1.3. Структура та функції конфліктології

Внутрішня структура конфліктології розглядається вченими відповідно з їх оцінкою місця та ролі конфліктології в системі наук. Залежно від наукових методів аналізу конфліктів розрізняють у структурі конфліктології: біологічні та психологічні теорії, теорії війн та революцій, теорії нестабільності та трансформації суспільства.

Залежно від специфіки конфліктів, що є предметом вивчення, конфліктологію структурують таким чином: старі (традиційні) теорії конфліктів, теорії імперіалізму та економічних причин виникнення міжнародних конфліктів, мікрокосмічні теорії озброєних конфліктів, макрокосмічні теорії озброєних конфліктів: революція та війна, макрокосмічні теорії конфліктів, ядерне стримування та контроль над озброєнням.

Залежно від рівня узагальнення знань про конфлікти розрізняють три рівні конфліктологічного знання: загальнотеоретичний, галузевий та прикладний рівень. Зокрема, на думку авторів одного з посібників соціології⁷, конфліктологія має кілька рівнів знання:

• Загальнотеоретичний рівень, на якому висвітлюються питання законів розвитку суспільства, його функціонування та структура.

• Спеціальний, галузевий рівень, до якого належать теорії, що з’ясовують особливості різних типів конфліктів. Основою типології останніх уважають сфери життя суспільства (політика, економіка, соціальні проблеми, духовні процеси, особистісна сфера) та структурна організація суспільства, яка передбачає інституціональний, груповий, особистісний рівень.

• Емпіричний рівень, що включає емпіричні дослідження, методи діагностики напруження, соціальні технології, спрямовані на вирішення конкретних видів конфліктів та їх свідоме регулювання.

Основні завдання та функції конфліктології також обумовлені специфікою її предмета. Фахівці називають кілька основних функцій конфліктології: пізнавальна, практично-прикладна, профілактична та прогностична.

Пізнавальна функція конфліктології проявляється в тому, що кожний має користь, отримуючи конфліктологічні знання. Так, А.Здравомислов зазначає: „Підприємець отримує відомості про те, як розвивається конкуренція в умовах ринку, профспілковий діяч дізнається про методи захисту інтересів своєї професійної групи. Політичний діяч і юрист отримують відомості про прецеденти, які для представників цих видів діяльності мають особливе значення. Вони отримують тут і теоретичні знання, оскільки конфлікти в суспільстві розвиваються не лише на побутовому рівні, вони пронизують відносини як усередині держави, так і між державами. А звичайній „людині” вивчення конфліктів потрібно для того, щоб позбавитися своєї „простоти” і отримати відомості, без яких не можливо бути громадянином своєї країни, своєї вітчизни і діяти відповідно до принципів громадянськості в різних, іноді досить складних суспільно-політичних ситуаціях”.

Люди, яким довелося отримати певні знання з конфліктології, часто шкодують, що це сталося для них занадто пізно. Вони зазначають, що втрат було б набагато менше в професійному, особистому чи емоційно-психологічному планах, якщо б знання про механізми розвитку конфліктів дійшли до них своєчасно. Ось декілька таких фіксацій: „Я перестала лякатися конфліктів. Конфліктність – це не значить бути поганою людиною, це ще можливість змін та вдосконалення”, „Тепер буде легше працювати з людьми і взагалі спілкуватися з оточуючими”, „Якщо б я зустрілася з конфліктологами 20 років тому, я не втратила б коханої людини; 10 років тому – я не втратила б підвищення по службі; 5 років тому – я не зробила б помилки в сім’ї”.

Практично-прикладна функція конфліктології визначається тим, що знання, які дає ця наука, дозволяють виробляти оптимальні стратегії поведінки в конфлікті, котрі сприяли б нейтралізації конфлікту, зводили до мінімуму його негативні наслідки. Учені підкреслюють: сьогодні нам потрібний не конфліктолог, що займається абстрактним моралізаторством на тему суспільного благополуччя, а конфліктолог, здатний забезпечити виграш, перемогу тому чи іншому соціальному суб’єкту – президенту, парламенту, політичній партії, фірмі. Важливо не лише пояснити необхідність виникнення конфлікту, його причини й наслідки, але й навчити людей конкретним методам поведінки в конфліктній ситуації.

„Зрозуміло, – пишуть науковці, – у найпростіших ситуаціях людина, опинившись у конфліктній ситуації, може і без спеціальних конфліктологічних знань зорієнтуватися в тому, що робити. Але коли ситуація достатньо складна, то виявляється далеко не зайвим володіння прийомами та методами врегулювання конфліктних відносин, а то і звернення до фахівців-конфліктологів. Становище конфліктології тут аналогічне тому, у якому знаходиться логіка чи граматика: думати чи писати, узагалі говорячи, можна і не знаючи їх, проте, коли виникають складності та помилки в процесі міркувань чи правопису, то найкраще шукати вихід на основі логічних чи граматичних знань”.

