1. Симуляції або імітаційні ігри:

а) Імітації (імітаційні ігри) – виконання певних дій, які відтворюють (імітують) певні явища навколишньої дійсності (наприклад, дослід).

б) Симуляції – це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов’язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадянські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Регламент всієї симуляції будується за чіткими сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті.

Найпоширенішою технологією симуляційної гри є суд (судове слухання) див. додаток 5.

2. Розігрування ситуації за ролями („Рольова гра”, „Програвання сцени”, „Драматизація”).

Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, сформувати конкретні навички („Поведінка на вулицях і дорогах”, „Іду в гості”, „ Приймаю гостей” тощо). Можна розігрувати і конкретні історичні події, природні явища, предмети, тварини (детальніше див. додаток 5).

4.4. Технології опрацювання дискусійних питань.

Дискусія – широке публічне обговорення якогось спірного питання. Участь у дискусії сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація:

– ретельне планування;

– чітке дотримання правил ведення дискусії усіма її учасниками;

– дотримання визначеного регламенту.

Щоб навчити школярів дискусійним формам роботи, треба розпочинати з простіших технологій:

1. Метод ПРЕС

2. Займи позицію

3. Зміни позицію.

4. Неперервна шкала думок (”Континуум”, „Нескінченний ланцюжок”).

Далі можна використовувати власне такі дискусії :

1. Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

2. Оцінювальна дискусія.

3. Дебати.

Важливо по закінченні дискусії підвести підсумки, проаналізувати дії учасників. Для закріплення отриманих у процесі дискусії знань можна дати учням письмове завдання (детальніше див. додаток 6).

Результатом застосування технологій інтерактивного навчання є розвиток в учнів уміння спілкуватися, діяти спільно, думати самостійно та критично.

5. Проектна технологія (метод проектів).

Метод проектів виник у 20-і роки ХХ століття у США. Спочатку його називали „методом проблем” і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Дж.Дьюї. Він пропонував будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність учнів, у відповідності з їхніми інтересами. Діти мали розв’язувати життєво важливі для них проблеми, а розв’язання – здобуття нових знань та їх застосування на практиці. Послідовник Дж.Дьюї американський учитель В.Х.Кілпатрик практично втілив цю ідею і назвав спосіб організації роботи з учнями методом проектів. Ним запропонована така класифікація проектів:

- продуктивний (створюючий) проект, пов’язаний з трудовою діяльністю (конструкторською, створенням макета, доглядом за рослинами і тваринами);

- споживчий проект – підготовка екскурсій, надання послуг, організація дозвілля;

- дослідницький проект (біологічний, фізіологічний, технічний, розв’язання історичних чи літературних проблем);

- навчальний проект (проект-вправа) – для оволодіння певними навичками.

У той самий час ідея проектного навчання захопила російського педагога С.Т.Шацького, який очолив групу співробітників для розроблення проектів для практики викладання. В 20-х роках ці ідеї втілювались у навчально-виховний процес школи, але після відомої постанови ЦК ВКП(б) 1931 року – заборонено.

У зарубіжній педагогіці використовувався і успішно розвився. В нашій школі в нових умовах почав відроджуватися і займати достойне місце серед інших засобів навчання і виховання.

Метод проектів – це спосіб досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми (технологію), яка має завершитись реальним практично відчутним результатом.

Педагогічна технологія „метод проектів” містить у собі сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Недаремно цю технологію відносять до технологій ХХІ століття.

Технологія проектування – це розв’язання учнем або групою учнів певної проблеми, яке передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів і засобів навчання, а з другого – інтегрування знань та умінь з різних галузей науки, техніки, мистецтва. Результати мають бути „відчутні”: якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження.

Мета навчального проектування – здобуття школярами досвіду практичної діяльності.

Завдання:

• навчити учня самостійно здобувати знання та застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;

• сприяти розвитку комунікативних здібностей;

• розширити коло спілкування школярів;

• прищепити уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати та аналізувати інформацію, висувати гіпотези, робити висновки.

Концептуальна основа: теорія Дж. Дьюї про навчання на основі діяльності учнів, метод проектів, розроблений В.Кілпатриком.

Основні вимоги до використання технологій:

• наявність цікавої для учнів значущої соціальної проблеми;

• передбачуваність результатів (доповідь, репортаж, альбом тощо);

• самостійна діяльність учнів (індивідуальна, парна, групова);

• структурованість змістової частини проекту (із вказівкою проміжних результатів);

• використання дослідницьких методів і певної послідовності дій:

= визначення проблеми і завдань дослідження;

= висунення гіпотези;

= вибір методів дослідження;

= обговорення способів оформлення кінцевих результатів;

= збір, систематизація і аналіз отриманих даних;

= підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація;

= висновки, висунення нових проблем дослідження.

