1. Поняття та предмет підприємницького права.

Підприємницьке право – це комплексна галузь права, яка регулює відносини , в які вступають суб’єкти господарювання в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг, які здійснюються на професійній основі від свого імені під власну відповідальність з метою отримання прибутку.

Предметом підприємницького права є сукупність відносин, що виникають в сфері підприємницької діяльності.

Методи підприємницького права:

1. Метод автономних рішень.

2. Метод рекомендацій.

3. Метод координації.

4. Метод заборони під загрозою покарання.

5. Дозвільний метод.

2. Метод, система та функції підприємницького права.

Метод підприємницького права, тобто спосіб впливу на відповідні відносини, зумовлений специфікою методів тих га­лузей, норми яких належать до його складу. Наприклад, май­нові відносини, що складаються в процесі зайняття підприєм­ницькою діяльністю, регулюються нормами різних галузей права; відповідно й методи регулювання в кожному разі різні. А саме:

• метод владних розпоряджень — при плановому розпо­ділі матеріалів і коштів, що переважав при адміністративно-ко­мандному управлінні державним сектором (адміністративне право);

• метод заборони під загрозою покарання — при злочин­них посяганнях на власність (кримінальне право);

• метод дого­вору — при безпосередньому провадженні підприємницької ді­яльності її суб'єктів, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право);

• метод рівноправ'я — при регулюванні майнових відносин між подружжям, що вини­кають у разі поділу майна суб'єкта підприємницької діяльнос­ті, заснованого на базі спільного сумісного майна подружжя (сімейне право) та ін.

Загальним методом підприємницького права є переважно дозвільний метод (для суб'єктів підприєм­ницької діяльності — «дозволено все, що не заборонено зако­ном»; для публічних органів влади — «дозволено те, що вста­новлено законом»).

Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, не є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом. Проте, як слушно зазначається в юридичній літературі, з огляду на триваючий процес становлення підприємницького права, виділення з нього самостійних дисциплін (біржового, інвестицій­ного права тощо), говорити про його спеціалізацію та чітку систему вкрай важко. У межах галузі підприємницького права виділяються пра­вові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспіль­них відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності.

Функції підприємницького права:

• Регулятивна – полягає у регулюванні відносин з приводу державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, ліцензування, патентування, проведення в національній та іноземній валюті.

• Охоронна – полягає у встановленні санкцій за порушення законодавства, коли одна із сторін своїми діями або бездіяльністю завдає шкоди іншій стороні.

• Попереджувальна (виховна) – з її допомогою здійснюється вплив на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень.

• Комплексна – взаємодія з нормами інших галузей права і, як наслідок, повне відображення всіх аспектів підприємницької діяльності.

3. Співвідношення підприємницького права з іншими галузями права.

Підприємницьке  право не є класичною галуззю  права. Воно сформувалося порівняно  нещодавно в результаті необхідності врегулювання специфічних відносин, що виникають у зв'язку із зайняттям  підприємницькою діяльністю.

У складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права, а також трудового (закони про працю).

До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо.

Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання.

Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права.

Із прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України статус галузі підприємницького права дещо змінився. Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим. Комплексний характер підприємницького права впливає на характер співвідношення цієї підгалузі з іншими галузями. З кожної класичної галузі підприємницьке право позичає відповідні правові норми, що прямо або опосередковано регулюють відносини, які складаються у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

4. Джерела підприємницького права.

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в літературі джерела підприємницького права поділяються на 4 рівні:

1. конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва;

2. міжнародно-правове регулювання;

3. регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4. регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами.

В Україна джерела підприємницького права поділяються наступним чином:

1. закони:

- Конституція України;

- міжнародні договори, ратифіковані ВР України;

- закони і кодекси;

- декрети Кабміну України;

2. Підзаконні НПА:

- укази президента Укр.;

- постанови ВР Укр.;

- постанови Кабміну України;

- накази, листи, розпорядження, інструкції міністерств і відомств;

- локальні НПА;

3. судова практика:

- постанови Пленуму Верховного суду України;

4. звичаї (для суб’єктів ЗЕД).

5. Роль судової практики в підприємницькій діяльності.

Здійснюючи судочинство у господарських відносинах, господарські суди покликані не лише розглядати справи у відповідних спорах з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а й сприяти зміцненню законності у сфері господарських відносин. Однаковість судової практики і визначеність юридичних відносин, яка обумовлюється нею, має важливе значення для становлення демократичних засад правосуддя в Україні.

