9. Перспектива контр-перенесення багатьох поколінь

Групова супервізія — це робота із контр-перенесеннями. Як супервізор я реагую контр-перенесенням на контр-перенесення супервізанта. Якщо простежити історію розвитку цих контр-перенесень, то для кожного контр-перенесення чітко вимальовується перспектива багатьох поколінь, глибина простору минулого. Контр-перенесення групового аналітика відповідає на множинні перенесення (як відомо, і на побічні контр-перенесення) учасників групи. Проте ці перенесення виникають в індивідуальній історії розвитку, отже — у сімейному динамічному просторі раннього дитинства. Якщо розглядати походження перенесення, то відра­зу видно, що діти розвивають із батьками такі стосунки, які відповідають на первинні перенесення батьків на дітей. Отже, перенесення дітей, якщо розгляда­ти це чіткіше, є контр-перенесеннями на перенесення батьків.

Так проглядається певний ланцюг. Як супервізор я реагую контр-пере­несенням на контр-перенесення групових аналітиків, які, у свою чергу, відпові­дають на контр-перенесення учасників групи, які вони розвинули у дитинстві стосовно батьків. Через те, що батьки також розвинули своє перенесення на своїх дітей у своєму ранньому дитинстві, можна простежити через покоління назад, що наше теперішнє контр-перенесення відповідає на безконечний ланцюг контр-перенесень поколінь.

Таким чином, групове аналітичне контр-перенесення у цю мить є остан­ньою ланкою зазвичай цілком несвідомої передачі почуттів, уявлень, цінностей, переживань із покоління у покоління. Цей несвідомий спадок, який передаєть­ся лише психічно, звичайно визначає матрицю цілого суспільства.

У контр-перенесенні сфокусоване не лише те, що характеризує теперішню групову ситуацію, а значно більше — становлення людей.

Висновки

Те, що у груповому аналізі контр-перенесення мало беруть до уваги, саме по собі є примітним контр-перенесенням, точніше — контр-опором. Я вважаю, що це пояснюється особливостями групової ситуації.

Контр-перенесення в індивідуальному аналізі більше диференціюється і тому викладене вже на початку: контр-перенесення — це фіктивно-нормальна реакція на перенесення пацієнтів. Вона дозволяє пізнати і суб'єктний вимір (я відчуваю як несвідома самість пацієнта), і обєктний (я відчуваю як його мати, батько, брат, сестра). Обидва виміри не ізольовані; ба більше, результатом їхнього з'єднання стає актуалізована репрезентація стосунків. Це стосується також групового аналітичного контр-перенесення.

Новим у групі постає множинне контр-перенесення. Воно відповідає на множинні перенесення учасників групи. їхня суперечливість веде до подвійно­го напруження контр-перенесення: «розтягування у різні боки» під час контр-перенесення та конкуренції контр-перенесення. Через те, що учасники групи також реагують один на одного контр-перенесеннями, існує інша особливість — контр-перенесення на побічні контр-перенесення. Вони зумовлені різними чинниками: ролями, фазами групового процесу, інтенсивністю уваги групо­вого аналітика та опором. Зрештою, можна диференціювати контр-перене­сення на групу як ціле і на підгрупи.

Проте поряд із цими персональними контр-перенесеннями концепції мат­риці більше відповідають динамічні контр-перенесення, відтак дефектне контр-перенесення і конфліктне контр-перенесення у груповому аналізі є, мабуть, важливішими.

Незахищеністю групового аналітика зумовлюється сильний вплив його влас­них множинних перенесень на учасників. За допомогою цього кільця перенесен­ня він ніби ззовні разом із іншими продукує своє власне контр-перенесення.

Наявній у постійному груповому порівнянні релятивації позиції та особи ведучого групи протистояти важко. Це, мабуть, вирішальний критерій відбору групових аналітиків. Конфлікт багаторазових, одночасних, суперечливих відчуттів із синтетичною функцією Я (Анна Фройд) викликає страх і поси­люється, нарощуючи контр-опір. У порівнянні дванадцяти аналітичних концеп­цій групової терапії миттєво виявляється, що в кожну теорію ніби невидимо і когнітивно вбудовані контр-опори. Неминуче усвідомлення того, що автономне Я — це тільки ілюзія, мобілізує найбільший страх перед незалежністю та втратою Я.

Аналогічно до матриці групи, можна виділити три пласти контр-перене­сення: базальний (біологічний), культуральний (суспільний) і динамічний, який стосується актуального групового процесу.

У груповій супервізії швидко проявляються «класичні» труднощі контр-перенесення. Уміння координувати одне око, яке стежить за безпосереднім контр-перенесенням, із другим оком, із структурним контр-перенесенням, на початку мало розвинуте. Ця глибинна проникливість залежить від локалі­зації {Ъ. Н. Рои1ке8), наприклад, від усвідомлення тих інституційних умов, які викликають безпосереднє контр-перенесення.