Для виконання практичної функції сьогодні створено багато різноманітних організацій у всіх країнах світу. Так у США існує – Національний Інститут Розв’язання Конфліктів, Національна Асоціація Посередництва в Освіті, Національний Інститут Громадської Участі і Переговорів, Академія миру та розв’язання конфліктів (під егідою Конгресу США), Творчий Відгук Дітей на Програму щодо Конфліктів, Федеральне Агентство з посередництва та послуг примирення, професійні консультативні фірми з розв’язання суперечок, Академія сімейного посередництва, Центр по вивченню та розв’язанню конфліктів університету Джорджа Мейсона. Цей Центр був створений ще в 1980 році, а через два роки він уперше в США почав підготовку студентів за новою спеціальністю – менеджер з конфліктів. Центр вивчає теорію й практику розв’язання конфліктів, готує спеціалістів у цій галузі, здійснює послуги учасникам конфліктів, а також проводить конкретну роботу щодо різних конфліктних ситуацій. Центр „бере участь” у конфліктах, виконує різні програми їх розв’язання за замовленнями приватного сектора, різних груп населення, місцевої влади, уряду і навіть ООН.

У Канаді існує Канадський інститут розв’язання конфліктів, Мережа взаємодії для розв’язання конфліктів, Центр розв’язання конфліктів (Інституту Правосуддя), сусідські центри справедливості тощо.

У Росії за останні часи створені Центр прикладної конфліктології, Центр конфліктології Російської академії наук, Петербурзький Центр розв’язання конфліктів, Асоціація конфліктологів-миротворців. Ця Асоціація здійснює науково-аналітичну експертизу конфліктів в окремих регіонах; розробляє та впроваджує навчаючі програми з мирного розв’язання спірних проблем за столом переговорів; організує міжнародну школу переговірників-посередників, на яку запрошуються представники конфліктогенних районів Росії та СНД; готує миротворців-“агентів впливу”, які оволоділи навичками переговорного процесу, здійснюють миротворчі місії.

В Україні існують усього кілька конфліктологічних організацій. Серед них, наприклад, Товариство конфліктологів України та Український Центр Порозуміння (раніше – проект „Пошук згоди в Україні”)⁸. Останній зареєстровано у 2002 році як благодійну організацію, що покликана сприяти відновлюючим соціальним перетворенням в Україні. Діяльність здійснюється з 1994 року. За підтримки Центру створено вісім громадських організацій – груп медіації для розвитку практики вирішення конфліктів, проведено кілька освітніх програм з підготовки посередників у вирішенні конфліктів і спорів, ініційовано проект медіації судових спорів у цивільному судочинстві та ін. Український Центр Порозуміння об’єднав людей, які переконані, що, незважаючи на значну перевагу в сучасному світі силових підходів до вирішення суперечностей, існує можливість і перспектива побудови суспільства, у якому стосунки між людьми, організаціями, урядами і громадами будуть базуватися на співпраці та взаємоповазі, а не на ворожнечі та протистоянні.

Місія Українського Центру Порозуміння: зміна підходів до вирішення конфліктів: від суперництва до співпраці. Метою його діяльності є формування в Україні гармонійних суспільних стосунків шляхом запровадження механізмів відновлення (програм вирішення конфліктів і відновного правосуддя) до існуючих громадських інститутів. Основними завданнями є зміцнення потенціалу Центру і партнерських організацій на шляху створення і запровадження відновних соціальних технологій та практик до існуючих громадських інститутів; опрацювання/адаптація і запровадження відновних практик до найважливіших громадських інститутів; просвітницька діяльність для усвідомлення суспільством переваг і необхідності опанування навичками співпраці та впровадження відновних практик у різні сфери суспільних стосунків.

Профілактична функція конфліктології проявляється двояко. З одного боку, конфліктологія займається просвітою, виробляючи в людей потребу в толерантному ставленні один до одного. Це завдання вважають особливо важливим у пострадянських країнах, де в масовій свідомості довгий час переважала установка на боротьбу. Згадайте, навіть, газетні публікації радянської доби – боротьба за хліб, урожай, підвищення продуктивності праці, успішність, за право установи чи організації носити ім’я видатної людини. Завжди і всюди – боротьба. Зараз стає дуже потрібним сформувати консенсусну свідомість, забезпечити її перевагу в нашому менталітеті. Без конфліктології це завдання буде дуже важко вирішити.

З іншого боку, конфліктологія розробляє спеціальну систему заходів профілактики конфліктів. І.Ішмуратов називає таку функцію конфліктотерапією. Конфліктологія дозволяє своєчасно побачити передконфліктну ситуацію, проаналізувати її і запобігти ескалації конфлікту. Цей учений називає серед основних завдань конфліктології такі профілактичні засоби: розробка рекомендацій щодо уникнення конфліктності, попередження виникнення конфлікту, навчання людини „конфліктопередбаченню”, тобто попередженню потенційної конфліктності, вироблення особливої „психотехніки конфліктності”.

Прогностична функція конфліктології органічно пов’язана з попередніми. Вона проявляється в передбаченні виникнення конфліктних ситуацій, їх розвитку та шляхів розв’язання. Прогнозування конфліктів дозволяє підготовитися до них, а значить, зробити їх менш гострими та тривалими. Думається, що без конфліктології прогнозування було б також ускладнене.