2. Загальні питання транспортного забезпечення

2.1. Фінансова система транспортної галузі Сутність і функції фінансів підприємств, їх місце у фінансовій системі країни

Фінансова система держави охоплює: державні фінанси, місцеві фінанси, фі­нанси підприємств, фінанси некомерційного сектору, фінанси домашніх госпо­дарств. Визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства займають фінанси підприємств. Результатом діяльності підприємств є виготовлена продук­ція, виконані роботи чи надані послуги, які у своїй сукупності формують валовий внутрішній продукт - основне джерело фінансових ресурсів держави.

Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств -це економічні (грошові) відносини, що виникають у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створю­ються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

До фінансових належать такі економічні відносини підприємства:

а) зовнішні фінансові відносини:

із засновниками (формування статутного капіталу, зміна статутного капіталу, виплата дивідендів на акції та процентів на паї);

з іншими суб'єктами підприємництва щодо розрахунків з позичальниками, підрядниками, покупцями, замовниками;

з бюджетом (платежі та асигнування);

із цільовими фондами (внески і надходження);

з банками (відкриття та ведення рахунків, відкриття депозитів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків);

зі страховими компаніями (страхові платежі, страхове відшкодування);

з учасниками фондового ринку (розміщення власних цінних паперів, купівля, продаж цінних паперів інших емітентів);

з галузевими і корпоративними органами управління (внески в централізовані фонди, надходження з них).

б) внутрішні фінансові відносини щодо:

формування і розподілу грошових доходів підприємства (виторгу, чистого походу від продажу продукції, робіт, послуг, іншого операційного доходу, доходу ид фінансової діяльності, інших доходів, доходів від звичайної діяльності;

формування, розподілу і використання чистого прибутку;

формування та використання амортизаційних відрахувань;

утворення та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів, інших

цільових фондів підприємства тощо.

Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг.

Підприємства, як і фізичні особи та держава загалом, формують грошові фонди. Грошові фонди підприємства - це частина його грошових коштів, які мають цільове призначення. До грошових фондів належать статутний фонд, пайовий фонд, фонд оплати праці, резервний фонд, амортизаційний фонд та інші, підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операцій-ної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов'язань перед державою діловими партнерами (контрагентами) тощо. Виділяють такі основні функції фінансів підприємств:

формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для соціального розвитку підприємства;

контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємст­ва у процесі його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Умовами ефективної реалізації функцій фінансів підприємств є:

різноманітність форм власності;

наявність ринків товарів, праці, капіталу;

свобода підприємництва, самостійності у прийнятті підприємницьких рішень;

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

самофінансування підприємницьких структур;

правове забезпечення підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

Основою фінансів підприємств є фінансові ресурси - кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. До фінансових ресурсів належать грошові фонди підприємства, а також частини грошових коштів, які не входять до складу фондів.

Основи фінансів підприємств

Складовими фінансових ресурсів підприємства є:

статутний капітал;

додатково вкладений капітал;

резервний капітал;

нерозподілений прибуток;

амортизаційні відрахування;

забезпечення подальших витрат і платежів;

довготермінові і короткотермінові кредити банків;

відтерміновані податкові зобов'язання;

кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержа­ними, за векселями виданими, з оплати праці, по розрахунках з учасниками тощо).

Фінансові ресурси підприємств класифікують за такими основними ознаками (див. рис. 1.1):

за джерелами формування;

за етапами формування;

за використанням;

за формою реалізації.

Ознаки класифікації фінансових ресурсів підприємств

за джерелами формування

за етапами формування

за використанням

за формою реалізації .

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі воробничо-господарської діяль­ності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим доходам і прибуткам. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами. Водночас підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на ціні папери інших емітентів тощо.

Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують із залучених джерел фінансування. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування подано нижче.

За етапами формування фінансові ресурси поділяють на:

початкові, тобто ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал);

набуті (прирощені) - отримані підприємством в результаті його діяльності у формі чистого доходу (прибутку та амортизації"), субсидій, дотацій тощо.

За використанням фінансові ресурси підприємств поділяють на:

матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо);

грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти).

За формою реалізації фінансові ресурси підприємств поділяють на:

матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене виробницт­во тощо);

нематеріаіьні (вкладені в нематеріальні активи);

фінансові (вкладені у фінансові активи).

Фінансові ресурси підприємства використовують для придбання основи засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витрат виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату подать орендної плати, страхових платежів тощо).