Стосовно матриці груповий аналітик Ґреґорі ван дер Клей сказав: «Ми — слова речення». Проте навіть якщо кожен із нас є лише одним словом у речен­ні, в ідеалі контр-перенесення можна позначити як ключове слово матриці. Воно глибоко сягає у простір попередніх поколінь, бо перенесення — це відповіді дітей на ставлення до них з боку їхніх батьків, по суті — це контр-перенесення. Отже, наші контр-перенесення — це контр-перенесення на контр-перенесення. Батьки також розвивали це ставлення у дитинстві як контр-перенесення на своїх батьків. У перспективі багатьох поколінь кожне контр-перенесення несе в собі розвиток людства.

Про функції ведення групи

Фелікс де Мендельсон Вступ

Двоє дослідників незалежно один від одного заснували і розвинули групо­вий аналіз частково за допомогою різних підходів: 3. Фукс, традицію якого продовжує, насамперед об'єднання групового аналізу (Group Analitic Society) у Лондоні, та Біон, який мав визначальний вплив на роботу Tavinstock Institute. У тому, яке англійське слово кожен із них вибирає для ролі ведучого групи, проявляється суттєва відмінність.

Фукс називає ведучого «conductor» — поняття із подвійним значенням, яке вказує і на диригента оркестру, і на «провід» у розумінні електричного дроту. Це імплікує функцію, яка передусім полягає в тому, аби підтримувати й інтен­сифікувати комунікацію серед учасників групи — з поєднання індивідуальних учасників, так би мовити, з матриці створити спільну музику. Деякі послідов­ники Фукса говорять нині про «facilitator» — про того, хто дає якусь мож­ливість і полегшення одночасно.

На противагу цьому, Біон дотримувався позначення «group leader« («лідер групи»). Керівник чи лідер групи створює вакансію для ведучого групи, яка заповнюється фантазіями учасників групи, зокрема їхніми «архаїчними фанта­зіями базових позицій», якими вони поділилися. Функція ведучого тут полягає більше в роз'ясненні, тлумаченні та опрацюванні цих фантазій і пов'язаних із цим опорів перенесення стосовно ведучого і групи як цілого.

Ці протилежні підходи базуються на принципово відмінних поглядах про психічні особливості груп. Фукс, який працював із соціологом Норбертом Еліасом, сприймав групу як соціальну істоту, яка здатна утворювати несвідо­му «матрицю» і через це є чимось більшим, аніж просто сума її учасників. Завдяки цьому група — це культуротворна, соціалізуюча одиниця, поле, у якому учасники можуть вправлятись у «ego training in action» саме тоді, коли інсценізують несвідомі сімейні констеляції та опрацьовують їх заново, розви­вають нову здатність до співпереживання та емпатії.

Для Біона, який вийшов із школи Мелані Кляйн, діє примат внутрішньої психічної реальності. Він уважав переживання у групі дзеркалом чи проектив­ною площиною індивідуального внутрішнього світу об'єктних стосунків. У внут­рішньому світі група постає спочатку як щось вабляче, ілюзорне, особливо тоді, коли в неї стосовно зовнішнього світу немає чіткого завдання та структу­ри, коли вона втрачає свою ідентичність із «work-group» («робочою групою»). Таке трапляється не раз і надто легко у будь-якому угрупованні людей. Біон спрямовував увагу передусім на регресивні аспекти переживань у групі, на пси-хотичні механізми розщеплення та частково-об'єктні стосунки, які споруджу­ють ілюзорність групи та ведучого, намагаючись високо підняти чи низько опу­стити їх, аби уникнути болісного процесу особистісного дозрівання.

Той факт, що ці погляди Фукса і Біона існують поряд уже 50 років і досі взаємно збагачуються, говорить про те, що ми маємо справу з іманентним по­двійним обличчям кожного групового процесу, з яким ми як «провідники» — чи краще сказати: «провід» — завжди повинні рахуватися. Групові аналітики із досвідом роботи за двома підходами стверджують, що залюбки розгляда­ють деякі процеси у групі через Фуксові «окуляри», а в інші феномени мо­жуть проникнути, знову ж таки, за допомогою методу Біона, залежно від того, на якому функціональному рівні перебуває група.

Це не говорить на користь еклектичної суміші цих підходів. Фукс і Біон, мабуть, погодилися би: для групового аналітика вирішальним є не формальна інтерпретація, а автентичний особистий стиль ведення групи. Цей стиль, на мою думку, формується за допомогою двох особливих факторів: уважного спос­тереження за процесами у групі та рефлексією власної емоційної реакції на подію. На другому плані, звичайно, як підтримуючі фактори діють супервізія та підвищення наукового кваліфікаційного рівня.

Далі розглянемо основні положення ведення групи, які виокремлювали Фукс і Біон. На завершення — деякі технічні моменти, які можуть слугувати першою інструкцією на початку групової аналітичної практики.