24. Поняття та особливості земельно-правової відповідальності за порушення норм земельного законодавства

Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокр., як «застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останній зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру»¹. Таким чином, визнається, що характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції².

Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності залишається спірним питанням в рамках більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейно-правової³, конституційно-правової⁴, фінансової⁵, цивільно-процесуальної тощо)⁶. Напр., М.В. Шульга висловлює серйозні аргументи на користь того, що специфіка землі підтверджує «тезу не про формування нового виду відповідальності, а про специфіку застосування існуючих видів відповідальності за конкретні екологічні (у т.ч. земельні) правопорушення»⁷. З іншого боку, О.А. Вівчаренко вказує, що, напр., припинення права користування земельною ділянкою за порушення законодавства врегульоване виключно нормами земельного законодавства, тому можна вести мову про існування «земельної відповідальності»⁸.

Під земельно-правовою відповідальністю «традиційно розуміють примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її безоплатного вилучення»⁹, передбачене сьогодні ст.ст.140,141,143-145,149 та ін. ЗКУ (див. тему «Право землекористування»). Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб’єктом господарювання припинення права на землю може вважатися «іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом» (ст.239 ГКУ).

Також деякі вчені відносили до заходів земельно-правової відповідальності застосування т.з. «земельно-правової реституції» – повернення земельної ділянки законному користувачу¹⁰. Такий підхід видається нам сумнівним, оскільки реституція ґрунтується насамперед на положеннях цивільного законодавства і не може бути віднесена до суто «земельно-правової» відповідальності.

Також у правовій доктрині висловлена думка, за якою до земельно-правової відповідальності слід відносити «систему дій (приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення будинків, будівель і споруд, відновлення межових знаків тощо» (ч.2 ст.212 ЗКУ)¹¹. Вважаємо, що описані заходи так само повністю охоплюються цивільно-правим поняттям реституції.

25. Проблеми реалізації муніципально-правової відповідальності за правопорушення в сфері використання та охорони земель (нашла лишь понятие. Дальше вообще не гребу)

Муніципально-правові норми - це встановлені держа­вою, територіальною громадою або органами місцево­го самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпе­чується примусовою силою держави.

У своїй сукупності муніципально-правові норми ста­новлять галузь муніципального права. їм притаманні за­гальні риси, що характерні для всіх правових норм. Разом і тим муніципально-правові норми мають і певні особ­ливості, що пов'язані:

1) з предметом правового регулювання - його стано­вить особливе коло суспільних відносин - відносини, що складаються в процесі організації та здійснення особли­вої форми публічної влади (місцевого самоврядування);

2) з формою виразу цих норм - значна частина муніципально-правових норм міститься в актах локальної нормотворчості (актах місцевих референдумів та органів місцевого самоврядування);

3) з їх полівалентним характером - муніципально-правові норми одночасно виступають нормами основних галузей права (конституційного, адміністративного, зе­мельного, фінансового тощо);

4) з їх логічною структурою - переважна більшість муніципально-правових норм не містить санкцій.