Принципи та чинники організації фінансів підприємств

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання фінансових ресурсів, контроль за їх кругообігом задля досягнення економічних цілей підприємств. Організація фінансів підпри­ємств за умов ринкової економіки грунтується на принципах саморегулювання, самоокупності та самофінансування, які на практиці реалізуються через:

а) комерційний розрахунок - метод ведення господарської діяльності, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вимірі) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімального можливого ризику здійснення господарських операцій;

б) економічні методи (важелі) регулювання діяльності підприємств з боку держави шляхом проведення нею податкової, кредитної, валютної, амортизаційної, інвестиційної, протекціоністської та інших видів економічних та соціальних політик;

в) господарську та фінансову незалежність підприємств, самостійність вибо­ру підприємствами ділових партнерів, форм і методів розрахунків, обсягів виготовлення та реалізації продукції, її асортименту тощо;

г) фінансову відповідальність підприємств за результати своєї господарської діяльності;

д) матеріальну зацікавленість підприємств у фінансових результатах своєї діяльності;

є) партнерські взаємовідносини підприємств з постачальниками, спожива­чами, банками, страховими компаніями, бюджетом, державними цільовими фонда­ми та іншими контрагентами.

Організація фінансів підприємств, структура фінансових ресурсів, величина і напрями використання прибутку, взаємовідносини з бюджетом залежать від таких чинників:

форми власності (приватне підприємство, колективне чи державне підприємство);

організаційно-правової форми господарювання (товариство, одноособове під­приємство, сімейне підприємство,

галузі діяльності підприємства (промисловість, капітальне будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера тощо);

обсягу діяльності (мале, середнє чи велике підприємство).

За формою власності підприємства поділяють на державні та приватні. При створенні підприємств державної форми власності використовуються бюджетні кошти. Держава, як їх власник, лише передає право на тимчасове володіння та

розпорядження ними керівнику підприємства. Крім коштів бюджету, державні підприємства можуть використовувати як джерела фінансових ресурсів банківсь­кий кредит, державні дотації і субсидії тощо. Прибуток, отриманий в результаті діяльності державних підприємств, належить державі і розподіляється відповідно до чинного законодавства.

Підприємства недержавної форми власності (акціонерні, орендні, коопера­тивні, колективні, спільні, індивідуальні тощо) мають значно ширші порівняно з державними підприємствами, можливості формування і використання фінансових ресурсів. Джерелом фінансових ресурсів недержавних підприємств можуть бути кошти засновників (акціонерів), фінансова допомога держави, недержавних фі­нансових інститутів, кошти інших юридичних і фізичних осіб. Прибуток недер­жавних підприємств є власністю його засновників і після сплати податків викорис­товується згідно з рішеннями, прийнятими власниками підприємства на виробничий та соціальний розвиток, а також на споживання.

Фінансова діяльність підприємств. Зміст і організація фінансової роботи

Фінансова діяльність займає особливе місце в управлінні підприємством. Від неї залежить повнота фінансового забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства.

Фінансова діяльність - це діяльність, направлена на забезпечення підпри­ємства фінансовими ресурсами, досягнення ним визначених цілей економічного і соціального розвитку. Фінансова діяльність зумовлює зміни як величини, так і складу власного та залученого (позикового) капіталу підприємства.

Ефективність фінансової діяльності забезпечується формуванням оптималь­ного фінансового механізму підприємства. Фінансовий механізм підприємства -це сукупність форм і методів формування та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансування діяльності підприємства. Фінансовий механізм підприємства включає систему фінансових методів (фінансове прогнозування, планування, фінансові показники і коефіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвестування, оподаткування, страхування, стимулювання тощо) та фінансових важелів (дохід, прибуток, ціна, норма амортизації, ставка податку, ставка дисконту, відсотки, нормативи фінансових санкцій тощо). Фінансовий механізм вітчизняних підприємств формується на основі правового (Закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, накази, розпорядження, листи міністерств і відомств, статутні документи підприємства), нормативного (інструкції, норми, нормативи, методичні вказівки тощо) та інформаційного (звітні бухгалтерські і статистичні документи, дані вибіркових спостережень тощо) забезпечення.

