Тема 2. Формування попиту на гроші, закон грошового обігу.

Питання, які необхідно розглянути.

1. Сутність попиту на гроші.

2. Фактори, що формують попит на гроші.

3. Закон грошового обігу.

4. Маса грошей в обороті та грошова база.Грошові агрегати.

5. Швидкість обігу грошей.

Додаткова література.

1. Теорія грошей. А Гальчинський. К. Основи. 1996р

2. Мишкін Фредерік с. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. К. Основи 1999р.

1. Сутність попиту на гроші.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.

Тобто, попит на гроші можна трактувати як бажання економічних суб”єктів мати певну частину сво­го портфеля активів (багатства) в ліквідній формі.

Якщо власни­ки портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі своїх активів, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.

Наяв­ність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єк­ти триматимуть гроші в себе, не «викинуть» на товарний, валют­ний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

2. Фактори, що формують попит на гроші.

У теорії грошей най­актуальнішим є питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші?

У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:

—задля яких цілей економічні суб'єкти накопичують гроші;

—які мотиви спонукають їх до цього.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із са­мих функцій грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства).

Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійс­нення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання).

Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізич­ні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спро­можності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задоволь­нити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями — хвороба членів сім'ї, поло­мка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильни­ки, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запро­вадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе значення для їх жит­тєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні пев­ний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов - перетворити їх знову у грошову фор­му.

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запа­си грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів (багатства), які дають не однаковий дохід і містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максималь­ний захист від ризику. Зберігаючи гроші, індивіди втрачають до­ходи, які називаються альтернативною вартістю зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за фінансовими активами та запасом грошей. Щоб не допустити зростання втрат доходів (альтернативної вартості) у разі підви­щення норми процента, індивіди повинні зменшувати запас гро­шей, тобто попит на гроші.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть при­носити значний дохід, проте одержання його пов'язане з істот­ними ризиками. Якщо доходи від фінансових інструментів недо­статньо високі чи знижуються при відчутних ризиках, пов'язаних з їх одержанням, то альтернативна вартість зберігання грошей знизиться, економічним суб'єктам буде вигідно мати запаси гро­шей, і їх попит на гроші зростатиме. І навпаки, при високих чи зростаючих доходах від фінансових інструментів та стабільності їх ризиковості альтернативна вартість грошей зростатиме, вони будуть віддавати перевагу накопиченню запасів цих інструментів і попит на гроші знижуватиметься.

Значним досягненням в теорії попиту на гроші є визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процен­та, оскільки зростання процентного доходу супроводжується зро­станням ризику його одержання. Тому інтерес економічних суб'­єктів до одержання доходів може нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть віддати перевагу нако­пиченню грошей навіть при зростанні доходу від альтернативних активів.

Ці ідеї розвинув М. Фрідман, який зосере­див своє дослідження на грошах як на одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і звичайні товари. По­пит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно відношен­ням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші активи.

Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні зручності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень про­центного доходу, що виплачується за поточними вкладами.

Очікуваний дохід за фінансовими активами забезпечується процентами та дивідендами.

Очікуваний дохід за товарними активами — рівнем інфляції. Якщо очікувана зміна їх співвід­ношення буде на користь грошей, то попит на гроші зростатиме, а якщо на користь негрошових активів — то скорочуватиметься.

Чинники впливу на попит на гроші.

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви.

Ключовим чинником впливу на попит вважається зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу): чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг опе­рацій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу ВНП, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін, тобто рівнем інфляції, та рівннем реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного.

Вплив кожного з цих чинників є прямо пропор­ційним — у міру зростання цін чи збільшення фізичного обся­гу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

MД = f(Q,P)

Де МД – попит на гроші;

Р – рівень цін;

Q – фізичний (реальний) обсяг ВНП.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник — швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпа­ки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші.

Чинник зміни норми процента. На попит на гроші впливає тривалість збе­рігання їх запасу індивідом: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні гро­шам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента.

МД = f(R)

Де R – норма доходу на капіталізовані активи.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що еконо­мічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

МД = f(В)

Де В – обсяг багатства.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох на­прямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, не­минуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляцій­не зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види акти­вів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість гро­шових запасів і скорочуватися попит на гроші.

