехів та обслуговуючих господарств), де відбуваються відповідні виробничі процеси.

Види: залежно від підрозділу, на основі якого формується структура: цехова (експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням но­вих виробів, розробкою нових технологій, проведенням різнома­нітних експериментальних робіт), безцехова (основа побудови є виробнича дільниця - сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція), корпусна(на великих підприємствах кілька однотипних цехів об‘єднуються в корпус, він стає основним структур­ним підрозділом підприємства), комбінатська(здійснюються багатостадійні процеси ви­робництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини); за формою спеціалізації основних цехів: технологічна(спеціалізація цехів підприємства на вико­нанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії ви­робничого процесу; одиничне і дрібносерійне виробництво з різноманітною і нестійкою номенклатурою), предметна(спеціалізація цехів на виго­товленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних проце­сів та операцій; великосерійне й масове виробництво з обме­женою номенклатурою та значними обсягами продукції), змішана(частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту — пред­метно); залежно від наявності основних і допоміжних цехів: комплексна(мають усю сукупність основних та допоміжних цехів), спеціалізована(лише частину).

Види виробничих цехів: основні (заготівельні, обробні, складальні) – виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства; допоміжні (інструментальні, ремонтні, транспортні) – виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства; побічні (товарів широкого вжитку) - займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

Сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських структур (відділів, бюро, служб) із системою відповідальних зв‘язків, підпорядкованості та взаємодії, які характеризують внутрішню побудову підприємства (організації).

Чинники формування виробничої структури: виробничий профіль підприє­мства(характер та особли­вості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів); обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

12. Персонал підприємства: поняття, класифікація та сучасні тенденції формування.

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Участь у виробничій діяльності: персонал, занятий в основній діяльності; персонал, зайнятий в неосновній діяльності.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад. Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо. Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі – друкарки, стенографісти тощо. Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями. Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність – це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності. Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Спеціалісти: найвищої кв (наукові ступені, вчені звання), вищої (з вищою освітою і значним практичним досвідом), середньої (середня освіта і певний практичний досвід), практики (не мають спец освіти).

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані (фахова підготовка понад 2-3р. та великий практдосвід), кваліфіковані(1-2р, чималий досвід), низькокваліфіковані(кілька тижнів, певний досвід), некваліфіковані (допоміжний та обслуговуючий персонал без спеціальної підготовки).

Тенденції формування: - державне фінансування і стимулювання внутрішньо фірмової підготовки кадрів; - застосування сучасних систем оцінки різних категорій персоналу (самооцінка, оцінка досягнення поставлених цілей); - формування і застосування системи матеріального стимулювання персоналу; - залучення працівників до управління виробництвом.