Фінансову роботу на підприємстві здійснюють за такими основними напрямками:

1) фінансове планування і прогнозування, тобто розробляння перспективних, поточних і оперативних фінансових планів підприємства, бізнес-планів реалізації окремих підприємницьких проектів та угод;

2) аналіз і контроль фінансово-господарської діяльності підприємства з метою діагностики його фінансового стану, виявлення резервів зниження витрат, збіль­шення доходів і прибутків;

3) оперативна (поточна) фінансово-економічна робота - робота з постачаль­никами стосовно розрахунків за сировину, матеріали, паливо та з покупцями щодо розрахунків за реалізовану продукцію, забезпечення своєчасної сплати податків і податкових платежів, погашення банківських кредитів і сплати відсотків, своєчас­них виплат заробітної платні тощо.

Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах створюють фінансо­вий (фінансово-економічний) відділ.

На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, фінансову роботу виконує фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії. На ма­лих підприємствах функції фінансиста виконує головний бухгалтер або бухгалтер, якому доручається ця ділянка роботи.

Сутність і форми здійснення грошових розрахунків

Виконання більшості господарських операцій суб'єктів підприємництва пов'язане з грошовими розрахунками. Дані про обсяги грошових розрахунків підприємства за звітний період містить Звіт про рух грошових коштів. Його зміст, форму та загальні вимоги до розкриття статей визначено у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку «Звіт про рух грошових коштів», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87. Підставою для здійснення грошових розрахунків є подання спеціальних облікових документів: рахунків, рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Сукупність усіх грошових розрахунків і платежів підприємства називають його грошовим обігом (оборотом). Розрізняють готівковий та безготівковий грошовий обороти.

Для здійснення готівкових операцій підприємства повинні мати в наявності готівку (в національній або іноземній валюті), яку зберігають у касі. Банки щорічно, протягом першого кварталу поточного року, встановлюють максимальну суму грошових коштів (ліміт готівки), яка може постійно зберігатися в касі підприємства. Із зміною умов господарської діяльності підприємства (обсягу касових оборотів, порядку здачі касового виторгу, графіку заїзду інкасаторів тощо) сума ліміту готівки в касі може бути змінена. Сільськогосподарські підприємства самостійно визначають розміри готівки, яка може постійно знаходитись в їхніх касах і повідомляють про це обслуговуючі банки у першому кварталі кожного року. Фермерським господарствам ліміту залишку готівки в касі не встановлюють.

Всю готівку понад встановлений ліміт підприємства зобов'язані здавати в банк. Понад встановлений ліміт може зберігатися готівка в касах підприємств, якщо вона отримана для виплати заробітної платні, заохочень, допомоги, компен­сацій, пенсій, стипендій, відряджень, дивідентів лише протягом трьох робочих днів (для сільськогосподарських підприємств, підприємств залізниці, портів, виконко­мів сільських рад - протягом п'яти днів). Після закінчення встановленого період} суму невикористаної готівки наступного робочого дня повертають у банк.

Найчастіше готівка надходить в касу підприємства з банківських рахунків або як готівковий виторг за продану продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

При надходженні і видачі грошей з каси оформляють спеціальні касові документи: касові і товарні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери, розрахункові квитанції, проїзні документи, касову книгу тощо. Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р Переважно готівкову форму розрахунків застосовують для:

розрахунків з працівниками (виплата заробітної платні, грошових компенса­цій, премій і допомог, дивідендів, пенсій тощо);

забезпечення нагальних господарських потреб (на придбання канцелярських товарів, оплату витрат на відрядження тощо);

розрахунків з бюджетом і державними цільовими фондами;

розрахунків між підприємствами - діловими партнерами (за матеріали, па­ливо тощо, але не більше 3 тис. грн. на день), за умови відсутності податкової за­боргованості.

Сутність безготівкових розрахунків

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюються шляхом списання коштів з банківського рахунку платника на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів на банківських рахунках учасників розрахунків. Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів (платіжного доручення платіжної вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєстру чеків тощо) на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс «Клієнт - банк». Застосування системи «Клієнт -банк» забезпечує автоматичне ведення поточного рахунку клієнта в банку дозволяє економити час на здійснення розрахункових операцій. Можливе також проведення безготівкових розрахунків через залік взаємних вимог контрагентів (клірингові розрахунки), у тому числі за бартерними угодами, якщо вони здійснюються без участі грошових коштів лише частково.