Згідно Закону України "Про судоустрій України" Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, узагальнюючи судову практику та аналізуючи судову статистику, дає судам роз'яснення з питань застосування за­конодавства. Подібні повноваження передбачені і щодо вищих спеціалізованих судів (на сьогодні існує тільки Вищий господарський суд України), які дають "спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирі­шення справ відповідної судової юрисдикції". Ці акти не є джерелами нових самостійних норм права і мають на меті однакове розуміння законодавства всіма судами.

Специфічне місце в ієрархії актів судової влади належить рішенням Конституційного Суду України. Відповідно до ЗУ "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України прий­має рішення та дає висновки у справах щодо:

• конституційності законів та інших правових актів Вер­ховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• відповідності Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

• додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в межах, визначених статтями Конституції України;

• офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Специфіка актів, що приймаються Конституційним Судом України, полягає, зокрема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати норми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповідний правовий акт некон­ституційним повністю або в окремій його частині.

Крім того, специфіка полягає у наявності у Конституційно­го Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак — у загальній обов'язковості застосу­вання відповідних тлумачень.

6. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи.

Підприємницька діяльність(ст.. 42 ГК) – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічний та соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначені ст.. 44 ГК:

1. вільний вибір видів комерційної діяльності.

2. самостійне формування програми діяльності.

3. вільний найм працівників.

4. комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

5. вільне розпорядження прибутком, що залишається після плати податків, зборів та інших платежів.

6. самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

7. Поняття та ознаки господарської діяльності, співвідношення підприємницької та господарської діяльності.

Ознаки господарської діяльності:

1. Господарською є саме діяльність визначених суб'єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. Природно, що наведене визначення є загальним і не може враховувати особливості специфіки діяльності саме у сфері господарювання. Водночас наведені складові категорії "діяльність" стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність);

2. Господарська діяльність повинна здійснюватися спеціально уповноваженими суб'єктами, які ГК України називає "суб'єктами господарювання" або суб'єктами господарської діяльності. Такими "повноваженнями" або "господарською компетенцією" суб'єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку — власне суб'єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками);

3. Господарська діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Це означає, що в межах господарської діяльності реалізується продукція, виконуються роботи, надаються послуги, які можливо оцінити у грошовому еквіваленті.

4. Виробника товару (виконавця робіт, надавача послуг), яка узагальнено характеризується економіко-правовою категорією "собівартість" товару (робіт, послуг).

5. Продукція, яка реалізується, роботи, які виконуються та послуги, які надаються в межах господарської діяльності, мають цінову визначеність. Іншими словами, зазначені складові предмета господарської діяльності мають ціну продажу, складається з собівартості, що була нами розглянута вище, та суми виробничої або торговельної націнки, зі складу якої згодом формується прибуток (для фізичних осіб — суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності у цьому разі вживається не категорія "прибуток", а категорія "доход").

8. Суб’єкти підприємницької діяльності: поняття та види.

Суб’єктами визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїм забовязанням в межах цього майна, крім видатків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність. Суб'єкти господарювання (підприємці) мають відокремлене майно.

Суб'єкти господарювання несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством

Класифікація суб'єктів підприємницької діяльності (підприємців):

1. господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

9. Правовий статус фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України іноземним громадянином, особою без громадянства, що здій­снює підприємницьку діяльність.

Громадянином-підприємцем є фізична особа. Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстра­ційних та інших передбачених законодавством процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки — «суб'єкт підприєм­ницької діяльності».

Згідно зі ст. 50 ЦК право здійснювати підприємницьку ді­яльність, яку не заборонено законом та, відповідно, набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієз­датності з моменту реєстрації шлюбу. Крім того, повна цивіль­на дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізич­ній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприєм­ницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це бать­ків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклу­вання така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Громадянин-підприємець самостійно діє на ринку, всту­паючи у відносини, набуваючи при цьому відповідних прав та обов'язків. Він є повноцінним самостійним суб'єктом ринку — суб'єктом господарювання.

Громадянин-підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності — права займатися підприєм­ницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції. Це означає здатність особи займатися будь-яким видом підприєм­ницької діяльності, здійснення якого не суперечить законо­давству. Він діє без установчих документів, на відміну від юри­дичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та об­межена видами діяльності, встановленими засновниками в ус­тановчих документах.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповід­но до принципів здійсню­вати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб рин­ку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону.

