Глава 25

Право обмеженого користування чужим майном може бути платним або без­оплатним. Якщо сервітут встановлено за певну плату, то суб'єкт сервітуту зо­бов'язаний своєчасно вносити відповідні платежі.

Сам сервітут не підлягає відчуженню. Земельний сервітут чи сервітут на ін­ше нерухоме майно може бути відчужений лише разом із майном, на яке вста­новлено сервітут. Але при цьому слід пам'ятати, як уже підкреслювалося вище, що відчуження майна, обтяженого сервітутом, не припиняє чинності самого сер­вітуту.

Збитки, завдані суб'єктом сервітуту власникові (володільцеві) земельної ді­лянки або іншого нерухомого майна, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Сервітути характеризуються деякими специфічними особливостями:

1. Тривале і постійне користування чужим майном. Одноразове чи тимчасове користування чужим майном сервітутом не визначається. Сервітут може бути встановлений на визначений або невизначений строк, у тому числі може бути довічним.

2. Користування чужою річчю чи майном не в повному обсязі, а лише в од­ному або кількох відношеннях. Наприклад, право тільки на прохід пішки або на проїзд возом чи машиною; прокладання та експлуатації ліній електропередач то­що. Отже, сервітут надає лише обмежене право користування чужою річчю чи майном.

3. Сервітутне право обмежує право власності власника на майно, на яке встановлено сервітут, в обсязі, визначеному сервітутом.

4. Сервітутне право сильніше від права власності: спочатку свої потреби за­довольнить за рахунок майна, обтяженого сервітутом, суб'єкт сервітутного пра­ва, а вже потім — власник майна, на яке встановлено сервітут.

5. Сервітут надає право користування чужою річчю чи майном безоплатно або за плату.

Особливістю виникнення чи встановлення земельного сервітуту є те, що до­говір про його встановлення підлягає державній реєстрації в порядку, встановле­ному для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення до­мовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішує суд за позовом особи, яка вимагає встановити сервітут. При цьому слід мати на увазі, що ЦК України надає право будь-якій особі вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі потреби — від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Неважко помітити, що земельні сервітути можна поділити на два види:

а) сервітути, спрямовані на використання вигод сусідньої земельної ділянки і

б) сервітути, спрямовані на використання самої земельної ділянки. До першого виду належать сервітути на використання сінокосів, пасовиськ, водопою, розта­шованих на чужій земельній ділянці, тощо. Другу групу сервітутів становлять ті, що дають право на прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації, прохід, проїзд, про-везення вантажів, прогін худоби тощо.

Не всі зазначені сервітути вимагають сусідства і спричинені не потребами за­повнити недоліки однієї земельної ділянки за рахунок іншої. Вони зумовлені по­требами використати чужі земельні ділянки у загальнодержавних чи колектив­них інтересах. У таких випадках суб'єктами сервітутних прав є не сусіди

Речові права на чуже майно

489

земельної ділянки, а юридичні особи, які можуть перебувати далеко не по су­сідству.

Земельні сервітути переходять у спадщину, відчужуватися вони можуть ли­ше разом із земельною ділянкою.

Особисті сервітути, як уже підкреслювалося, встановлюються в інтересах конкретної особи. Між земельними сервітутами і особистими сервітутами є іс­тотні відмінності за об'єктом, суб'єктом і строками.

Земельні сервітути мають своїм об'єктом земельну ділянку або інше нерухо­ме майно. Суб'єктом особистого сервітуту буде конкретно визначена особа. Зе­мельні сервітути встановлюються або на визначений, або на невизначений, але досить тривалий строк.

Земельні сервітути регулюються також Земельним кодексом України (глава 16 "Право земельного сервітуту", статті 98—102). ЗК України деякі сервітутні відносини регулює по-іншому. Так, наприклад, суб'єктом земельного сервітуту визнається лише власник або землекористувач, який має право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). ЦК України суб'єктом земельного сервітуту визнає будь-яку особу.

Стаття 101 ЗК України містить норму, яка суперечить відповідній нормі ЦК України. Йдеться про те, що земельний сервітут не може бути предметом купів-лі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Але ж земельний сервітут може переходити до інших осіб разом з пере­ходом права власності на земельну ділянку, обтяжену земельними сервітутом.

Крім загальних підстав для припинення речових прав на чужі речі чи майно, сервітут може бути припинений за рішенням суду. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за своїм цільовим призначенням. Сервітут може бути при­пинений також в інших випадках, встановлених законом. До таких випадків слід віднести норму ЗК України (ст. 102 п.1 п/п "д") — порушення власником сер­вітуту умов користування сервітутом.