Безготівкові грошові розрахунки класифікують за такими основними ознаками:

а) за видами господарських операцій:

грошові розрахунки за товарними операціями (за продану продукцію, надані послуги);

грошові розрахунки за нетоварними операціями (з кредитними установами,: бюджетом);

б) за місцем розташуванням банківських установ, що обслуговують розрахунки місцеві - грошові розрахунки, при яких банк, через який перераховується

гроші, і банк, який їх отримує, знаходяться в одному місті;

міжміські - грошові розрахунки, при яких ці банки знаходяться в різних містах; міжнародні - грошові розрахунки, при яких ці банки знаходяться в різних державах;

в) за фактом здійснення оплати:

попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт чи послуг; оплата після реалізації продукції (післяплата);

г) за умовою оплати угоди: акцептна форма розрахунків; безакцептна форма розрахунків;

д) за джерелами фінансування:

грошові розрахунки за рахунок власних коштів підприємства;

грошові розрахунки за рахунок кредитів та інших позичених коштів;

грошові розрахунки за рахунок коштів клієнта (при посередницькій діяльності).

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкривають поточні (розрахункові) рахунки в установах банків. Порядок відкриття банківських рахунків регулюється Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валютах затвердженою постановою Правління На­ціонального банку України від 18.12.1998 р. Підприємство може відкрити один і більше поточних рахунків у національній та інших валютах.

Для відкриття поточного рахунку в банку підприємство подає в установу банку такі документи:

заяву встановленого взірця на відкриття рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

документ про створення підприємства (наказ, рішення, постанова тощо) у формі копії, засвідченої нотаріально чи органом, який видав наказ (рішення);

копію Статуту підприємства (положення), засвідчену нотаріально чи реєстру­ючим органом;

довідки про реєстрацію підприємства у Пенсійному фонді, ДПА, органах статистики, органах соціального страхування;

картку із взірцями підписів посадових осіб, що мають право розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та розрахункові документи, засвідчену нотаріусом.

При відкритті субрахунків для філій і самостійних підрозділів підприємства у банк подають копію рішення про створення відокремленого підрозділу і прохання про відкриття субрахунку.

Відкриваючи рахунок підприємству, банк протягом трьох днів повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації підприємства. Операції на рахунку

здійснюються після того, як отримано повідомлення з податкового органу про взяття рахунку на облік. При відкритті другого, третього і наступних поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох днів з дня його відкриття повідомляє про це ДПА.

Крім поточних, підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть відкри­вати такі рахунки в національній валюті:

- бюджетні - які відкривають для підприємств, яким з державного чи місцевого бюджетів виділено кошти для цільового використання;

- кредитні - призначені для обліку кредитів, наданих підприємству устано­вою банку шляхом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточ­ний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди;

- депозитні - призначені для розміщення тимчасово вільних коштів під­приємства на депозити банку з нарахуванням відсотків за депозит згідно з депозитною угодою.

Для здійснення грошових розрахунків в чужоземній валюті підприємство може відкрити валютні рахунки. Для відкриття рахунку в чужоземній валюті необхідно подати ті ж самі документи, що й для відкриття рахунків в національній валюті.

Характеристика форм безготівкових розрахунків

Організація безготівкових розрахунків підприємств регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою поста­новою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. Підприємства можуть здійснювати безготівкові розрахунки з допомогою таких розрахункові документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- розрахункових чеків;

- акредитивів;

- векселів;

- інкасових доручень.

На підприємствах України нині найчастіше застосовують безготівкові грошов розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслугову ючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в дорученні суми коштів т її перерахування на рахунок одержувача. Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватися за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередня оплата, для завершення розрахунків за актами взаємної заборгованості підприємства), для сплати податків тощо. Платіжне доручення виписує платник і передає його до обслуговуючого банку не пізніше ніж за 10 календарних днів від дати оформлення платіжного доручення. Банк зазвичай приймає доручення до виконання за наяв­ності на рахунку платника суми коштів, достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк списує з рахунку платника і перераховує на рахунок одержувача. Якщо постачальник (одержувач коштів) не має відкритого в банку рахунку, підприємство може здійснити розрахунок гарантованими платіж­ними дорученнями через підприємство зв'язку.

Платіжна вимога-доручення- це комбінований документ, який складається з двох частин: верхньої - вимоги одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, виконаних робіт, наданих послуг і нижньої - доручення платника обслуговуючому банкові про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на рахунок одержувача.

