підготовка до екзамену з ІУ

Ранній палеоліт 150 тис.р.тому	Архантроп	Первісне стадо	Привласнююче господарство, кам’яне рубило
Середній палеоліт 150-35тис.р.т.	Неандерталець	Первісне стадо	Полювання, вдоск. знар.праці, віра в надприр.сили
Пізній палеоліт 35-11 тис.р.т.	Кроманьонець (хомо сапіенс)	Родова община	Полювання, поява стоянок, вдоск. знар.пр.
Мезоліт 10-6 тис.р.т.		Племена	Полювання, збиральництво, рибальство, прируч.тварин, винайдено лук
Неоліт 6-4 тис.р.до н.е.	Буго-Дністровська культура	Племена	Відтворююче госп-во (землер, скот-во), селянська цивіліз
Енеоліт (мідний) 4-3 тис.до н.е.	Трипільська культура	Перший поділ праці: землероби і скотарі	Диференц сусп.-ва, перехід до тяглової сили, обмін і торгівля,
Бронзовий вік 2-1 тис.до н.е.		Союзи племен, органи кер-ва, воїни, виокремлення сім’ї	Заміна матр. на патріархат
Залізний вік 1 тис.до н.е.- перші століття н.е.		Другий поділ праці: ремесло відокр. від землеробства

– Кіммерійці ІХ-VІІ ст..до н.е.

– Скіфи VІІ-ІІІст. до н.е. (царські-землероби і кочівники)

– Сармати ІІІ ст..до н.е.-ІІІ ст..н.е. (язиги, аорси, алани, роксолани)

– Готи ІІІ-ІV ст..н.е. (остготи і вестготи)

– Гуни ІV-Vст.н.е.

Античні міста-держави Північного Причорномор’я VІІст. до н.е. - ІVст н.е. (полісна система, знищені гунами): Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Тіра, Боспорське царство.

Тотемізм – віра в спільного для певного колективу предка – певної тварини, рослини, тощо. Цю тварину не можна вбивати, її зображали на стінах і т.п.

Анімізм – віра в існування душі та духів, що управляють матеріальним світом, потойбічного світу.

Фетишизм – поклоніння предметам неживої природи, віра в надприродні властивості матеріальних речей. Річ носили з собою, клали у могилу.

Магія – обряди, пов’язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.

Привласнююче госп-во – збиральництво, полювання, рибальство.

Відтворююче госп-во – землеробство, скотарство, ремесло.

Первісне стадо – невелике нестійке об’єднання первісних людей.

Родова община – сталий колектив родичів, що мають спільну власність і працюють разом, в основі лежить рід.

Плем’я – група родових громад, які мають спільні мову, територію, вірування, культуру.

Союзи племен – про політичні об’єднання кількох племен.

Рід – колектив кровних родичів, який має спільну територію, мову, побут, звичаї.

Плем’я – історична спільнота людей, для якої властиві спільна територія, мова, побут, звичаї та традиції.

Народність – історична спільнота людей, що утворюється з племені, для неї характерні такі риси: спільні територія, мова, риси культури і побуту, певні господарські зв’язки, етнічне самоусвідомлення.

Нація – спільнота людей, об’єднаних політичним статусом (громадяни), культурою, мовою, самоусвідомленням.

Концепції походження слов’ян:

1) Концепція індоєвропеїзму (німецькі вчені) – історія мови тісно пов’язана з історією народу – прамова і пранарод.

2) Дунайська (запропон. Нестором Літописцем) – прабатьківщина слов’ян – басейн Дунаю (сучасна територія Угорщини), звідки вони розселилися.

3) Вісло-одерська (-дністровська) (польські та чеські славісти) – праб.сл. – межиріччя Одеру та Вісли.

4) Вісло-дніпровська або Дніпровсько-Одерська розширена (радянські вчені) – слов’яни зародилися в межиріччі Дніпра та Вісли (Одеру), при чому центром було Придніпров’я.

5) Азійська (скіфо-сарматська) викладена у Баварській хроніці ІХ ст.. була популярна в середньовіччі – предки слов’ян це скіфи і сармати, яки прийшли з Азії.

