Правові засоби розв’язання конфліктів

Конфлікти можна розв’язати, використовуючи правові засоби. Правове розв’язання передбачає застосування таких інструментів: система законів, що регламентує взаємодію людей (звичайне право, прецедентне право, законодавче право); інституціональна система – суди, прокуратури, конституційний нагляд, уповноважені по правах людини; караюча система.

Учені, які досліджують проблеми розв’язання конфліктів, вважають за необхідне приділяти значну увагу вивченню бажаних потреб учасників конфлікту (потреби в безпеці, ідентифікації з групою тощо). На їх думку, більшість конфліктів виникає в результаті того, що одна із сторін не враховує бажаних потреб іншої. І дійсно, ці потреби не є взаємовиключними, оскільки ресурси для них у принципі не обмежені. Наприклад, задоволення потреб у безпеці однієї сторони зовсім не передбачає, що це треба робити за рахунок ущемлення безпеки іншої. Саме тому, як зазначають фахівці, для розв’язання конфлікту слід: правильно визначити бажану потребу, що лежить в основі конфлікту, а також знайти таке рішення, яке б повністю задовольняло потреби всіх учасників.

Існують різні типи угод між конфліктерами: угода про перемир’я, угода про регулювання конфлікту, угода про розв’язання конфлікту.

Угода про перемир’я – припинення на певний час збройних зіткнень (стосується конфліктів, у яких застосовується сила зброї). Перемир’я практично не зачіпає протиріччя, що лежать в основі конфлікту, право дозволяє зупинити на певний час насильство.

Угода про регулювання конфлікту – знаходження рішення шляхом нав’язування інтересів і цілей сторін і тим самим зменшення гостроти протиріччя. Така угода є, як правило, результатом переговорів.

Угода про розв’язання конфлікту – передбачає, що учасники конфлікту, це люди, які в конфлікті повністю розв’язують протиріччя, що існують між ними і переводять свої відносини на принципово новий рівень.

Досягнення угод можливе відповідно на основі рішень трьох типів:

• знаходження принципово нового рішення, що „знімає” протиріччя сторін;

• серединного рішення, що ґрунтується на поєднанні інтересів і на компромісах;

• асиметричного рішення, що передбачає значною мірою задоволення інтересів одного учасника конфлікту та ігнорування більшості інтересів і цілей іншого.

Основні рівні розв’язання конфлікту:

• призупинення конфлікту, тобто досягнення угоди щодо припинення дій, які завдають шкоди іншій стороні;

• домовленість із конкретних спірних питань;

• виявлення і ліквідація причин, які породили конфлікт;

• повне примирення сторін.

Принципово нове рішення може бути знайдено двома шляхами: на основі уважного аналізу співвідношення інтересів сторін; у результаті змін інтересів чи оцінки цих інтересів (наприклад, як наслідок зміни цінних систем).

Перший спосіб має на меті, що конфлікт став результатом неадекватного сприйняття інтересів один одного. Їх з’ясування і призводить до „зняття” протиріч. Вважають, що такий спосіб може спрацьовувати навіть у тих випадках, коли, здавалось би, конфлікт близький до ситуації з нульовою сумою.

У рамках другого способу пошук принципово нового рішення одним із можливих варіантів може бути включення предмета конфлікту в більш широкий контекст. Наприклад, поява глобальних проблем, посилення взаємозалежності світу зовсім інакше поставило перед членами світового співтовариства більш часткові питання їх двосторонніх відносин.

Вважають, що принципово нових рішень у „чистому вигляді” при врегулюванні конфліктів практично не буває.

Основні моделі розв’язання конфліктів

• Силова модель: перемога одного з учасників конфлікту. Умовами її застосування є нерівність сторін конфлікту, коли одна з них має більш міцні позиції і схильна до агресивної поведінки; наявність третьої сторони щодо учасників конфлікту, яка або здійснюють підтримку „агресора” явно або неявно; наявність установки на непримиренність сторін.

• Компромісна модель: немає переможців і переможених. Умовами її застосування є приблизно рівні сили сторін, жодна з позицій не домінує наявність рівноваги сторін; треті сторони тримають нейтралітет і обирають позиції „невтручання”; наявність установки на співробітництво як засіб.

• Інтегративна модель: опоненти перетворюються на партнерів. Умовами її застосування є рівновага сторін; близькість інтересів та позицій; спонукання до спільних дій, об’єднання зусиль з боку третіх сторін; установка на співробітництво як мету.

Загальна стратегія розв’язання конфліктів

1. Установити учасників конфліктної ситуації.

2. Вивчити їх мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетентність у всіх учасників конфлікту.

3. Вивчити міжособові відносини учасників конфлікту, що існували раніше, до конфлікту.

4. З’ясувати справжні причини виникнення конфлікту.

5. Вивчити наміри, уявлення сторін конфлікту про засоби розв’язання конфлікту.

6. Виявити ставлення до конфлікту осіб, що не беруть участі в конфліктній ситуації, але зацікавлені в її позитивному розв’язанні.

7. Визначити й застосувати засоби розв’язання конфліктної ситуації, які:

а) були б адекватні характеру його причин;

б) враховували б особливості осіб, що втягнуті в конфлікт;

в) носили б конструктивний характер;

г) відповідали б цілям поліпшення міжособових відносин і сприяли б розвитку колективу.