При розрахунках платіжними вимогами-дорученнями постачальник виписує (не менше як у двох примірниках) розрахунковий документ з вимогою до платника сплатити на підставі надісланих йому (оминувши банк або через банк платника договірних умов) розрахункових документів вартість відвантажених товарів, вико­наних робіт, наданих послуг. Платник, отримавши платіжні документи, визначає можливість оплати платіжної вимоги-доручення, здає її до банку, котрий об­слуговує його, для того, щоб акцептовану за платіжною вимогою-дорученням суму було перераховано з рахунку платника на рахунок постачальника. Термін, протя­гом якого платник має подати до свого банку акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається сторонами в угоді і банком не контролюється. Платник може повністю або частково відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, про що він повідомляє безпосередньо постачальника за передбаченим у договорі порядком у зазначені терміни. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка не перевищує коштів, наявних на рахунку платника. Платник може відмо­витись від акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою тощо. Застосування цієї форми грошових розрахунків прискорює оформлення розра­хункових документів, сприяє зміцненню договірних стосунків між діловими партнерами, оскільки платіж здійснюється тільки за згодою платника.

Грошові розрахунки підприємств можуть також здійснюватися із застосуван­ням чеків. У грошових операціях підприємств використовують два види чеків:

грошові та розрахункові. Грошовий чек - це грошовий документ установленої форми, що містить беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред'явникові чека. Основне призначення грошового чека - бути інструментом отримання готівкових коштів з поточного рахунку підприємства.

Розрахункові чеки використовують для здійснення безготівкових розрахунків підприємств та фізичних осіб. Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця (платника) своєму банкові (банку-емітенту) перерахувати кошти з рахунку чекодавця на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів) Розрахунковий чек заповнює платник і передає його отримувачеві платежу ) момент здійснення господарської операції купівлі-продажу. Отримувач платежу (пред'явник чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові ) вигляді чекових книжок по 10, 20 та 25 аркушів. Термін чинності чекової книжки -один рік. Гарантована оплата .чеків забезпечується депонуванням коштів ні окремому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здійснення та значне спрощує техніку проведення розрахункових операцій та скорочує їх трудо місткість. Однак, через необхідність спеціального депонування коштів, частина її на певний час вилучається з грошового обороту підприємства.

Акредитивна форма розрахунків між покупцями та постачальниками передбачає використання акредитивів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити за рахунок спеціальних задепонованих (заброньованих) для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги або виплатити пред'явников акредитива певну суму коштів.

За своєю суттю акредитив є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. Тобто акредитив - це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей бані за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користі беніфіціара (особи, якій призначено платіж) або доручає іншому (виконуючому банку здійснити цей платіж.

а) за забезпеченням:

покритий - акредитив, для здійснення платежів за якими завчасно бронюються кошти платника у певній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами'';

непокритий - акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком - емітентом за рахунок банківсько­го кредиту;

б) із можливістю зміни умов акредитиву:

Відкличний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком -емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення про це беніфіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом);

Невідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку - емітента.

Відкриття (виставлення) акредитива здійснюється за рахунок власних коштів покупця або кредитів банку, депонованих на суму акредитива. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акредитива визначається покупцем, як правило, в межах 15 днів від дня відкриття. В окремих випадках, коли це зумовлено умовами постачання, керівник банку покупця (банку-емітента) може продовжити термін дії акредитива. Виплату постачальникові за акредитивом здійснюють на повну суму або частинами. Покупець має право відкликати акредитив.

Умовою виплати грошей за акредитивом може бути акцепт уповноваженої особи заявника акредитива, котрий засвідчує в банку постачальника взірець свого підпису.

Суть вексельної форми.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником) здійснюються з відстрочкою платежу (до 90 днів), яка оформляється векселем. Вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселе­тримачеві). Розрізняють вексель простий і переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Переказниі вексель (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресо ваний платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений в ньому термін.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача до іншого через індосамент - спеціальний передавальний запис на зворотній стороні документ або на додатковому аркуші до нього. Особу, яка здійснює індосамент, називают ь індосантом. Кожен індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт виплату за векселем. Особу, на користь якої робиться індосамент, називають індосатом.

Вексельні зобов'язання платника, векселедавця та індосанта можуть бути додатково гарантовані за допомогою авалю - вексельного гарантування. Для здійснення розрахунків застосовують векселі, які відрізняються порядком оплати, емітентом, наявністю застави, місцем платежу тощо. Векселі класифіку­ють за такими ознаками:

за емітентом векселі поділяють на:

казначейські - один з видів державних цінних паперів, які випускаються з метою покриття видатків державного бюджету і можуть застосовуватись для здійснення розрахунків, для зарахування сплати податків до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Емітує та погашає казначейські (скарбничі) векселі центральний банк за дорученням державної скарбниці (казначейства) чи міністерства фінансів. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

приватні - які емітують корпорації, фінансові групи, комерційні банки.

