Глава 12

Додатковий обов'язок дієздатної особи відшкодувати збитки потерпілій недієздатній особі не е правовим наслідком вчинення правочину недієздатною особою (ст. 226 ЦК України) на відміну від ЦК УРСР 1963 р. (ст. 51). В цьому розумінні позиція нового ЦК України є непослідовною і несправедливою. Необ­хідно запозичити норму ст. 51 ЦК УРСР 1963 p., за якою дієздатна сторона зо­бов'язана відшкодувати збитки недієздатній стороні, якщо вона знала або могла знати про недієздатність сторони. Це правило максимально охороняє майнові ін­тереси недієздатної особи, як учасника правочину.

Новий ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину, якщо обома сторонами правочину є малолітні: у разі його недійсності застосовується двостороння реституція. У разі неможливості повернути майно в натурі його вар­тість відшкодовують батьки (усиновителі) чи опікун, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. Також є новим правило про правові наслідки недійсності правочину, укладеного малолітнім з особою віком від 14 до 18 років. У разі не­дійсності такого правочину застосовується двостороння реституція. За неможли­вості поверненути майно в натурі відшкодовується його вартість. Якщо у непов­нолітнього немає коштів, необхідних для відшкодування, їх виплату здійснюють батьки (усиновителі), піклувальники неповнолітнього за умови, що вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

У новому ЦК України на відміну від ЦК УРСР 1963 р. одним з правових на­слідків недійсності правочину, вчиненого недієздатною особою, є обов'язок діє­здатної сторони компенсувати опікунові недієздатної особи моральну шкоду, як­що буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припускати такий стан особи.

Правочини, укладені неповнолітніми за межами їх дієздатності і обмежено дієздатними особами за межами їх дієздатності, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів та піклувальників. У разі визнання правочи­ну недійсним застосовуються такі самі правові наслідки, що й при недійсності правочину, вчиненого з малолітнім до 14 років (статті 223 й 224 нового ЦК Ук­раїни).

Трапляються випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значен­ня своїх дій. Законодавець, враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними, визнається судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї права або інтереси, що охороняються зако­ном, порушено.

Для визначення наявності такого стану на момент вчинення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання правочину недійсним розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

У разі визнання правочину недійсним застосовуються правові наслідки не­дійсності угод, вчинених малолітніми до 14 років (ст. 22 нового ЦК України).

Угоди (правочини)

175

Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, передбачає обов'язок сторони, яка знала про стан особи у момент вчинення правочину, компенсувати їй мо­ральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину (ст. 225).

Зміст првочину визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змістові норм права. Інакше кажучи, в будь-якому разі, коли воля сторін у пра-вочині не збігається зі змістом правових норм, є підстави говорити про те, що даний правочин суперечить вимогам права, а отже є протизаконним. Так, право-чин, вчинений фізичною особою з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя, тобто з порушенням вимог ст. 23 КпШС України, є протизаконним. Відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного подружнього майна може бути підставою для визнання не­дійсним правочину, коли судом встановлено, що сторони (сторона) у правочині діяли недобросовісно (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними)". Інший приклад. Протизаконним є правочин, за яким фізична особа придбаває і розпоряджається всупереч вимогам закону предметами, що вилучені з обігу (військова зброя, порнографічна література, картини). Зазначений правочин є недійсним за законом — ст. 49 ЦК УРСР. В обох зазначених випадках воля учасників правочинів суперечить вимогам закону. Обидва правочини є недійсни­ми, але правові наслідки їхньої недійсності різні. У першому випадку вчинення правочину призводить до порушення прав окремих осіб (одного з подружжя). Наслідком його недійсності є двостороння реституція, тобто поновлення сторін у попередньому майновому стані. У другому випадку вчинення правочину пов'я­зане з порушенням інтересів суспільства в цілому. У зв'язку з цим ст. 49 ЦК УРСР передбачає особливі наслідки недійсності такого правочину, а також його ознаки.

Застосування ст. 49 ЦК УРСР припускає встановлення об'єктивних і суб'єк­тивних факторів:

а) об'єктивно правочини, що підпадають під дію ст. 49, вчиняються на шкоду інтересам держави і суспільства, а саме з метою, що суперечить інтересам дер­жави і суспільства;

б) дії учасників правочину мають навмисний характер;

в) у разі виконання правочину і за наявності умислу в обох сторін все отри­мане сторонами за правочином стягується у дохід держави.

Досвід судової практики свідчить, що ст. 49 є недосконалою за структурою і змістом.

У ЦК України передбачена ст. 228, яка покликана виконувати функції ст. 40 і докорінно відрізняється від неї за назвою і змістом.

Актуальність включення ст. 228 до нового ЦК України зумовлює необхід­ність зробити деякі загальні зауваження.

Соціально-економічний стан сучасного суспільства в Україні породив помил­кові уявлення про економічну вседозволеність. На цьому фоні частіше вчиняють­ся правочини, які суперечать нормам Кримінального кодексу України. Йдеться про використання нелегальних (кримінальних) прибутків у легальній економіч­ній сфері шляхом вливання інвестицій, спонсорської допомоги. Не меншу загро­зу становить факт використання грошових коштів, добутих злочинними засо­бами в кредитно-фінансовій системі. Використання незаконних доходів відбувається через вчинення відповідних правочинів. Безперешкодне залучення

176