2.4. Інноваційні процеси на підприємствах транспортної галузі та оцінка їх ефективності

Розвиток науково-технічного прогресу сприяє появі но­вих рішень у галузі техніки, технології, організації вироб­ництва та економічних методів управління. Це спричиняє розвиток інноваційних процесів у виробництві.

Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових, прогресив­них змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі.

Результатом інноваційних процесів є новинки в техніці, організації виробництва і праці, управління, а їх впрова­дження в господарську практику є нововведеннями.

Спонукаючими мотивами нововведень є мінливі по­треби суспільства в цілому та окремо взятих груп спожива-

чів, а їх джерелами - досягнення зарубіжної та вітчизняної фундаментальної науки, набутого досвіду.

Інноваційні процеси поділяються на певні види, які є взаємозалежними і взаємопов'язаними.

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ технічні, організаційні, економічні, соціальні- правові.

Технічні нововведення полягають в освоєнні виробни­цтва нових видів продукції, використанні нових технологій, засобів праці (машин, устаткування) та предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, енергії).

Організаційні нововведення передбачають застосування нових форм і методів організації виробництва і праці (орга­нізаційних структур управління, типів виробництва тощо).

Економічні інновації охоплюють вдосконалення плану­вання і прогнозування, ціноутворення, фінансування, моти­вації і оплати праці, оцінки результатів виробничо-госпо­дарської діяльності.

Соціальні нововведення - це форми активізації людсь­кого фактора у виробництві (стимулювання творчої діяль­ності, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці та відпочинку, забезпечення їх безпеки, охорона на­вколишнього середовища та здоров'я людини).

Правові нововведення - розробка та прийняття нових і доповнення та зміна діючих законів, інших нормативно-пра­вових актів, що регулюють діяльність підприємств, органі­зацій і сприяють їх ефективній роботі.

Оскільки технічні нововведення мають визначальний вплив на всі інші види інновацій і, крім того, заходи по впровадженню технічних новинок вимагають інвестування значних коштів, то важливими є питання оцінки економіч­ної ефективності цих заходів.

Ефективність - це від­носна величина, що характеризує резуль­тативність будь-яких затрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до затрат на них.

Ефект - це результат будь-якого заходу, який найчастіше вира­жається певною гро­шовою сумою (чиста продукція або прибу­ток підприємства, га­лузі, національний до­хід).

Ефект від впровадження технічних новинок може бути по­зитивним (економія затрат і негативним (збитки). Існує понят­тя відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП (забруднення навко­лишнього середовища).

Залежно від рівня оцінки, обсягу враховуваних ефекту і затрат і призначення оцінки розрізняють декілька видів ефективності технічних нововведень.

Види економічної ефективності технічних нововведень

Народногосподарська - характеризує відно­шення ефекту до затрат в масштабах народного господарства. Ефектом є ріст національного до­ходу, а затратами - сукупність спожитих ресурсів.

Госпрозрахункова - оцінює результативність затрат у масштабах галузі, підприємства і розра­ховується, найчастіше, як відношення прибутку до вартості виробничих фондів або собівартості (рентабельність виробництва і продукції).

Порівняльна - обчислюється у випадку вибору кращого із можливих варіантів технічних ново­введень, в якості ефекту може бути прийнятий ріст прибутку за рахунок зниження собівартості при реалізації одного варіанта порівняно з іншим, а в якості затрат - додаткові капіталовкладення, що забезпечили це зниження за кращим варіан­том.

Абсолютна - характеризує відношення кінцевого народногосподарського або госпрозрахункового ефекту до затрат на реалізацію вибраного варіан­та. Цей варіант вибирається за критерієм порівня­льної ефективності - мінімуму приведених затрат.

Розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта технічних нововведень.

Економічний ефект від впровадження технічних нови­нок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вар­тісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період.

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм:

а) народногосподарський (загальний ефект за умовами використання нововведень);

б) госпрозрахунковий (комерційний ефект, який одержу­ється окремо розробником, виробником і споживачем но­вовведень).

Народногосподарський економічний ефект обчислює­ться шляхом порівняння результатів за місцем використан­ня нової техніки, інших нововведень і всіх витрат на їх роз­робку, виробництво і споживання.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окре­мих стадіях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробництва, експлуатації^-) і дає можливість оцінити ефектив­ність впровадження технічних новинок з врахуванням еко­номічних інтересів окремих проектно-конструкторських орга­нізацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обгрунтування доцільності розробки та вибору най­кращого варіанта проектного рішення; друга форма - у процесі реалізації заходів, коли є відомими ціни на нову науково-технічну продукцію, обсяги її виробництва, умови і строки застосування.

На стадії техніко-економічного обґрунтування і вибору найкращого варіанта, при формуванні планів наукових і до-слідно-конструкторських робіт повинен бути витриманий народногосподарський підхід, який передбачає врахування при оцінці технічних нововведень усіх можливих наслідків -економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономіч­них. Етапи реалізації цього підходу зводяться до такого: із потенційно можливих варіантів вибирають ті, які задовольняють заданим обмеженням; щодо кожного із вибраних варіантів обчислюють ре­зультати, витрати, економічний ефект;

кращим визнається варіант, що забезпечує макси­мальну величину економічного ефекту, а за умови його тотожності по декількох варіантах -варіант з мінімальними затратами на його досягнення. Сумарний економічний ефект від технічних нововве­день за певний розрахунковий період Т (Ет) обчислюється за формулою:

Е_Т = Р_Т-В_Т, грн,

де Р_т - вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

В_т - вартісна оцінка витрат на здійснення технічних но­вовведень за цей же період, грн.

Такий спосіб визначення економічного ефекту є однако­вим як при обчисленні народногосподарського, так і комер­ційного ефекту від впровадження заходів науково-техніч­ного прогресу.