за угодою, яку вони обслуговують, векселі поділяють на:

фінансові - це векселі, емітовані банком. Фінансовий вексель є цінним папе­ром, що вільно обертається на ринку цінних паперів. В основному він викорис­товується для мобілізації грошових ресурсів.

товарні (комерційні) - векселі, видані позичальником під заставу товарів. У товарному векселі зазначають умови погашення векселедавцем -боржником своїх обов'язків перед постачальником.

за суб'єктом, що здійснює оплату, векселі поділяють на:

прості (соло-векселі) ;

переказні (трата) .

за наявністю застави векселі бувають:

забезпечені - це векселі, гарантовані заставою, яка надається кредиторові, доки борг не буде сплачено;

незабезпечені - не гарантовані заставою.

У векселі може бути застережено, що він підлягає сплаті третьою особою -доміцшіянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Такий вексель називають доміцильованим. Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Векселі можуть існувати в паперовій або безпаперовій формах (як записи на електронних рахунках).

При невиконанні договірних умов платник (трасат) може відмовитися від платежу за векселем. У такому випадку вексель подають на опротестування і оформляють нотаріальну вимогу щодо сплати за векселем.

г Інкасова форма розрахунків найчастіше застосовується при укладанні зовнішньо-економічних договорів (документарне інкасо з гарантією). Інкасо - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів гроші, перераховує їх клієнтові за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги і зараховує ці кошти на банківський рахунок клієнта. Розрізняють чисте інкасо (інкасо простих і переказних векселів, чеків та інших платіжних документів) і документарне інкасо (інкасо комерційних документів). За виконання інкасо банки стягують комісійну плату.

У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фізичних і юридичних осіб з використанням пластикових карток. 24 лютого 1997 року постановою Правління Національного банку України № 37 затверджене Положення про впро­вадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги і при видачі готівки.

Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на ефективність господарської діяльності підприємства

Розрахункова дисципліна передбачає дотримання суб'єктами господарюванню певних правил проведення розрахунків. Вона базується на дотриманні основних принципів розрахунків.

Платіжна дисципліна передбачає забезпечення оплати підприємством свої) фінансових зобов'язань у повному обсязі і у встановлені строки. Стан розрахункової дисципліни залежить від фінансового стану підприємства. Водночас порушення розрахунково-платіжної дисципліни негативно впливає на фінансовий стан підприємства.

За порушення розрахункової дисципліни до підприємства вживають такі санкції:

договірні санкції (застосовують ділові партнери у формі неустойки у відсотках до суми невиконаного зобов'язання);

банківські або кредитні санкції (за порушення підприємством кредитної дисципліни, нецільове використання коштів, незадовільний стан обліку і звітності, за несвоєчасне повернення кредиту) у формі стягнення штрафу, пені, припинення кредитування, припинення операцій на рахунку;

фінансові санкції, які застосовуються державними фінансовими органами.

Фінансові санкції визначено Законами України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про Державну податкову службу», «Про систему оподаткування в Україні», а також законами, які регулюють нарахування і сплату суб'єктами господарювання окремих видів податків. Цими законодавчими актами передбачено застосування штрафних фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, за несвоєчасне подання податкових декларацій, податкових розрахунків тощо.

Зокрема, у разі неподання податкової декларації у строки, визначені законо­давством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку. Якщо платник податків не подає в установлений термін податкову декларацію, і контролюючий орган самостійно визначає суму його податкового зобов'язання, платник податків, крім штрафу у 10 неоподатковуваних мінімумів, сплачує додат­ково штраф у розмірі 10 відсотків суми податкового зобов'язання за кожний пов­ний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі заниження суми податкових зобов'язань плат­ник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку чи збору (але не більше 25 % такої суми і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). У разі допущення методологічних та арифметичних помилок у поданій платником податковій декларації, які спричинили заниження податкового зобов'язання, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 % суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які в установлений строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, сплачують штраф у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сума санкцій сплачується у бюджет на спеціальний рахунок ДПА у десяті денний строк з моменту складення акту.

До підприємств можуть також застосовувати фінансові санкції у вигляді штрафів за перевищення встановлених лімітів готівки (у двократному розмірі понад лімітної готівки), за неповне відображення готівки (у п'ятикратному розмірі невідображеної готівки), за невстановлення банком ліміту готівки (п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для установи банку).

Крім фінансових санкцій, до підприємств застосовують адміністративні штрафи і інші стягнення:

конфіскація цінностей, отриманих незаконно;

позбавлення спеціального права на ведення діяльності;

попередження;

виправні роботи;

адміністративний арешт тощо.