6) Автохтонна теорія, або аборигенна (Хвойка), стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. По історичній вертикалі зміцнювались культури, але етнос залишався той самий.

Етапи формування української народності:

1) ХІІ – ХІІІ ст.. – Початок – Київська Русь, оксамитове Литовське проникнення – передумови для прояву національних особливостей.

2) ХІV – ХV ст.. – під загрозою набігів татар, національним та релігійним гнітом Польщі та Росії формується етнос, починається національна боротьба.

3) ХVІ – пер.пол.ХVІІ ст.. – Руїна, у боротьбі за владу землі розділяються між іноземними державами, формується національна свідомість.

4) друга пол.. ХVІІ – сер. ХІХ ст.. – створення української нації.

Венеди розділяються на антів і склавинів. Антів розгромили авари, і на їх місці утворилася Русь.

Етногенез – процес появи і розвитку народу.

Велике переселення народів –

Ранньофеодальна монархія - стадія, яку у своєму економічному і політичному розвитку проходять держави в період раннього феодалізму. На Русі це IX-XI ст. - час, коли княжа влада ще не була особистою владою, необмеженої і спадковою. Феодальні відносини ще не сформувалися остаточно, була відсутня чітка система та ієрархія служби, існувала невизначеність у поземельних відносинах, ще не закріпилася система феодальної експлуатації селян.

Князь – голова феодальної монархії, спадковий титул.

Дружина – княже військо. Старша – феодальна аристократія, молодша – воїни.

Віче – народні збори для розгляду громадських справ, де рішення приймалося за згодою більшості.

Рада бояр – складалася з князя і старшої дружини. У разі смерті або відсутності князя виконувала його обов’язки.

Смерди – основна маса вільного сільського населення Давньої Русі XI—XIII ст., 1) це землевласники, що мали коня, господарство та землю, яку феодал міг відібрати; 2) перебували під юрисдикцією і в «підданстві» свого князя; були членами князівського війська; 3) на час війни ставали членами князівського пішого війська і в них мобілізували коней; 4) князівський правовий захист мав забезпечувати незалежність смердів від «сильних»; 5) як вільні смерди сплачували князівському суду за здійснені злочини; 6) проживали у погості та сплачували фіксовану данину князеві; 7) після смерті все майно смердів належало князеві як главі держави, в особі якого персоніфікувалося право верховної власності феодальної держави на землю.

Рядовичі – категорія феодально залежного населення, що згадується в історичних джерелах 11-12 ст. відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном.

Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя внаслідок полону, злочину, вчиненого закупом, неспроможності заплатити борг, шлюбу з невільним, продажу при свідках, народження від невільних батьків.

Закупи – раб борговий, тобто такий, що отримав від боярина (феодала) позичку (купу) і до її повернення повинен працювати у господарстві кредитора, тобто виконувати феодальні повинності.

Челядь - залежне населення; особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину (закупи, смерди, холопи).

Вотчина – земельне володіння, що належало феодалу за спадковістю з правом продажу, застави чи дарунку.

Берестейська унія – рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Воєвода – воєначальник, тобто голова військового загону, очільник воєводства — військового округу, міста на Русі з Х ст.; часто згадується у літописах. До XV ст. так називали командира княжої дружини, або керівника народного ополчення.

Гетьман – На Україні з другої половини XVI в . гетьманом називали главу реєстрового козацтва , а також керівника козацько- селянського руху.

Козаки – вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці[2]. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону.

Католицтво – найпоширеніший із напрямів християнства. В 11 ст. у христ стався розкол на католиків і православних. Видимим головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі.

Кревська унія 1385 року — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею, за яким великий князь литовський Ягайло, одружившись з польською королевою Ядвігою, проголошувався польським королем. –

Люблінська унія 1569 — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

Сейм — назва законодавчих органів у ВКЛ та першій Речі Посполитій, Карпатській Україні (1939), Польщі (1945–1990), Литві та Латвії (після 1920 р.); нижча палата парламенту в Польщі у 1921–1939 рр. та після 1990 р.; в Австро-Угорщині існували крайові сойми Галичини та Буковини.

Шляхта – провідний суспільний привілейований соціальний стан (феодали), форма аристократії у Польщі, Литві та Русі-Україні у 14 — 18 століттях.

Тевтонський орден – чернечий лицарський орден Римо-Католицької Церкви заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців з «тевтонських» (східно-німецьких) земель. Орден відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західно-европейських звичаїв на її теренах.

Річ Посполита – східноєвропейська федеративна держава, що існувала протягом 1569—1795 років на теренах сучасних Польщі, України, Білорусі, Литви, Латвії, південної Естонії та західної Росії. Утворилася 1569 року внаслідок Люблінської унії, що об'єднала Королівство Польське та ВКЛ.

Велике князівство Литовське – східноєвропейська монархічна держава, що існувала в 1236—1795 роках на теренах сучасної Литви, Білорусі, східної Польщі, західної Росії, більшої частини України, частини Естонії та Латвії. До 1569 року контролювала землі північної й центральної України.

«Устав на волоки» 1557 року — правовий документ, затверджений польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про те, що всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки, що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами.

Запорізька Січ – укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття з дислокацією за порогами Дніпра. З часу офіційного літописання збереглися відомості про сім Запорозьких Січей.

Кошовий отаман – виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI–XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі. Кошовий отаман затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками.

Осавул –

• військове звання (уряд) у Війську Запорозькому, виборна службова особа.

• військове звання у козачих військах Російської імперії. Відповідало капітану армії;

• військове звання у військах Української Народної Республіки. У 1917—1920 роках відповідало підполковнику армії, з 1920 року — майору.

Обозний – виборна службова особа, яка керувала полковою артилерією і вважався заступником полковника в українському козацькому війську.

Писар – очолював військову канцелярію

Хорунжий – особа, що зберігала й носила прапор війська запорізького який називався хоругвою.

Довбиш – відав військовими литаврами, за допомогою яких скликав запорожців на загальні козацькі ради, був присутній при виконанні вироків, збирав на користь війська мито і податок при переправах через ріки .

Клейноди – відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV—XVIII століттях.

• булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі;

• бунчук — відзнака гетьмана і кошового, зберігалася у бунчужного;

• корогва — військова відзнака, зберігалася у хорунжого;

• каламар — символ влади писаря;

• печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника;

• литаври — військові клейноди, що знаходилися у довбиша;

• гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря;

• сурми — військовий, полковий та січовий клейнод під віданням сурмача;

• пернач або шестопер — відзнака полковника полку і паланки;

• значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня;

• тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки.

Переяславська рада 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

«Березневі статті» – угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда, з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.

Губернія – вища одиниця адміністративного поділу і місцевого устрою в Російській імперії, яка з'явилася у XVIII столітті при Петрі I у процесі формування абсолютистської держави.

Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.

Фабрика – промислове підприємство, засноване на використанні системи машин; форма великого машинного виробництва.

Буржуазія – соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю, власники засобів виробництва.

Революція – фундаментальна структурна зміна існуючої природної, соціальної, політичної чи економічної системи, яка зазвичай відбувається раптово або протягом відносно короткого часу. Революція може бути як насильницькою, так і мирною.

Переворот – (заколот) насильницька та неконституційна зміна влади в державі, збройний виступ ворожих сил проти державної влади, організований у результаті таємної змови. Такого роду зміна влади здійснюється невеликою групою людей, частіше всього військовими і не має підтримки більшості населення. Прикладом державного заколоту є т. з. Жовтнева Революція 1917 р. в Росії.

Війна –специфічна форма соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.

Ультиматум – вимога, пов'язана з обмеженням часу, який даний на її виконання, а також з погрозою серйозних наслідків у випадку її невиконання.

Агресія – поняття міжнародного права, яке означає протиправне, пряме чи опосередковане, застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.

Універсал – актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру.

Гетьманщина – з середини XVII ст. до 1764 р. назва частини території сучасної України та Стародубщини на котру поширювалась влада гетьмана. Постала внаслідок Хмельниччини. З 1658 року тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна, що зрештою в 1663 році призвело до поділу на два гетьманства — Правобережне і Лівобережне. 1764 року відколи наказом імператриці Катерини ІІ, інститут гетьмана був скасований. З 1765 року територія Гетьманщини перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

Директорія – найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Центральна Рада – спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.

Меншовики – члени помірного крила Російської соціал-демократичної робітничої партії .

Більшовики – члени лівого (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. Надалі більшовики виділилися в окрему партію, що в 1917–1952 роках називалася РСДРП(б), РКП(б) і ВКП(б), поки не була перейменована в КПРС. Слово «більшовик» відбиває той факт, що прихильники Леніна виявилися в більшості на виборах керівних органів на другому з'їзді партії в 1903 році.

Есери – російська партія, яка утворилася з об'єднання різних народницьких груп у Росії й на еміграції в 1901 році.

Октябристи – політична партія в Росії, що представляла праве крило російського лібералізму. Становлення партії відбулося протягом листопада-грудня 1905. Її засновниками і лідерами були вищі прошарки інтелігенції та чиновництва, поміщиків, торгово-промислові кола. Друковані органи партії — газети «Слово» (1905–1906) і «Голос Москви» (1906–1916). В програмі, прийнятій І з'їздом (лютий 1906), були чітко сформульовані ідеї єдності і неподільності Росії, збереження «за її державним устроєм унітарного характеру, що складався історично». Октябристи виступали за конституційну монархію з двопалатним представницьким органом, обраним на основі всезагального виборчого права, за надання політичних прав та свобод в рамках Маніфесту 17 жовтня 1905.

Кадети – члени російської ліберальної партії, однієї з найвпливовіших на початку 20 століття

НЕП – економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

Воєнний комунізм – назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

Воєнно-політичний союз – форма об'єднання військ., політ, та екон. зусиль і ресурсів республік, які виникли після розпаду Рос. імперії (1917), у період громадянської війни (1918—20). Заг. політ, керівництво цим процесом здійснювала Рос. ком. партія (більшовиків).

Федерація – форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави.

Конфедерація – союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).

Карткова система – система розподілу продуктів, товарів та послуг за картками (або талонами), що диференційовано видаються державою різним категоріям населення в умовах дефіциту.

Інфляція – тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Індустріалізація – історичний процес техніко-економічного переходу від аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить через машинну стадію виробництва товарів і послуг.

Колективізація – створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Українізація – політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах суспільного життя.Українізація 1920-30 років була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

Русифікація – сукупність дій, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що входять до складу Росії, чи перебувають в сфері її впливу, за допомогою переведення осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їхньої подальшої асиміляції.

Диктатура – необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Сталінські репресії – масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

Номенклатура – Панівний клас радянського суспільства, партійно-державне керівництво.

Антигітлерівська коаліція – воєнно-політичне об'єднання держав, які під час Другої Світової воювали проти Німеччини, та її сателітів: Італії, Японії, Іспанії, а також на початковому етапі війни: СРСР, Румунії, Болгарії та інших.

Антикомінтернівський пакт – договір, укладений 25 листопада 1936 в Берліні між Німеччиною і Японією з метою боротьби проти Комінтерну. Японська назва: «Японсько-німецький договір про спільну оборону».

Бандерівський рух – одна з фракцій Організації українських націоналістів

Велика Вітчизняна війна – збройний конфлікт між Німеччиною та СРСР, що тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.

Акт відновлення Української держави – проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль». Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.

Версальсько-Вашингтонська система – світовий порядок, встановлений державами-переможцями, головним чином, Великобританією, Францією, США і Японією, після Першої світової війни. Була розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах.

Десталінізація – процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.

Друга світова війна – Почалася 1 вересня 1939 і тривала до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччина розпочала окупацію Польщі, до якої 17 вересня долучився Радянський Союз.

Культ особи – безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.