Технологія видавничо-поліграфічної справи Екзаменаційні питання

1. Загальні відомості з історії розвитку поліграфії.

2. Класифікація видавничо-поліграфічної продукції.

3. Характеристика видавничо-поліграфічних параметрів друкованих видань.

4. Характеристика основних технічних параметрів видання.

5. Характеристика основних елементів малюнку друкарських шрифтів.

6. Класифікація друкарських шрифтів за рисунком.

7. Класифікація друкарських шрифтів за розміром.

8. Класифікація друкарських шрифтів за накресленням очка.

9. Характеристика зовнішніх елементів конструкції книги.

10. Характеристика внутрішніх елементів конструкції книги.

11. Видавничі етапи відтворення тексту авторського оригіналу.

12. Види текстових оригіналів і вимоги до них.

13. Коректура і правлення набору. Групи коректурних знаків.

14. Визначення формату сторінки складання за правилом однієї діагоналі.

15. Визначення формату сторінки складання за правилом двох діагоналей.

16. Визначення формату сторінки складання за правилом золотого січення.

17. Композиційні правила шрифтового оформлення книжкових видань.

18. Ілюстраційне оформлення книжкових видань.

19. Композиційні засоби формотворення сторінок книжкового видання.

20. Фотоформи та їх класифікація.

21. Схема технологічного процесу виготовлення фотоформ.

22. Вимоги, що висувають до фотоформ. Дефекти на фотоформах.

23. Оздоблення друкованої продукції, шляхом нанесення покриттів.

24. Оздоблення друкованої продукції, шляхом імітації покриттів.

25. Види декоративного оздоблення.

26. Технологічний процес виготовлення флексографічних форм.

27. Технологічний процес виготовлення офсетних друкарських форм.

28. Технологічний процес виготовлення трафаретних форм.

Загальні відомості з історії розвитку поліграфії

Уперше книгодрукування виникло в 9 ст в Китаї та Кореї, де друкарською формою служила дошка, на поверхні якої рисували текст і зображення, які підлягали розмноженню. Потім вручну гравіювали (вирізали) пробільні ділянки, одержуючи таким чином форму для високого друку.

У середині 11 ст. в Китаї виникає більш прогресивний спосіб виготовлення текстових форм для високого друку — складання їх з окремих, заздалегідь виготовлених літер. Літери виготовляли з глини з наступним відпалюванням, а вже з 15 ст. в Кореї їх відливали з бронзи.

Друкування зі складальних форм, виготовлених з металевих літер, з’явилося в середині 15 ст. також в Європі.

У 40 роках 15 ст. Йоган Гутенберг винайшов більш сучасний спосіб виготовлення літер — відливанням їх із свинцю, причому з однієї відливної форми — шрифтової матриці — можна було виготовляти велику кількість літер.

Визначним моментом для поліграфії став винахід складальної друкарської форми. В найпростішому вигляді її складають із літер — металевих брусків з рельєфним дзеркальним зображенням того чи іншого знака. Перевага складальної форми — простота її виготовлення із готових елементів, які можна використати повторно.

Поступово способи складання змінювалися: після ручного були винайдені машинописний, фотографічний, комп’ютерний види складання.

Друкарською формою для відтворення зображень була ще гравюра на дереві. А з другої половини 15 ст. для цього почали використовувати перші форми для глибокого друку — гравюри на мідних пластинах. На них малювали зображення і різцем углибляли друкуючі елементи. На початку 17 ст. це углублення здійснювалося розчином хлорного заліза (на мідних пластинах) та азотною кислотою (на цинкових пластинах).

У 1797 р. винахідник з нім. м. Мюнхена Алоїз Зенефельдер запровадив літографію. Він сконструював верстат, на якому одержували відбитки за допомогою рейбера. Це дерев’яний брусок із заокругленим ребром, що має радіус загострення 4-8 мм, який слугує для одержання відбитків з літографського каменю.

У 1798 р. Зенефельдер застосував техніку гравіювання та перебивання на камінь. У 1805 р. він використав для плоского друку металеві пластини, в 1807 р. запровадив тоновий, а в1808 — кольоровий друк з каменю. Пізніше замість каменю він застосував дошки, вкриті каменоподібною масою, що слугували замість важких плит. Він запровадив модель верстата, в якому зволоження і накочування фарби на камінь здійснювалися автоматично самою машиною, що могла працювати за допомогою водяного приводу.

На прикінці 70 початку 80 рр. 19 ст. розробляється принципово новий вид плоского друку — офсетний. На відміну від літографії, в офсетному плоскому друці зображення з формної поверхні переноситься на задруковуваний матеріал через проміжну еластичну гумову поверхню.

Розвиток офсетного плоского друку проходив шляхом заміни літографського каменю металевими пластинами (спочатку цинковими, а потім алюмінієвими та сталевими). Офсетний плоский друк дав змогу підвищити продуктивність праці та якість друкованої продукції.

У 20 ст. з’являється флексографічний спосіб друку, це різновид високого друку з використанням гумових або фото полімерних еластичних друкарських форм і швидковисихаючих малов’язких фарб.

У 2 пол. 20ст. дістають розвиток спеціальні спец види друку, а вкінці 20 ст. — цифровий друк.

Сьогодні поліграфічна індустрія переживає корінні перетворення. Цифрова революція змінює процес виробництва друкованої продукції.