Доходи і грошові надходження підприємств. Класифікація грошових надходжень

Грошові надходження - це сукупність надходжень грошових коштів за продану продукцію, виконані роботи чи надані послуги, а також виконання інших господарських операцій в процесі операційної, фінансової та інвестиційної діяль­ності підприємства.

Слід зазначити, що сума грошових надходжень не завжди дорівнює сумі доходу підприємства за продану продукцію.

Дохід - це збільшення економічних вигід підприємства у сфері надходження активів (грошових коштів, інших матеріальних чи нематеріальних активів) або зменшення зобов'язань підприємства перед його діловими партнерами (щодо про­дажу продукції, виконання робіт чи надання послуг), які призводять до зростання капіталу за рахунок внесків засновників.

Відмінність між сумою грошових надходжень і доходом підприємства обумовлена тим, що:

1) моменти виникнення доходу і надходження грошових коштів на підпри­ємство здебільшого не збігаються. В Україні суму доходу розраховують згідно з принципом нарахування у момент реалізації продукції, тобто її відвантаження з відповідно оформленими супроводжуючими документами. Грошові кошти можуть надійти на підприємство до моменту реалізації (авансовані надходження) або після моменту реалізації (при наданні покупцями права відтермінувати платіж шляхом оформлення комерційного кредиту тощо).

2) розрахунки за реалізовану продукцію можуть здійснюватися не в грошовій, а в натуральній формі (бартерні операції^-).

3) існують грошові надходження, які не пов'язані з реалізацією продукції (наприклад, дивіденди чи проценти на належні підприємству цінні папери, плата за орендоване у підприємства майно тощо).

Грошові надходження (вхідні грошові потоки) класифікують за такими ознаками: за видами господарської діяльності; за масштабами обслуговування господарського процесу; за методом підрахунку обсягу грошових надходжень; за неперервністю формування.

За видами господарської діяльності:

• грошові надходження від операційної діяльності, до яких належать надход­ження грошових коштів від покупців продукції, товарів, робіт, послуг (грошові надходження від основної діяльності), грошові надходження від іншої операційної діяльності (грошові надходження від операційної оренди, від операційних курсо­вих різниць, грошові надходження від продажу оборотних активів - запасів сировини, матеріалів, палива тощо, крім фінансових інвестицій);

• грошові надходження від фінансової діяпьності, які об'єднують надход­ження грошових коштів від розміщення акцій, власної емісії, що призводять до збільшення власного капіталу підприємства; надходження грошових коштів у результаті утворення боргових зобов'язань (позик, векселів, облігацій, інших короткострокових і довгострокових зобов'язань, не пов'язаних з операційною діяльністю);

• грошові надходження від інвестиційної діяльності, які включають: гро­шові надходження від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі у капіталі; від продажу акцій або боргових зобов'язань інших підприємств; від продажу необоротних активів, інших довго­строкових необоротних активів; від продажу дочірних підприємств та інших господарських одиниць; суми грошових надходжень у вигляді дивідендів як результат придбання акцій або боргових зобов'язань інших підприємств; часток участі у спільних підприємствах; надходження грошових коштів від повернення авансів (крім авансів, пов'язаних з операційною діяльністю) та позик, наданих іншим сторонам та відсотків за ними; надходження грошових коштів від ф'ючерс-них та форвардних контрактів, опціонів (крім тих, які укладаються для операційної або фінансової діяльності).

Грошові надходження від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства поділяють на дві основні групи. До першої групи належать грошові надходження від звичайної операційної, інвестиційної і фінансової діяльності. До другої групи належать грошові надходження від надзвичайних подій у операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності.

За масштабами обслуговування господарського процесу виділяють грошові надходження:

• підприємства загалом;

• окремих структурних підрозділів (центрів відповідальності) підприємства;

• від окремих господарських операцій.

За методом підрахунку обсягу грошових надходжень виділяють:

• валові грошові надходження - рівні сумі усіх надходжень грошових коштів за певний період часу;

• чисті грошові надходження - це перевищення суми грошових надходжень над грошовими видатками за певний період часу.

За неперервністю формування виділяють:

• регулярні грошові надходження - це постійні (з фіксованими інтервалами) надходження грошових коштів протягом звітного періоду (грошові надходження від продажу продукції, кредитна лінія, цільове фінансування тощо);

• дискретні грошові надходження - надходження грошових коштів від вико­нання разових господарських операцій у звітному періоді (грошові надходження від продажу зайвого майна, отримання благодійної допомоги тощо).

