4. Контр-перенесення у порівнянні групових концепцій

Моя теза побудована не лише на тому, що контр-перенесення знаходить фундамент і рамки залежно від репрезентованої аналітичної концепції групо­вої терапії та безперервно визначається цими умовами, але й на тому, що у цій концепції майже невидимо вбудовано контр-опір. Це означає, що ми повинні перевіряти концепції щодо їхньої частки у когнітивному контр-опорі. Його вправно табуювали згідно з певною науковою думкою і тим самим зробили майже непридатним для аналізу. Не вдаватимуся до викладу групових аналі­тичних концепцій окремо. Для цього порівняльного аналізу знати їх не обо­в'язково. Усе ж хотілося би коротко назвати їх⁵.

Барроу в 1926 році вперше запропонував психоаналітичну групову тера­пію, хоча це не стало ані когерентною теорією, ані школою. Нижче перераховані концепції, кожна з яких завдяки довідникам і курсам підвищення кваліфікації має ранг школи. Основний розвиток концепцій психоаналітичної групової те­рапії відбувся у 1960-ті роки. Подаємо їх у приблизній хронологічній послідов­ності:

1. S. R. Slavson (1943, 1950): Аналітична групова психотерапія.

2. S. H. Foulkes (1948): Груповий аналіз чи групова аналітична психотерапія.

3. H. Ezriel (1950-60, клініка Тавінсток): Концепція спільного групового напруження.

4. Walter Schindler (1951): Аналітична групова терапія за сімейною моделлю.

5. Raoul Schindler (1957): Соціодинамічні рангові структури групи.

6. Grinberg, Langer, Rodriguez (1960): Динамічні колективні констеляції.

7. Віоп (1961, Тавінсток): Базово-позиційна група (basic assumption group) і робоча група (work group) як два фундаментальні аспекти групи.

8. Wolf & Schwartz (1962): Психоаналіз у групах.

9. Argelander (1963): Структурна модель групи.

8. Dorothy Stock-Whitaker та Liebermann (1965): Модель фокального кон­флікту в групі.

9. Franz Heigl та Annelise Heigl-Evers (1966): Пластова модель застосу­вання психоаналізу в групі.

10. Didier Anzieu: його групова концепція у цьому порівняльному аналізі не врахована.

Для протиставлення, яке демонструє актуальний зміст контр-перенесення у концепціях, у своїх теоретичних доповідях я не знайшов кращого заголовка, ніж назва ліричної збірки Маймберґа «Розширення зіниць під час підйомув гори». Концепції утворюють гірський хребет і через це стирається їхня вражаюча відмінність, бо не можливо стояти на двох вершинах одночасно. У груповій аналітичній реальності немає жодного терапевта, який відчував би себе у двох концепціях «як удома». Саме це і є тією фатальною обставиною, яка витісняє з поля зору вплив концепцій на контр-перенесення.

1. Наприклад, що означає те, що Славсон приходить у групову терапію із групових заходів для дитячої терапії, а Рауль Шіндлєр — із терапії батьків-шизофреніків? Із попередньої діяльності залишається певна структура сприй­няття, яка осідає в концепціях, а це є очевидним контр-перенесенням.

2. Що означає те, що Вольф і Шварц, а також Славсон наголошують на індивідуальній терапії у групі? Це означає не охопити групу як ціле в її плю­ральній своєрідності — слід брати до уваги і регресію, і деструктивність, на­томість Біон описує групу як феномен, який узагалі виринає лише у регресії. Ба більше, він визначає індивіда як групову істоту у стані війни, яка захищаєть­ся від групи як від власного регресивного «групізму» («groupishness»).

3. Що означає те, що групова терапія Вальтера Шіндлєра за сімейною мо­деллю надає перевагу індивідуальній терапії у групі, а 3. Г. Фукс і багато інших постійно мають на увазі групу як ціле?

4. Що, наприклад, означає те, що Біон розділяє кожну групу на первинно-процесуальну базово-позиційну групу Воно та робочу групу Я, що Геттінгензька модель Гайґль-Еверс і Гайґля розрізняє навіть три пласти за топічною точкою зору метапсихології, тоді як інші (наприклад, Фукс) відхиляють такий поділ? Знову ж таки, інші, як уже згадувалося, ділять групу на окремих індивідів. Розходження авторів, які концептуалізують психоаналіз у групі, стосовно двох інших групових терапевтів (які надають перевагу психоаналізу групи та психо­аналізу через групу) особливо цікаве тим, що з перспективи групових аналі­тиків індивідуальні аналітики у групі — Шіндлєр, Славсон, Вольф і Шварц — діють у їхніх очах із чіткого контр-опору. Як зазначалося, груповий опір фрак­ціонування групи веде до розпаду її цілісності на окремих учасників. Якщо лише розпочати у групі терапію окремих учасників, тоді проводитиметься лінія інди­відуального аналізу в групі та «цементується» — із перспективи групового аналізу — фракціонування, а отже — вираження групового опору, який прого­лошується концепцією і цим табуюється.

1. Що означає, наприклад, те, що Аннелізе Гайґль-Еверс пише, що Вольф і Шварц дозволили учасникам надто багато інтерпретувати, тоді як 3. Г. Фукс говорить, що кожне зауваження учасника містить цінну інформацію? Тут про­являються цілком відмінні ставлення до групи та її учасників.

5. Що означає те, що, за концепцією Арґеляндера чи Клауса Франка, пере­несення на терапевта вважається абсолютно центральним, на противагу цьому Славсон наголошує, що терапевт повинен по можливості уникати центральної позиції, в іншому випадку він сприяє ригідності групи («group fixity»), а Рауль Шіндлєр зазначає: якщо терапевт потрапляє у цю позицію «альфа», тобто у центральну позицію, йому більше нічого не залишається, як проективно аналі­зувати самого себе у групі? Це — суперечність.

6. Що означає те, що Вольф і Шварц чітко структурують групову тера­пію — їхня концепція постійно виявляє цю ознаку: почергова асоціація учас­ників, структурування перебігу у шість фаз, тоді як інші наголошують, що груповий процес повинен проходити вільно?

7. Що означає те, що Рауль Шіндлєр кожної миті у групі знає, чи учасник перебуває в ролі альфа, бета, гамма, тоді як інші не втомлюються говорити саме про вільний розвиток у групі і миряться із невідомістю?

8. Що означає те, що Арґеляндер твердить: хто може йти в індивідуальний аналіз, той може йти і в груповий аналіз; коли Фукс говорить про те, що пер­шим показом до психотерапії є група, індивідуальна терапія відповідає спеці­альним показам; коли Славсон на противагу цьому вимагає ретельної селекції пацієнтів, бо це від самого початку встановлює структуру групи; чи коли Гайґль-Еверс і Гайґль розробляють усе більше спеціальних показів і протипоказів до групової терапії; а Вольф і Шварц навіть вимагають індивідуального лікування як підготовку до групової терапії? Це надзвичайно різні підходи до феномена групової терапії. За кожною концепцією стоїть спеціальне контр-перенесення, яке невидимо вбудоване у кожний сеттінґ.

10. Що означає те, що Петер Куттер у своїй передмові до Славсона заува­жує, що глибоким регресіям він не надає великої ваги, тоді як Гайґль-Еверс і Гайґль у цій глибокій регресії вбачають квінтесенцію групової терапії?

11. Що означає те, що Вольф і Шварц подають шість різних фаз; Славсон узагалі нічого не говорить про перебіг групи; Гайґль-Еверс і Гайґль відокрем­люють початок, середину і кінець; інші автори можуть чітко зазначити без­межну форму маленьких кроків як фаз перебігу.

12. Що означає те, що Вольф і Шварц дозволяють регулярне проведення альтернативних сесій, тоді як інші забороняють навіть будь-який вид «post sessions*?

10. Що означає те, що Вайтакер і Ліберман говорять, що групова культу­ра, тобто специфічний метод розв'язання наростаючих конфліктів через гру­пу, визначає стосунки із терапевтом, тоді як Фукс установлює, що несвідомий вплив терапевта на групу важко переоцінити?

11. Що означає те, що Клаус Франк у якості ведучого групи претендує на постійне місце, за яким стоятиме, якщо хтось із учасників групи займе його, тоді як Фукс готовий сидіти будь-де, бо це означатиме для групи безпеку.

Якщо всі ці порівняння підсумувати, то можна задля спрощення провести поділ на психоаналіз групи, психоаналіз через групу та психоаналіз у групі, які у своїй основі несуть інші контр-перенесення. Не таємниця, що груповий тера­певт, який розробляє концепцію і доводить її до рівня школи, розпочинав гру­пу особливого характеру на тлі своєї освіти та структури особистості. Такі моменти є полями впливу для особливих контр-перенесень, які більшою чи меншою мірою стають табу в образі когнітивного контр-перенесення.

Ефект таких порівнянь неодноразово уточнювався на групових аналітич­них семінарах (GRAS):

Терапевт відчуває себе звільненим, але водночас втрачає свою опору. Фіксація на концепції стає тим більшою, чим важче переноситься регресія. Тісна різноманітність концепцій мобілізує потребу в люб'язності, хоча одночасно усвідомлюється, що все охопити не можливо.

Також очевидно, що група сама по собі вже від початку мобілізує контр-перенесення чи контр-опори. На цьому аспекті я хочу коротко зупинитися в наступному розділі.