Типологія проектів.

Типологічні ознаки, що називають педагоги:

• домінуюча у виконанні проекту діяльність;

• предметно-змістова галузь;

• характер координації проекту;

• характер контактів;

• кількість учасників проекту;

• тривалість виконання проекту.

За першою ознакою розрізняють такі типи проектів.

Дослідницькі – потребують добре обміркованої структури, визначеної мети , актуальності предмета дослідження, продуманості методів, в тому числі й експериментальних; вони повністю підпорядковуються логіці дослідження і мають відповідну структуру (див. вище).

Творчі – не мають чітко опрацьованої структури, спільна діяльність розвивається, підпорядковуючись жанру кінцевого результату та інтересам учасників (свято, газета, драматизація тощо).

Ігрові (рольові) – учасники беруть на себе ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути і літературні персонажі, і реально існуючі особистості, стосунки яких імітуються і творчо ускладнюються.

Інформаційні (ознайомлюючо-орієнтувальні) – спрямовані на збирання інформації про який–небудь об’єкт, явище і ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, проаналізованою та узагальненою. Структура тут може бути такою:

– визначення мети і актуальності;

– пошук джерел інформації;

– обробка інформації (аналіз і узагальнення);

– представлення результатів;

Такий проект може бути самостійним і частиною дослідницького.

Практико-орієнтовані – проекти, які орієнтовані на чітко визначений практичний результат ( документ, програму, словник, шкільний сад тощо).

За другою ознакою – предметно-змістовою галуззю виділяють два типи проектів:

• монопроекти – проводять в рамках одного предмета(фізики, біології, історії тощо);

• міжпредметні – проекти, які інтегрують різні предметні галузі, виконують в позаурочний час.

За характером координації проекти можуть бути:

– з відкритою координацією, коли ясно хто і як спрямовує дії учасників;

– з прихованою координацією – коли дітям дається можливість самостійно вести роботу, або координатор – один з учасників і спрямовує роботу як самостійний керівник.

За характером контактів проекти бувають :

– внутрішні або регіональні – здійснюються в межах країни, регіону, школи, класу;

– міжнародні – в яких беруть участь представники різних країн (часто тут використовуються інформаційні засоби).

За кількістю учасників проекти поділяються на:

– особистісні;

– парні;

– групові.

За тривалістю виконання проекти розділяють:

– короткотривалі (протягом кількох уроків з одного предмета);

– середньої тривалості (від тижня до місяця);

• довготривалі (кілька місяців).

Приклади проектів.

1. Людина і довкілля (екологія)

2. Права людини (правознавство)

3. Чарівний світ літератури англомовних країн (зарубіжна література)

4. Література рідного краю (рідна література)

5. Історія рідного краю в задачах (математика)

6. Традиції рідного краю (фізична культура, образотворче мистецтво).

Процес реалізації технології може бути таким.

І етап – підготовка. Вчитель визначає тему, мету проекту, демонструє задум, мотивує діяльність учнів.

ІІ етап – планування. Учні конкретизують завдання, формують план дій, розподіляють обов’язки, вчитель коригує їхню діяльність.

ІІІ етап – збір інформації. Учні проводять необхідні спостереження, працюють з літературою, проводять бесіди, інтерв’ю з потрібними людьми, роблять фотографії тощо. Учитель спрямовує діяльність учнів, надає необхідні консультації.

ІУ етап – аналіз інформації. Учні систематизують зібраний матеріал, роблять самостійні висновки. Вчитель виступає в ролі порадника.

У етап – оформлення результатів.

УІ етап – захист проекту. Комісія оцінює проект за встановленими критеріями.

Критерії зовнішньої оцінки проекту.

1. Значущість і актуальність висунутих проблем, відповідність тематиці.

2. Коректність використаних методів дослідження і обробки результатів.

3. Активність кожного учасника.

4. Колективний характер прийняття рішень.

5. Характер спілкування і взаємодопомоги при виконанні проекту.

6. Глибина проникнення в проблему, використання знань з інших галузей.

7. Доказовість прийнятих рішень, уміння аргументувати свої висновки.

8. Естетичне оформлення результатів.

9. Уміння відповідати на питання опонентів, лаконічність і аргументованість відповідей.

Результат застосування технології – зростання соціальної активності учнів, розвиток здатності до спілкування, уміння розв’язувати проблеми у процесі тривалої діяльності.