3.2. Склад, планування і контроль грошових надходжень від основної діяльності

Основна сума грошових коштів надходить на підприємство від його основної діяльності як виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, робіт чи послуг. Розмір грошових надходжень від реалізації продукції залежить від:

• кількості одиниць проданої продукції;

• ціни за одиницю проданої продукції;

• розрахунково-платіжної дисципліни.

Кількість одиниць проданої продукції залежить від асортименту, якості і рівня ціни реалізації. Ціни на реалізовану продукцію класифікують за такими основними ознаками:

• за ступенем державного регулювання;

• за складовими ціни.

За ступенем державного регулювання виділяють такі види цін на продукцію:

• вільні ринкові ціни і тарифи, які формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції;

• державні фіксовані ціни, що встановлюються державою переважно на послуги першої необхідності (газ, електроенергія тощо);

• державні регульовані ціни і тарифи, при застосуванні яких держава регулює рівень рентабельності товарів першої необхідності (хліб, хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування тощо). При цьому держава може встановлювати індикативні ціни (мінімальні і максимальні рівні цін).

За складовими ціни виділяють такі види цін на продукцію підприємств:

• ціна виробника;

• гуртова ціна;

• роздрібна ціна.

Ціна виробника (ЦІ) складається з витрат на виготовлення продукції (В) та суми прибутку підприємства від її реалізації (П):

ЦІ = В + П,

Гуртові ціни застосовують при продажу продукції торговим посередникам. Гуртова ціна включає ціну виробника та суму непрямих податків і зборів, які нараховують при реалізації продукції.

Гуртову ціну (Ц2) розраховують за формулою:

Ц2 = В + П + А,

де А - сума акцизів (акцизний збір, податок на додану вартість, ввізне мито). Роздрібні ціни застосовують при продажу товарів у роздрібній торгівлі. Роздрібну ціну одиниці продукції чи товарів (ЦЗ) розраховують за формулою:

ЦЗ = В + П + А + ТН,

де ТН - торговельна націнка на одиницю продукції, грн.

Торговельну націнку встановлюють у відсотках до гуртової ціни. Основою формування ціни на продукцію є витрати на її виготовлення і реалізацію. Витрати, пов'язані з виготовленням і реалізацією продукції, поділяють на виробничі і операційні.

Виробничі витрати включають у виробничу собівартість продукції, яка складається з:

• прямих матеріальних витрат ;

• прямих витрат на оплату праці;

• інших прямих виробничих витрат;

• загальновиробничих витрат.

Операційні витрати - це невиробничі витрати підприємства, пов'язані з його операційною діяльністю. Операційні витрати не включають до виробничої собівар­тості продукції і відшкодовують за рахунок валового прибутку підприємства. До складу операційних витрат належать:

• адміністративні витрати;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати (на дослідження і розробки, відрахування до резер­ву сумнівних тощо).

Важливим елементом фінансової роботи на підприємстві є обчислення грошо­вих надходжень підприємства у плановому періоді, і в першу чергу - надходжень від його основної діяльності.

Планову суму грошових надходжень від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг визначають двома методами:

1) методом прямого розрахунку ( поасортиментним методом), за яким суму грошових надходжень підприємства (Нг) у плановому періоді обчислюють за формулою:

ГН=ГРІ-ЦІ,

де Рі - кількість виробів і-го виду, запланованих для реалізації, за які надійдуть на підприємство грошові кошти у натуральних одиницях виміру; Ці - планова ціна реалізації одиниці і-го виду виробу, гри; п - кількість видів виробів, запланованих для реалізації, за які надійдуть на підприємство грошові кошти.

Метод прямого розрахунку застосовують для визначення суми грошових надходжень на підприємствах з невеликим асортиментом виробів;

2) укрупненим методом, який грунтується на балансовому методі. Суму грошових надходжень від реалізації продукції підприємства у плановому періоді при застосуванні укрупненого методу розраховують за формулою:

Нг = Зп + 0-Зк,

де Зп - вартість залишків неоплаченої готової продукції підприємства на початок планового періоду (за відпускними цінами або собівартістю), грн.; О - обсяг очікуваного випуску товарної продукції на підприємстві у плановому періоді (за відпускними цінами або собівартістю), грн.; Зк - очікувана вартість залишків неоплаченої готової продукції на підприємстві на кінець планового періоду (за відпускними цінами або собівартістю), грн.