При обчисленні економічного ефекту слід приводити різ­ночасові витрати і результати до єдиного для всіх варіантів моменту часу - розрахункового року за допомогою коефі­цієнта приведення.

Із врахуванням фактора часу економічний ефект може бути представлений:

Е_т = £(Р_т-В_т)-а, грн.,

В, - вартісна оцінка, відповідно, результатів і витрат у f-му році розрахункового періоду, грн.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим - момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуван­ням її старіння).

Сумарні витрати на реалізацію технічних новинок за розрахунковий період включають витрати на виробництво (В_вир) і використання (В_викор) продукції:

Вт = В_8ир + В_викор, грн.

До складу поточних витрат (С,) включаються витрати, які враховуються за існуючого порядку калькулювання собівартості продукції, а на ранніх стадіях розробки нової техніки (коли відсутня конкретна інформація для розра­хунку поточних витрат) використовується один із можли­вих методів обчислення собівартості проектованої нової техніки:

метод питомих ваг;

графоаналітичний;

кореляційний;

планової калькуляції.

До складу одноразових витрат (К,) включаються капі­тальні вкладення та інші витрати одноразового характеру, які необхідні для створення і використання нової продукції, незалежно від джерел фінансування.

При обчисленні економічної ефективності може виник­нути ситуація, коли нове технічне рішення виявиться вигід­ним для народного господарства в цілому, але призведе до зростання витрат і погіршення інших показників роботи наукових організацій, підприємств-виробників. Тому, крім обчислення загальної величини економічного ефекту, слід визначити частку його, що має одержати кожний причет­ний до процесу створення і впровадження нововведення. Тобто, необхідно обчислювати комерційний ефект, для оцінки якого в ринкових умовах може використовуватись показник прибутку, що залишається в розпорядженні нау­кової організації, підприємства (Гї,):

П, =Q_l-Cn_t-F,, грн.,

де Q, - виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного призначення у f-му році, грн.;

Сп, - собівартість продукції у r-му році, грн.;

F, - загальна сума податків і виплат з балансового прибутку наукової організації, підприємства у /-му році, грн.

Крім того, при аналізі ефективності технічних ново­введень можуть використовуватись інші показники, напри­клад, коефіцієнт економічної ефективності одноразових витрат (капіталовкладень), строк їх окупності тощо.

Результати реалізації технічних нововведень впливають на госпрозрахункові показники роботи споживачів нової техніки та інших нововведень.

Наприклад, приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки (ДП) визначається за формулою:

ДП = (Ц₂ - С₂) • N₂ - (Ц, - С,) • N_x, грн.,

де Сі, Сг- собівартість одиниці продукції, виготовленої за допомогою базової і нової техніки, грн./од.;

Ці, Цг- гуртова ціна одиниці продукції при використан­ні базової і нової техніки, грн./од.;

N,, N₂ - обсяг виробництва продукції за допомогою ба­зової і нової техніки, натур, од./ рік.

Література

1. Абчук В Задачник по зкономике. 300 бизнес-шансов.- С.-П.: Деан, 1999.- 168 с.

2. Бляхман В. Зкономика фирмьі. Учеб. пос- С.-П.: Изд-во Ми-хайлова, 1999.-279 с.

3. Боичик І. М., Харів II. С, Хопчан М. І. Економіка підприємств. Навч. посібник.- Львів: «Сподом», 2000.- 212 с.

4. Боичик І. А/, Хопчан М. І., Харів II. С, Піча Ю. В Економіка підприємства: Навч. посібник для студентів економічних спеціально­стей вищих навчальних закладів І - IV рівнів акредитації. Друге ви­дання, виправлене і доповнене - К.: «Каравела»: Львів: «Новий світ -2000», 2001.-298 с.

5. Вихрущ В. II. Бізнес-план - основа успіху.- Тернопіль: Лілея, 1996.-83 с.

6. Витвицкая М. С, Киселев А. II. Методические рекомендации по составу затрат, включаемьіх в себестоимость продукции, работ и услуг на предприятиях, фирмах и других структурах.- К., 1993.

7. Вихрущ В. П., Тирпак І. В. Економіка нових форм господарю­вання.- Бучач, 1994.- 120 с.

8. Вихрущ В. П. Основи бізнесу.- Підручник.- Том І.- Терно­піль: Збруч, 1998.-200 с.

9. Воєводин С. А. Зкономический механизм управлення про-мьішленньїм производством.- К.: Виша школа, 1991.- 166 с.

10. Гальчинський А. С, Єщенко II. С, Паїкіи Ю. І. Основи еко­номічних знань: Навч. посібник.- К.: Вища школа, 1999.- 544 с.

11. Грьізунов В. Зкономика предприятия. Учеб. пос- М: Финансьі и статистика, 1999.- 208 с.

12. Гавршюк Л, І Економіка підприємства: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни.- Житомир: ЖІТІ. 2000.- 152 с.

13. Глухое В. В. Зкономика малого предприятия.- М.: Смолин плюс, 2000.- 270 с.

14. Горфинкель В. Я. и др. Зкономика предприятия. Учебник для вузов.- М: ЮНИТИ, 2000.- 742 с.

15. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб. / За ред. Й М. Петровича. 3-тє вид., випр.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.- 405 с.

16. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін.- К.: Видавничий центр «Академія», 2000.- 840 с.

17. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкре­тних ситуацій: Навч. посібник / С. Ф. Покропившій, і. О. Швиданен-ко, О С. Федонін та ін. / За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покро-пивного- КНЕУ, 2000.-328 с.

18. Економіка підприємства: Навч. посіб. / За ред. А. В. Шегди. К.: Знання-Прес, 2001.- 335 с.