Література

1. Ангеловськи К. Учителя и инновации.– М., 1991.

2. Бондарєва К.І., Козлова О.Г. Педагогічний аналіз інноваційної діяльності вчителя: Наук. метод. посібник.– Суми, 2001.

3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник.– К.: Академвидав, 2004.– С.7-56, 247-295.

4. Паламарчук В.Ф. Педагогічні інновації: міфи і реалії // Директор школи, гімназії, ліцею.– 2002.– № 3.

5. Підласий І.П., Підласий А.І. Педагогічні інновації // Рідна школа, 1998.– № 12.

6. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності: Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.11.2000 № 522.– Київ, 2000.

7. Попова О.В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні в ХХ столітті.– Харків, 2001.

8. Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инноватики.– М., 1991.

ЛЕКЦІЯ 2

Особистісно зорієнтоване навчання і виховання

План

1. Нова філософія освіти.

2. Суть і особливості особистісно зорієнтованого навчання і виховання.

3. Загальні підходи до класифікації та характеристики особистісно зорієнтованих технологій.

1. Нова філософія освіти

Розвиток інноваційних процесів у освіті на сучасному етапі є об’єктивною закономірністю, що зумовлюється: 1) інтенсивним розвитком інформаційних технологій у всіх сферах людського буття; 2) оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський цілісний аспект; 3) гуманістично зорієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу; 4) необхідністю формування творчої особистості вихованця, його готовності до активної діяльності в нових соціально-економічних умовах.

Нова філософія освіти розглядає педагогічну діяльність з погляду парадигми особистісно орієнтованої освіти.

Парадигма – усталена, звична точка зору, стандарт, зразок у розв’язанні освітніх, виховних і дослідницьких завдань [2, с.217].

Традиційна парадигма („знаннєва”) має в основі формування в учнів знань, умінь і навичок, а також ідеалів і цінностей, які сприяють індивідуальному розвитку людини й збереження соціального порядку. У центрі навчального процесу знаходиться навчальний матеріал. Учитель є суб’ктом навчального процесу, а учень – об’єктом. Навчальний процес зорієнтований на зовнішню мотивацію, з елементами примушування. Метою освіти є знання, уміння і навички. Зміст освіти має стало окреслений обсяг, формується суто за предметами, визначаються освітні стандарти. Методика навчання спрямована на „середнього” учня. У процесі контролю увага акцентується на відтворенні завченого змісту. Оцінювання констатує наявний рівень знань, умінь і навичок безвідносно до минулого чи сучасного.

Нова гуманістична парадигма („розвивальна”) ставить у центр уваги учня як суб’єкта життя, як вільну і духовну особистість, яка має потребу в саморозвитку. ЇЇ й називають особистісно зорієнтованою. У центрі навчального процесу – учень, який є його суб’єктом. Орієнтація – на внутрішню мотивацію, що грунтується на радості пізнання та на успіху. Основною метою навчання є вироблення позитивного ставлення до нього. Зміст освіти є засобом досягнення мети, формується на внутрішньопредметному та міжпредметному рівнях. Методика навчання спрямована на колективну та індивідуальну діяльність в групах з метою формування комунікативних навичок. Оцінювання має форму загальних рекомендацій, скероване на констатацію успіху, стимулює зусилля учнів до самооцінювання, саморегуляції та самоосвіти.

Традиційну освіту постійно критикували за те, що її результатом є знання, уміння і навички (ЗУНи).

На сучасному етапі все більше говорять про компетентності (компетенції) як результат освіти. (Компетентний – знаючий, здатний до чогось, уміючий, досвідчений). Розвивальна парадигма освіти передбачає визначити якість освіти за наявністю у школяра (чи студента) сукупності компетенцій. Сучасними вченими виділяються так звані ключові компетенції:

• компетенції здоров’язбереження;

• компетенції ціннісно-сенсової орієнтації в світі;

• компетенції інтеграції (уміння узагальнювати, до наявних знань додавати нові;

• компетенції громадянськості;

• компетенції самовдосконалення;

• компетенції соціальної взаємодії;

• компетенції спілкування;

• компетенції пізнавальної діяльності;

• компетенції предметної діяльності;

• компетенції інформаційних технологій.

Компетентнісний підхід приведе до значних змін у змісті освіти, до повної відмови від предметно побудованих навчальних планів. Але це віддалене майбутнє. Першим кроком є особистісно зорієнтований підхід до школярів у педагогічному процесі.