Конфлікт поколінь

Проблема взаємин між поколіннями, або як говорять, конфлікт поколінь був за всіх часів. Однак кожен час зміст проблеми, гострота протиріч, форми конфліктної взаємодії носили особливий конкретно-історичний характер і формували свої соціальні норми відносин між поколіннями. Конфлікт поколінь виявляється як на рівні суспільства, у соціальних інститутах, так і на рівні родини. Він ґрунтується на споконвічних рисах людської природи і є, як вважають деякі дослідники, навіть більш важливою рушійною силою історії, ніж класова боротьба.

Покоління − це сукупність близьких за віком людей, яка сформувалася в певний історичний період і характеризується специфічними демографічними рисами. Оскільки життєвий цикл кожної людини характеризується багатогранною мінливістю, дослідники визначають у ньому такі фази життя, як: дитинство, отроцтво, зрілий вік і старість. На різних етапах життя людина виконує різні суспільні ролі − дитина, учень, працівник, батько, дід. Дитинство, отроцтво й юність − це періоди учнівства, засвоєння норм і цінностей даного суспільства. Період зрілості, коли норми і цінності засвоєні максимально повно відповідно до індивідуальних можливостей. У період старості відбувається відставання індивіда від процесу зміни соціальних структур, що міняються набагато швидше, ніж старіючий індивід здатний до них пристосовуватися. Саме тому поколінський підхід припускає аналіз співіснування трьох життєвих вимірів: покоління молодих, покоління зрілих людей і покоління старих.

Покоління – це тимчасова сукупність, оскільки постійно відбувається зміна поколінь, які забезпечують передачу соціальної інформації, культури, накопиченого досвіду від одного покоління до іншого. Проте кожний раз молоде покоління прагне відкинути ціннісні ідеали минулого й протиставити свою картину світу. У той же час можна погодитися з думкою, що ставлення молодих до людей похилого віку є одним з показників рівня культури суспільства. Стереотипні твердження й думки, що стосуються старості, є показником, що відбиває пануючу в дану епоху й у певному культурному колі концепцію людини. Наша епоха несе в собі культ молодості. Цінність людини визначає вміння швидко й ефективно діяти, легко пристосовуватися до нових технологій і інновацій. Культ темпу новизни не сприяє старим людям. Старі люди не поспівають за темпом сучасного життя, що мінливе й несе безліч ризиків. Старі не мають сил, щоб виконувати різного роду обов’язки й ролі, що висуває життя, вони „тонуть” у хаосі інформації.

Сьогодні існує дві основні точки зору на взаємини поколінь:

• у сучасному суспільстві існує велика різниця між поколіннями, і цей розрив збільшується;

• уявлення про ріст міжпоколінних розходжень ілюзорні, нічого нового в цьому відношенні не відбулося.

Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Сучасні дослідження показують, що одними з головних факторів у конфлікті поколінь є такі: зниження соціального статусу людей похилого віку; зміна характеру праці в індустріальному суспільстві в результаті прискорення темпів науково-технічного прогресу; знецінювання молоддю накопиченого досвіду старших поколінь; поширення негласної державної політики відсторонення від роботи людей похилого віку, що досягли пенсійного віку. Ці тенденції сприяють знецінюванню старості в очах молодого покоління і посиленню геронтофобної (страх перед віком) установки в масовій свідомості.

Крім загальних причин, які обумовлюють конфліктність взаємин людей, важливе значення має

• характер внутрішньосімейних відносин (у гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, формується почуття “Ми”, члени родини можуть розв’язувати протиріччя; дисгармонійна родина характеризується конфліктною взаємодією чоловіка й дружини). Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей;

• деструктивность сімейного виховання, що проявляється в розбіжності членів родини з питань виховання; суперечливості, непослідовності, опіці і заборонах з боку батьків, підвищенні вимог до дітей, часте застосування погроз, осудів);

• вікові кризи дітей (перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого);

• особистісні фактори, що сприяють конфліктам батьків з дітьми (батьки − консервативний спосіб мислення, прихильність до застарілих правил поведінки і шкідливих звичок, авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п.; діти − низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі).

Фахівці пропонують такі напрями профілактики конфліктів батьків з дітьми:

• підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани;

• організація родини на колективних початках: спільна мета, визначені трудові обов’язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і розв’язання протиріч;

• підкріплення словесних вимог власною поведінкою.