Глава 26

на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи.

Щодо застосовуваного законодавцем поняття "повинен був знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов'язаний був про це знати (наприклад, особа набувала майно у незнайомого відчужувача поза межами ма­газину чи ринку у сумнівній ситуації).

У будь-якому разі недобросовісними мають вважатися особи, які заволоділи майном або одержали майно в результаті скоєння злочину (наприклад, крадіж­ки, грабежу, розбою, шахрайства), що встановлено в порядку, передбаченому за­коном. При цьому такі особи завжди мають вважатися такими, що знали про не­законність свого володіння. Звичайно, Кримінальний кодекс України не містить норм, які б визначали порядок витребування потерпілими власниками злочинне вилученого у них майна. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу Ук­раїни гроші, цінності та інші речі, які нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави, а які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним во­лодільцям, а якщо їх не встановлено, то переходять у власність держави. Однак зазначена норма не визначає матеріально-правових підстав для вчинення дій що­до повернення майна законним володільцям. Очевидно останні мають право звертатися до суду з відповідними вимогами про повернення незаконно вилуче­ного майна на підставі віндикаційного позову, якщо майно не було повернуто по­терпілому власнику до розгляду судом кримінальної справи. Якщо ж майно, що вибуло з володіння власника внаслідок скоєнння злочину, не збереглося (було спожите, втрачене, зіпсоване тощо), то власник може відповідно до ст. 28 КПК України при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, ци­вільний позов про відшкодування шкоди, який може розглядатися судом разом з кримінальною справою.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподія­ної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. (з наступними змінами) роз'яснив, що "у справах про хабарництво, спекуляцію, заняття забороненим промислом, порушення правил про валютні операції та про інші корисливі злочини згідно з законом (статті 49, 470 ЦК УРСР) з винних стя­гується безпідставно набуте майно. При цьому гроші, цінності та інші речі, на­житі злочинним шляхом і визнані речовими доказами, відповідно до п. 4 ст. 81 КПК України передаються у доход держави"¹. Однак, на жаль, Пленум не дав прямої відповіді на те чи повинно вважатися безпідставно набутим майно, яким особа заволоділа шляхом викрадення у громадян, розкрадання колективної та державної власності. Якщо такі злочини підпадають під категорію корисливих, які маються на увазі в постанові Пленуму, то викрадене майно має повертатися власникам, а не передаватися в доход держави.

Недобросовісними можуть вважатися також особи, які одержали майно за рахунок інших осіб без достатньої підстави, встановленої законом або договором,

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — К , 1995 — Ч 1. — С. 80—90.

Захист права власності

505

якщо їм було відомо або згодом стало відомо про безпідставність володіння та­ким майном. Відповідно до ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України особа зобов'я­зана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1231 ЦК України не ставлять обов'язок по­вернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовіс­ності чи недобросовісності набувача майна, як це враховується при витребуванні майна за віндикаційним позовом. У таких випадках виникає певна конкуренція позовів. Власник при цьому не позбавлений права вимагати повернення від інших осіб безпідставно придбаного чи збереженого майна як на підставі ст. 469 ЦК УРСР, так і на підставі ст. 50 Закону України "Про власність".

У новому ЦК України запропоновано механізм усунення такої конкуренції, оскільки в ст. 1231 прямо застерігається, що положення про безпідставне при­дбання чи збереження майна застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужо­го незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'я­занні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберег­ла його у себе за рахунок іншої особи.

Нарешті, недобросовісними можуть бути визнані особи, які законно заволо­діли чужим майном (знахідкою, безхазяйним майном тощо), але не розпорядили­ся ним відповідно до вимог закону. Від них таке майно також може бути витре­буване власниками.

Певне майно здатне приносити доходи або вимагає витрат на його утриман­ня. Відповідно до ст. 148 ЦК УРСР, ст. 392 ЦК України при витребуванні майна з чужого незаконного володіння власник має право також вимагати від недобро­совісного володільця повернення або відшкодування всіх доходів, які ця особа здобула або повинна була здобути за весь час володіння, а від добросовісного во­лодільця — всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна. Таким чином, доб­росовісний володілець має право залишити собі доходи, одержані в період добро­совісного володіння.

За законом, як добросовісний, так і недобросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на май­но з того часу, з якого власникові належать доходи від майна. Крім того, добро­совісний володілець має право залишити за собою зроблені ним поліпшення, як­що вони можуть бути відокремлені без пошкодження речі, а якщо це неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на по­ліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі. Отже, недоб­росовісний володілець взагалі не має права вимагати від власника повернення віддільних від речі поліпшень та відшкодування вартості невіддільних поліпшень. Тим самим законодавець надає переваги у захисті власнику, оскільки недобросо­вісному володільцю було відомо про незаконність свого володіння майном, а від­так і його поліпшень.

Зазначений порядок розрахунків доходів і витрат між власником і незакон­ним володільцем певною мірою збігається з порядком розрахунків, передбаченим у ст. 469 ЦК УРСР, (ст. 1233 ЦК України), в якій зазначається, що особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати

506