3. Посередництво в конфлікті та переговорному процесі
3.1. Сутність та основні форми посередництва
Практика регулювання та розв’язання конфліктів свідчить, що в умовах конфліктної ситуації значно погіршується комунікація між соціальними суб’єктами. У цих умовах без посередників буває важко, а іноді і неможливо обійтися. М.М.Лебедєва зазначає: „З давніх часів для врегулювання конфлікту застосовувалася третя сторона, яка ставала між конфліктуючими з тим, щоб знайти правильне вирішення. Звичайно, як третя сторона виступали найбільш поважні в суспільстві люди. Вони судили, хто має рацію, а хто винен, і потім приймали рішення про те, на яких умовах повинен укладатися мир”. На думку деяких дослідників, урегулювання конфліктів за допомогою втручання третьої сторони є однією з форм конструктивного управління конфліктом.
Що таке посередництво? Учені зазначають, що посередництво можна розглядати як специфічну форму регулювання спірних питань, конфліктів, узгодження інтересів. Об’єктивне підґрунтя посередництва знаходиться в самій логіці розвитку конфліктних процесів.
Наведемо декілька прикладів визначення посередництва.
Посередництво – усяке втручання третьої сторони в урегулювання розбіжностей у всіх сферах взаємовідносин.
Посередництво – участь третьої сторони з метою оптимізації процесу взаємопридатного рішення.
Посередництво – один із засобів мирного розв’язання міжнародних спорів, сутність якого пов’язана з тим, що якась третя сторона, що не бере участі в спорі, відповідно до міжнародного права організує за своєю ініціативою або на прохання сторін спору переговори між ними з метою мирного розв’язання і часто безпосередньо бере участь у цих переговорах.
Головна мета посередницької діяльності: відновлення цілісності суспільства (перетворення конфлікту в співробіт-ництво) та задоволення інтересів кожного із учасників конфлікту. Вирішуватися вона може шляхом розв’язання завдань двоякого змісту:
посередництво, зорієнтоване на згоду, прагне уникнути потенційних і руйнівних наслідків спору чи конфлікту, що триває, шляхом досягнення угод, придатних для учасників конфлікту;
посередництво прагне створити взаємовідносини для розробки, здійснення та підтримки інтегративного рішення.
Посередник – це суб’єкт, що формує, налагоджує, забезпечує канали організаційних, фінансових, інформаційних та інших зв’язків між сторонами конфлікту.
Фахівці розрізняють кілька основних моделей посеред-ництва, що застосовуються сьогодні в переговорному процесі: диз’юнктивну (розподільну), кон’юнктивну (об’єднавчу) та змішану (рис. 20).
Диз’юнктивна( розподільна)
Кон’юнктивна (об’єднавча)
P
Рис. 20. Основні моделі посередництва
Фахівці розрізняють декілька можливих форм утручання третьої сторони.
Медіаторство (mediation) − посередництво, при якому консультативні рекомендації не обов’язково повинні прийматися до уваги сторонами, що конфліктують.
Примирення (concillation) – посередництво, у якому акцент робиться не стільки на врегулюванні питань, скільки на процесі, За допомогою якого конфлікт припиняється.
Арбітраж (arbtration) – це така форма втручання третьої сторони, при якій її рекомендації є обов’язковими.
Деякі дослідники відносять сюди й деякі інші форми посередництва, зокрема М.Дойч називає робочі групи з розв’язання проблем (problem-solving workshops) та “процес поради” (counseling).
Посередництво не виключає використання засобів тиску (погрожування, відмова від надання економічної допомоги тощо).
У всіх наведених визначеннях, а також інших трактуваннях сутності посередництва акцентується увага на таких рисах посередництва:
участь певного соціального суб’єкта в переговорах не як сторона конфлікту, а як третя сторона, яка обов’язково є нейтральною;
спрямованість даного суб’єкта на досягнення згоди між конфліктерами чи сторонами переговорів, а не на задоволення власних інтересів;
здійснення певної допомоги сторонам переговорів, якщо не змістовної, то хоча б процедурної (першу здійснювати важче, другу простіше).
При цьому слід враховувати, що нейтральність посередника часто є досить умовною. Будь-який соціальний суб’єкт має свої власні потреби, і інтереси і взяти участь у регулюванні чи розв’язанні конфліктів його часто підштовхує саме цей інтерес. Проте інтереси посередника не пов’язані безпосередньо з предметом конфлікту, він безпосередньо не зацікавлений у результатах переговорів. В іншому випадку посередник стає стороною конфлікту, учасником переговорів, а не посередником, третьою стороною.
Участь даного соціального суб’єкта за своєю ініціативою або ініціативою учасників переговорів, але обов’язково при їх згоді (відмова навіть однієї сторони від допомоги посередника робить неможливим його участь у переговорах у цій ролі).
Як правило, посередництво не передбачає владних повноважень у третьої сторони, хоча в суспільстві існують і спеціальні соціальні інститути, що виконують посередницькі функції, але наділені владними повноваженнями. Посередник сприяє пошуку рішень, але не вирішує їх за всіх.