Громадянин-підприємець уособлює і власника відповідно­го бізнесу, і орган управління ним. Це відрізняє його від дея­ких юридичних осіб зі складним порядком керівництва, зумовленим наявністю кількох органів управління із розподілом між ними відповідних функцій.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлен­ня майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону мо­же бути звернено стягнення. Фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка на­лежатиме їй при поділі цього майна.

Громадянин-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою.

Громадянин-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд.

Фізична особа набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації в порядку, встанов­леному законом.

10. Правова регламентація заборон для фізичних осіб щодо можливостей зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповідно до статті 50 ЦК право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Випадки заборони для фізичних осіб займатись підприємницькою діяльністю закріплені у статті 43 пункті 4 ГКУ. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

Також забороняється зайняття підп.-цькою дія-тю особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, а також особам, яким суд заборонив протягом встановленого терміну займатись певним видом дія-ті.

11. Поняття та класифікація юридичних осіб за чинним законодавством України.

За Цивільним кодексом України стаття 80, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юр. особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юр. особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юр. осіб приватного права та юр. осіб публічного права. Юр. особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 Кодексу. Юр. особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на юридичні особи, засновниками яких можуть бути:

• тільки юридичні особи, наприклад, концерни, асоціації;

• тільки держава в особі компетентних органів, наприклад, казенне підприємство;

• тільки громадяни, наприклад, релігійні організації, об'єднання громадян, творчі спілки;

• будь-які суб 'єкти права, наприклад, господарські товариства.

У свою чергу юридичні особи різняться і за організаційними ознаками. Наприклад, вони поділяються на прості та складні. Прості юридичні особи — це такі, що виникають на базі власності громадян, на базі власності громадян і юридичних осіб, на базі власності держави, тобто суб'єкт цивільного права відокремлює частку свого майна для створення юридичної особи. Складними є юридичні особи, що виникають при об'єднанні декількох юридичних осіб, наприклад, господарські об'єднання, об'єднання споживчої і промислової кооперації, об'єднання, що створюють об'єднання громадян.

12. Поняття та види підприємств за законодавством України.

За Господарським кодексом України стаття 62, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, великі – перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період у малих не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні, у великих – перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

13. Правосуб'єктність підприємств та їх установчі документи.

Правосуб'єктність підприємства – це його право- та дієздатність. Виникнення правосу­б’єктності нині пов’язують з моментом реєстрації юридичних осіб.

Умовою включення створеного заснов­никами підприємства в суспільні відно­сини є легітимація — державне підтвердження входження у сферу підприємництва.

Установчими документами підприємства називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.

Господарський кодекс України містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.

Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

- зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

- предмет та цілі діяльності підприємства;

- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;

- про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);

- порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат;

- порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди;

- про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію;

- про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора);

- про порядок припинення діяльності підприємства: підстави;

орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно).

Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України.

Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

14. Загальна характеристика та види установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб.

Крім поняття «установчі документи» вживаються ще два поняття – «статутні документи» та засновницькі документи. Вони є ідентичними, проте як теорія, так і практика йдуть шляхом визначення таких документів саме як установчих. Загальні положення щодо установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності – юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК, ст.. 57 ГК, та ст. 8 Закону України. До них відносять: 1. установчий акт, 2. статут, 3. засновницький договір, 4. положення.

Для юридичних осіб-СПД характерна наявність двох документів, що належать до категорії установчих – статуту та засновницького договору.

Статут повинен містити відомості про найменування суб’єкта господарювання, місцезнаходження, мету та предмет діяльності, розмір та порядок створення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків, збитків, органи управління та контролю, умови реорганізації та ліквідації тощо.

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків та збитків, управління діяльністю СГ, участі в цьому його учасників тощо. Засновницький договір має вищу силу ніж статут. Метою засновницького договору є регламентація відносин між учасниками договору, а статуту – діяльність юридичної особи. Підписи учасників на установчих документах мають бути посвідчені нотаріально.

15. Поняття та правовий статус учасників (засновників) підприємств. Відповідальність учасників по зобов’язанням підприємств.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України.

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Правовий статус - це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Відповідальність по всім зобов”язанням, що виникли в зв”язку з діяльністю філії, несе юридична особа, що утворила філію.

