
- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
522 Глава гз
— одержують від них щорічні звіти про результати їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра.
Усе вищезазначене свідчить, що в сучасних умовах галузі управління, які традиційно сприймалися як жорстко організовані системи, позбавляються своїх найхарактерніших якостей і втрачають об'єкти, якими вони безпосередньо управляли. Для вдосконалення державних механізмів суб'єкти управління у своїй більшості наділяються регулятивно-координаційними функціями і компетенцією, що виходять за межі управлінських галузей.
У наявності здебільшого втрата чітких меж між галузевим і міжгалузевим управлінням. Більше того, очевидний факт, що за сучасних умов, коли дедалі більше використовуються регулюючі функції та повноваження, пріоритетними стають організаційно-правові форми міжгалузевого управління.
Таким чином, найактуальніші потреби державного управління зводяться до гарантування погодженого функціонування різних управлінських систем у сферах економічної, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності. Сутність міжгалузевого управління, відповідно, полягає у координуванні діяльності підприємств, установ чи організацій незалежно від їх відомчої належності. Виявляється така координація (чи міжгалузеве управління) у реалізації компетентними органами управління однієї чи кількох функцій держави у всіх галузях і сферах.
Особливості міжгалузевого управління полягають у такому:
Воно здійснюється стосовно організаційно непідлеглих об'єктів управління і не торкається їхньої самостійності.
Органи міжгалузевого управління наділені надвідомчими (міжга лузевими, функціональними) повноваженнями. При їх реалізації такі ор гани посідають надвідомче становище, тобто юридичне панують над усі ма іншими галузевими та міжгалузевими структурами.
Надвідомча координація має чітко виражений функціональний ха рактер. Це значить, що вона має не загальний характер (тобто не поши рюється на будь-які дії координованих структур), а обмежена конкретни ми (однією чи кількома) функціями.
За цим критерієм слід відрізняти міжгалузеве (функціональне) управління від загального управління, що здійснюється органами загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації).
Таким чином, міжгалузеве державне управління — це особливий вид управлінської діяльності, здійснюваний органами, наділеними повноваженнями надвідомчого характеру стосовно організаційно непідлеглих об'єктів управління, змістом яких є спеціалізована міжгалузева координація і функціональне регулювання з питань, віднесених до їхньої компетенції.
Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
У загальнотеоретичному розумінні «законність» розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві та державі, її сутність полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.
У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і основана на ньому. Юридичні норми є обов'язковими для всіх і доти, доки вони не змінені чи не відмінені, всі державні та недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов'язані суворо їх додержуватися.
Таким чином, законність, по-перше, передбачає наявність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне та чітке виконання законів і основаних на них інших правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями, а також усіма іншими суб'єктами суспільних відносин. Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:
загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, за кладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому вияв ляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
єдності законності, тобто одноманітному розумінні та застосуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності та доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.
Цей принцип не виключає творчого розуміння закону та законності, а саме передбачає, що будь-який варіант рішення при застосуванні закону має обов'язково здійснюватися в межах правових приписів.
524 Глава 14
Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому:
всі рішення, що приймаються державним органом, мають відпові дати чинному законодавству;
рішення, що приймаються державним органом, мають не виходити за межі повноважень цього органу, тобто вони можуть прийматися тіль ки з питань, що віднесені до його компетенції;
усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також іншими громадськими форму ваннями (органи самоорганізації населення) здійснюються у межах вза ємних прав та обов'язків, які визначені на законних підставах.
Держава забезпечує реалізацію законності з допомогою системи її гарантій. Гарантіями законності е наявність у держави:
по-перше, загальних умов забезпечення режиму законності;
по-друге, спеціальних засобів забезпечення режиму законності.
До першої групи гарантій, тобто загальних умов забезпечення режиму законності, належать: 1) політичні передумови забезпечення режиму законності; 2) економічні передумови забезпечення режиму законності; 3) ідеологічні передумови забезпечення режиму законності; 4) організаційні передумови забезпечення режиму законності.
Політичними передумовами забезпечення режиму законності є наявність: а) громадянського суспільства та б) правової держави.
Економічними передумовами забезпечення режиму законності є наявність: а) рівня добробуту, за якого забезпечуються життєво необхідні потреби людини; б) необхідних для підтримки такого добробуту ресурсів, ринку товарів, капіталів, послуг; в) фактичної свободи колективних і індивідуальних суб'єктів економічних'відносин; г) усвідомлення суб'єктами економічних відносин необхідності додержання фіскальних обов'язків, перед державою.
Ідеологічними передумовами забезпечення режиму законності слід вважати наявність у держави системи ідей, поглядів, програм, які спроможні консолідувати суспільство з метою вирішення соціально-економічних проблем і конфліктів. Така система є опорною конструкцією для формування правосвідомості, основаного на визнанні абсолютної цінності прав людини, а також відповідної правової культури державних службовців. Велике значення для існування законності та правопорядку має правова культура посадових осіб і громадян, правосвідомість, які основані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має переконання, заохочення, доцільний примус, що вміло органі-зовіані.
Організаційними передумовами забезпечення режиму законності, що чинять істотний вплив на її стан, є такі фактори, як структура державного апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування сис-
Забезпечення законності у державному управлінні 525
теми правової підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень та ін. Не остання роль для створення умов зміцнення та підтримки режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації та зв'язків із громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
До другої групи гарантій, тобто спеціальних засобів забезпечення режиму законності, належать: а) організаційно-структурні формування; б) організаційно-правові методи. Взаємодія організаційно-структурних формувань і організаційно-правових методів утворює особливий державно-правовий механізм забезпечення законності.
Організаційно-структурні формування — це ті державні органи і недержавні структури, на які покладено обов'язок з підтримання і зміцнення режиму законності.
Організаційно-правові методи — це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.
В юридичній теорії та практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення законності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності.
Практика свідчить, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.