Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екз.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.08.2019
Размер:
615.42 Кб
Скачать
  1. Мотивація персоналу: сутність, види та основні методи впливу.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації). Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. За домінуючої ролі соціально-економічних умов у основу будь-якої моделі мотивації покладаються передовсім психологічні аспекти: 1. Відокремлювані види потреб: o Фізіологічні o Безпеки та захищеності o Соціальні o Поваги o Самовиявлення 2. Чинники, що впливають на очікування o Очікування щодо співвідношення витрат праці та результатів o Очікування щодо співвідношення результатів та винагороди o Передбачуваний ступінь відносного задоволення отриманою винагородою 3. Складові елементи справедливості o Суб’єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці o Порівняння особистої винагороди із заохоченням інших людей, що виконують аналогічну роботу o Зняття спеціального напруження через дотримання принципу справедливості ( за наявності дисбалансу) Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах: • надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці; • узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці; • створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників; • забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; • підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками. Методи мотивації результативності діяльності: Економічні прямі:(Відрядна оплата, Почасова оплата, Премії за раціоналізацію ,Участь у прибутках, Оплата навчання, Виплати за максимальне використання робочого часу ( немає невиходів на роботу )); Економічні непрямі:(Пільгове харчування, Доплати за стаж, Пільгове користування житлом, транспортом та ін.); Негрошові: (Збагачення праці, Гнучкі робочі графіки, Програми підвищення якості праці, Участь у прийнятті рішень на більш високому рівні)

Крім згаданих вище видів мотивації існує її поділ на індивідуальну та групову, зовнішню та внутрішню тощо.

  1. Оплати праці на підприємстві: сутність, державна політика загальна організація.

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Основна залежить від результатів і його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції — відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну. Відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації. Стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці. Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу. Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави. Механізм державного регулювання: 1. ОПЛАТИ ПРАЦІ через встановлення: - мінімальної заробітної плати, - інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні та за час виконання державних обов'язків тощо), - умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, - міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, - умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, - максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, - рівня оподаткування підприємств і доходів працівників. 2. СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ з допомогою: - бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров'я і фізичної культури (на базовому рівні надання послуг), - участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття тощо), - обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебувають під державним контролем, - запровадження допомоги сім'ям з низькими доходами, - застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індексації, - забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги безробітним. Політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб'єктів господарювання формується й реалізується в межах чинного законодавства, передусім закону України «Про оплату праці» (1995 р.). Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода); галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору). Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.