Відповідальність по всім зобов”язанням, що виникли в зв”язку з діяльністю представництва, несе юридична особа, яка є його засновником.

Дочірнє підприємство має окремий баланс, поточні та ощадні (депозитні) рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, укладає договори від свого імені і самостійно несе відповідальність.

Акціонери відповідають по зобов”язанням АТ тільки в межах власних акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність по зобов”язанням товариства також в межах несплаченої суми. Засновники несуть солідарну відповідальність по зобов”язанням, які виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають по його боргам своїми внесками в статутний фонд, а при нестачі цих сум – додатково власним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов”язаннями товариства усім своїм майном.

16. Загальна характеристика об’єднання підприємств, їх правовий статус та види.

Згідно зі ст. 70 ГК України підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші її види) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Результатом такого об'єднання є створення нових утворень - об'єднань підприємств.

Відповідно до ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Характеристика об'єднання підприємств.

1. Об'єднанням підприємств є господарська організація. Іншими словами, за загальним правилом, об'єднання підприємств являє собою юридичну особу (див. ч. 4 ст. 118 ГК України) з притаманними їй характерними ознаками.

2. Об'єднання утворюється у складі двох чи більше підприємств. Зважаючи на це, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не можуть входити до складу об'єднання підприємств.

3. Об'єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. Координація є узагальнюючою категорією, під якою розуміється вплив структури об'єднання підприємств з метою забезпечення погодженості дій його учасників. Конкретні засоби здійснення такого впливу варіюються залежно від виду об'єднання підприємств і будуть розглянуті нами далі.

4. Об'єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників.

Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах. Проте у період панування планової економіки таке об'єднання, як правило, призводило до створення Додаткової керівної структури між підприємством та міністерством (главком), що, з одного боку, підтримувало збиткові підприємства, а, з іншого - маскувало реальне становище на підприємствах, що входили до об'єднання. Внаслідок цього складалася перекручена картина економічних здобутків.

5. Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизначений строк або діяти як тимчасові об'єднання. Тимчасовість функціонування об'єднання може бути обумовлена як спливом певного строку, встановленого засновниками в установчих документах, так і досягненням відповідної мети, що була ними поставлена, а, відтак, недоцільністю подальшого його існування.

6. Згідно з ч. 4 ст. 121 ГК України рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством про захист економічної конкуренції (див. Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-III "Про захист економічної конкуренції", а також Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р).

7. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Це майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

8. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. Іншими словами, відповідальність підприємств - членів об'єднання за зобов'язаннями (договорами та ін.) останнього може наставати лише в разі наявності відповідного положення в установчих документах об'єднання.

Класифікація об'єднань підприємств.

Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування можуть утворюватися об'єднання підприємств таких видів: господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарським об'єднанням визнається об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Вони діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Воно діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

17. Види та правовий статус договірних об’єднань підприємств.

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо. Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Договір укладають між собою підприємства - засновники об'єднання. Статут затверджують власники майна об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об єднання - це його економічна ознака.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридичне відособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності; в) майно створених об'єднанням підприємств.

Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації і делегування членами об'єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом «Про підприємства в Україні», з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об'єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об'єднання.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) правосуб'єктність, її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства (організації) - юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону «Про підприємства в Україні». Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права.

Таким чином, господарське об'єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об'єднання. Договірними є асоціації та корпорації. Статутними (недоговірними) закон визначає концерни і консорціуми.

Корпорація як договірне об'єднання може створюватися підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об'єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом.

Іншим видом договірного об'єднання визначено асоціацію. Це договірне об'єднання, яке створюється учасниками з метою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами - членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.

Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об'єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.

18. Види та правовий статус статутних об’єднань підприємств.

Юридичним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Статутними (не договірними) закон визначає концерни і консорціуми.

Відповідно до п.4 ст. 120 ГКУ консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Відповідно до п.5 ст. 120 ГКУ концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Відповідно до п.6 ст. 120 ГКУ державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Статутні об'єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми:

• державні,

• недержавні,

• змішані.

Правовий статус даного виду підприємств визначається ст. 121 ГКУ:

1. Підприємства-учасники зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

2. Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:

   • добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

   • бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

   • одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

   • одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

19. Особливості правого статусу промислово-фінансової групи як різновиду об’єднання підприємств.

Відповідно до ст. 125 ГКУ промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про промислово-фінансові групи в Україні» промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.