Література

1. Альтшуллер Г.С. Алгоритм изобретения.– М.: Московский рабочий.– 1973.

2. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. – М.: Просвещение, 1991.

3. Бондаревская Е.В., Кульневич С.В. Педагогика.– М. –Ростов н/Д: ТЦ „Учитель”, 1999.– С.391-400.

4. Волков И.П.Учим творчеству. – М., 1990.

5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології.– К.: Академвидав, 2004.– С. 210-233.

6. Иванов И.П. Методика коммунарского воспитания.– М.: Просвещение, 1990.

7. Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел.– М.: Педагогика, 1989.

8. Кукушин В.С. Современные педагогические технологии.– Ростов н/Д: Изд-во „Феникс” 2003.– С. 46-52, 168-176.

9. Освітні технології /За ред. О.М.Пєхоти.– К.: А.С.К.,2002.– С.109-127, 181-214.

10. Педагогічні технології: теорія та практика. Курс лекцій: Навчальний посібник / За ред проф. М.В.Гриньової.– Полтава: АСМІ, 2004. – 180 с.

11. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій /За ред. О.М.Пєхоти, І.А.Зязюна .– К.: А.С.К., 2003.- С.190-192.

12. Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології.– Харків: Веста, 2002.– С.16-18, 104-120

13. Щуркова Н.Е. Прикладная педагогика воспитания.– СПб: Питер, 2005.– С.99-105.

14. Щуркова Н.Е.Собранье пестрых дел: методические материалы для работы с детьми.– М.: Новая школа, 1994.

ЛЕКЦІЯ 4

Навчальні технології

План

1. Традиційна педагогічна технологія.

2. Технологія повного засвоєння навчального матеріалу.

3.Технології розвивального навчання.

4.Технології інтерактивного навчання:

4.1. Технології кооперативного навчання.

4.2. Технології колективно-групового навчання.

4.3. Технології ситуативного моделювання.

4.4. Технології опрацювання дискусійних питань.

5. Проектна технологія (метод проектів).

6. Нові інформаційні технології навчання.

1. Традиційна педагогічна технологія

Традиційна технологія належить до системних технологій, оскільки охоплює весь педагогічний процес навчального закладу, і носить назву „класно-урочна система”. Вона склалася в ХУІІ столітті завдяки діяльності братських шкіл, теоретичному обгрунтуванню Я.А.Коменського і досі є переважаючою в усьому світі.

Основні ознаки традиційної класно-урочної технології:

• урок – основна форма роботи;

• учні приблизно одного віку і рівня підготовки (клас);

• клас працює за однією програмою, навчальним планом і розкладом;

• урок присвячений одному предмету, темі, навчальному матеріалу, відбувається в один і той самий час;

• навчально-виховною роботою на уроці керує вчитель: пояснює, опитує, оцінює кожного учня і переводить із класу в клас.

Мета навчання і виховання задається в державних документах: формування особистості із заданими якостями: всебічний, гармонійний її розвиток, формування громадянина України з певним переліком якостей.

Традиційна технологія зберігає перевагу інформованості особистості над її культурою (школа знань), раціонально-логічного у пізнанні над чуттєво-емоційним.

Концептуальну основу традиційних технологій складають відомі принципи, започатковані ще Я.А.Коменським: природовідповідність, науковість, доступність, послідовність і систематичність, свідомість і активність, наочність, зв’язок навчання з життям, міцність, врахування вікових та індивідуальних особливостей тощо.

Зміст освіти у традиційній масовій школі склався ще в період індустріалізації, науково-технічного поступу і досі є технократичним. 75% навчальних предметів у школі спрямовані на розвиток лівої півкулі (раціональне мислення). Традиційна система є єдиною, варіативна частина навчального плану є мізерною. Планування змісту навчання є централізованим. Базовий навчальний план і Типові навчальні плани складаються на основі єдиних стандартів.

Навчання переважає виховання. Виховна робота зводиться до окремих заходів (кампаній).

Традиційна технологія тримається на авторитарній педагогіці вимог. Навчання дуже мало пов’язане з внутрішнім життям учня, його численними потребами, запитами, інтересами; умови для розкриття індивідуальних здібностей, творчих проявів практично відсутні. Діяльність учнів на уроці регламентована планом уроку, орієнтованого на „середнього” учня.

Позиція вчителя: командир, ведучий, суддя – суб’єкт діяльності.

Позиція учня: об’єкт діяльності, об’єкт впливу, ще не повноцінна особистість.

Переважаючі методи:

• повідомлення готових знань;

• вправи за зразком;

• індуктивна логіка викладу;

• репродуктивне відтворення на основі механічної пам’яті.

Мотивація діяльності недостатня, самостійність учнів невисока, мета ставиться вчителем, він же планує роботу, керує нею, аналізує і оцінює її.

Традиційне бальне оцінювання часто стає засобом примусу (оцінка – „гвинтівка, націлена в лоб учня”). Оцінка за знання (незнання) ототожнюється з особистістю учня („хорошист”, „відстаючий”), що впливає на неадекватне формування Я-концепції. Навіть введення дванадцятибальної системи оцінювання мало що змінило в психології оцінювальної діяльності.

До традиційної технології варто віднести і лекційно-семінарсько-залікову, яка часто видається за новаторську, оскільки викладання теоретичного матеріалу (лекції) відділяється від його практичного застосування (семінар, практикум), а результати перевіряються у вигляді заліку. Насправді така система лише наближає учнів старших класів до відповідної у вищій школі, а по суті залишається такою самою.