МД = f(І)

Де І – рівень інфляції.

Очікуван­ня погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

МД = f(О)

Де О – очікування зміни ринкової кон”юктури.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит на гроші, формулу його можна записати у такому вигляді:

+ + - + - -

МД = f (Q,P,R,B,I,O)

де Q — реальний обсяг ВНП;

Р — середній рівень цін;

R — рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В—обсяг багатства;

І— рівень інфляції;

О — очікування змін ринкової кон'юнктури.

Знаки (+), (-), що стоять над літерами, показують залежність зміни попиту на гроші від зміни відповідного фактора: (+) означає пряму залежність, (-) обернену.

3. Закон грошового обігу

Для нормального функціонувення економічної системи необхідна кількість грошей, яка визначається законом грошового обігу. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса ку­півельних і платіжних засобів.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протя­гом певного часу (М), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де Р • Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період, або номінальний ВНП;

V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Якщо врахувати всі додаткові фактори, що діють на грошо­ву масу, то кількість грошей можна виразити так:

де К — сума продажів товарів і послуг у кредит;

П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

4. Маса грошей в обороті та грошова база. Грошові агрегати.

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, вели­чина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосе­редньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить — на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключо­вим напрямом державної грошово-кредитної політики.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукуп­ність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпо­рядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Складовими грошової маси є депозити економічних суб”єктів (підприємств, організацій, населення) в комерційних банків, якими вони в разі необхідності можуть користуватися, й готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою. Грошову масу можна визначити за формулою:

Гмас. = Ггот. + Д

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структу­ру та динаміку руху.

З точки зору структуризації грошової маси, виділяють кілька її елементів, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквід­ності.

У статистичній практиці України визначаються і використо­вуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрега­ти: МО, МІ, М2, МЗ.

Агрегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза бан­ками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади в банках, які можуть бути використані власниками без попере­дження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 — це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат МІ виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції за­собів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найті­сніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалі­зації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме то­му цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

Пильної уваги заслуговує також агрегат МО. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату МІ, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і кон­троль за ним складніші.

В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату МО. Най­нижчу ліквідність мають гроші агрегату МЗ, оскільки значна час­тина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

Водночас агрегат МО — найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент — готівкову масу. Найширшим агрегатом є МЗ, бо він охоплює всі елементи гро­шової маси, що перебувають в обороті.

Показник грошової бази характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх без­посередньо контролює і регулює.

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських ра­хунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гбаз ⁼ Ггот. + Р,

Де Ггот. — сума готівки, випущеної центральним банком і не по­верненої в його фонди;

Р — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у цент­ральному банку.

5. Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кож­на одиниця наявних в обороті грошей вико­ристовується в середньому для реалізації товарів і послуг за пев­ний період.

Виходячи з рівняння І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

P Q

V = -----------

M

де V— швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари та послуги;

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в дано­му періоді;

M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Визначений таким способом показник V характеризує насам­перед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту.

Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за інши­ми критеріями: за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуван­ні національного доходу, він може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, ви­значеним за ВВП.

НД

V = -----;

М

За середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у фор­муванні всього грошового обороту, він може визначатися діленням за­гального обсягу грошового обороту на М.

Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньо­му будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика за­гальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо.

Гоб.

V = -------

М

За частотою проходження го­тівки через каси банків, він може визна­чатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комер­ційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Коб.

V = -----------

Г

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чин­ників з різнонапрямленим характером дії:

• зміна попиту на гроші,

• розвиток структури споживан­ня, культурних потреб населення

• розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку

• розвиток кредитних відносин і банківської системи

• розви­ток ринку цінних паперів тощо.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду — прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслід­ки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впли­ває на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відо­браження зміни інтенсивності економічних процесів, що станов­лять основу грошового обігу.

Тому спостереження й аналіз її по­казників є важливими для визначення напрямів і методів регулю­вання грошового обороту.

Швидкість обігу грошей — явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидко­сті обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку.