Тема 9. Кредит, його необхідність та економічна сутність.

Питання, які необхідно розглянути.

1. Необхідність та економічна сутність кредиту.

2. Основні теорії кредиту.

3. Роль кредиту в розвитку економіки.

4. Стадії та закономірності руху кредиту.

5. Економічні межі кредиту.

6. Функції кредиту.

7. Основні принципи проведення кредитної операції.

1. Необхідність та економічна сутність кредиту.

Кредит («кредит» - від латинського сredо — вірю) існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. З розвитком товарного виробництва, взаємовідносини між товаро­виробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відст­рочкою платежу, тобто в кредит.

Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина виникнення кредиту.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва навіть неможливо собі уявити функціонування без кредиту.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Кредит необхідний як уже функціо­нуючому товаровиробникові так і тому, хто лише бажає організувати власне виробництво, а аткож у сфері споживання.

Відомо, що під впливом різних чинників потреба підприємств у оборотному капіталі коливається як протягом одного циклу, так і в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів — сезонні та постійні. За характером та обсягами ці коливання істотно різняться між собою.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту ви­кликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумо­вою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність креди­ту, — коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.

Найбільш поширеними в економічній лі­тературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

— ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

— ототожнення кредиту з певним видом економічних відно­син, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чин­ники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в ос­нову висвітлення сутності кредиту.

За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що вини­кають між економічними суб 'єктами у зв 'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит. Основними ознаками відносин, що становлять сутність креди­ту, є такі:

1. Учасники кредитних відносин повинні бути економічно са­мостійними; бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та са­моокупності; нести економічну відповідальність за своїми зо­бов'язаннями.

2. Кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

3. Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тим­часове розпорядження, після чого повинен повернути власникові.

4. Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Про­те вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента.

5. Нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичаль­ник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з переданням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших ви­дів вартісних відносин.

6.Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перерв­ними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і спла­ти процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безпе­рервний рух вартості в процесі суспільного відтворення.

7.Здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак фор­мується особлива самостійна форма капіталу — позичковий капітал

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути "окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту.

Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позн­ачку одним суб'єктом іншому.

Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання по­зички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами— кредитором та позичальником. Тому поняття креди­ту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт на­дання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаєм­них претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце се­ред кредиторів посідають банки.

Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим роз­порядником.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки.

2.Основні теорії кредиту.

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу на­уковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводить­ся до таких положень:

1. Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

2.Кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

3.Позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

4.Банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

5.Пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається та­кими основними положеннями:

1.Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

2.Банки — це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

3.Активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представни­ків натуралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки ви­явилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу. Їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але дер­жави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім віді­рватися від реального капіталу і самостійність його має віднос­ний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту роз­вивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.

3. Стадії та закономірності руху кредиту.

Стадії руху кредиту. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до розвитку кре­дитних відносин між двома суб'єктами, тобто на мікрорівні. Еко­номічною основою цього руху, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, забезпечує послідов­не проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ — НП — ОП... ВП... ВК — ПК — ОК,

1-а стадія — формування вільної вартості як джерела надання

позичок (операція ВВ);

2-а стадія — розміщення вільної вартості в позичку (операції

НП—ОП);

3-я стадія — використання позичальником коштів, одержа­них у тимчасове розпорядження (операція ВП);

4-а стадія — вивільнення використаних позичальником кош­тів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);

5-а стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершує­ться рух позиченої вартості і закінчуються відносини між креди­тором і позичальником щодо даної позички.

Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов'язані.

Закономірності руху кредиту. Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху. Вони без­посередньо випливають з сутності кредиту, і пізнання їх є важли­вою передумовою ефективної організації та управління кредит­ними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит утрачатиме свою визначальну сутність, перетвориться в якусь іншу категорію, а роль його деформується.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями ру­ху кредиту є:

• зворотність руху вартості, що передана в позичку.

• тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті по­зичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу.

• збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі.

• залежність маси наданої позички від наявних обсягів віль­них коштів.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:

• кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зрос­тання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці об­сягів ВНП.

• оскільки кожна позичкова операція є двоякою — як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балан­суються.

• зворотність і платність кредиту робить його найбільш аде­кватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. Якраз йому належить вирішальна роль у переміщенні величезних мас заощаджених у сфері особистого споживання коштів у сферу виробничого спо­живання.

• платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види вироб­ництва. Розглянуті закономірності не вичерпують усіх особливостей руху кредиту. Проте і названі дають підстави вважати, що прак­тика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об'єк­тивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалан­соване дотримання інтересів усіх суб'єктів кредитних відносин. Такий зв'язок між практикою організації кредитних відносин та за­кономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб'єк­тами кредиту певних принципів або правил кредитування, які ви­робила світова кредитна політика.

4.Принципи кредитування.

Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

— цільове призначення позички;

— строковість передачі коштів кредитором позичальнику;

— поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

— забезпеченість позички;

• платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб'єкти по­винні використовувати кредитны ресурси тыльки на цылы, обумовлены в кредитному договорі, оскільки від цього залежить ризик вкладення кредитних ресурсів і, відповідно, відсоткова ставка по кредиту.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, обумовлений в кредитному договорі.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що по­зичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості.

Забезпеченість полягає в прийнятті кредитором при наданні позички додаткових заходів щодо гарантування повернення по­зички у визначені строки в разі не виконання позичальником своїх договірних зобов”язань.

Платність користування позичкою полягає в тому, що по­зичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов'язані, оскільки випливають з сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть за­безпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування до­тримання всіх його принципів є обов'язковим.

5. Функції кредиту.

Місце і роль кредиту в економічній системі визначається виконуваними ним функціями.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції: 1) перерозподільчу; 2) економії витрат обігу; 3) стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності пев­ну економічну роль кредитних відносин.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної при­роди грошей.

Перерозподільча функція. За допомогою кредиту фінансові ресурси в державі перетікають із одних сфер фінансово – господарської діяльності в інші, де більш висока норма прибутку.

Кредит виступає в ролі стихійного мікрорегулятора економіки. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Функція економії витрат обігу. В процесі фінансово – господарської діяльності у суб”єктів виникає періодична нехватка фінансових ресурсів, яка може призвести до зупинки процесу виробництва і більшенню його витрат. Ця нехватка може покриватися за рахунок кредиту. Таким чином, кредит забезпечує значне прискорення обігу капіталу, а значить і економію загальних витрат виробництва.

Стимулювальна функція кредиту. Сам зміст кредитування, спонукає до ефективного викорис­тання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

З боку кредитора стимулювальним чинником е позичко­вий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забез­печувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в про­цесі кредитування здійснюється взаємний контроль як кредитора, так і позичальника за використанням і повер­ненням позики.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забез­печує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулюван­ня грошового обороту; опосередкуван­ня кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції е головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

6. Роль кредиту в розвитку національної економіки

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів е органіч­ною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективні­ше. В командній економіці колишнього СРСР через банки здійснювався розподіл виділених державою кредитів на основі централізованого плану. В ринковій економіці кредитні від­носини реалізуються шляхом діяльності незалежних конку­руючих між собою комерційних кредитних установ, саме існу­вання яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Важливим стимулом для банків е конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід зазначити, що на відміну від гро­шового обороту (безготівкового і готівкового) в сфері креди­тування відсутні детальні, централізовано розроблені Націо­нальним банком України (НБУ) інструкції.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здій­снюють прямий вплив на розвиток національної економіки.

За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується орга­нізація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створен­ня додаткових виробничих потужностей і цілих промисло­вих об'єктів.

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики тощо. Параметри кредитування мають будуватися таким чином, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

В Україні в сучасних умовах актуальною е проблема ре­формування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківсько­го сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу україн­ської економіки з кризи кредитні відносини мають бути під­порядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяль­ності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

7. Економічні межі кредитування.

Економічні межі кредитування — це межі існування і поширення кредиту, межі, в яких кредитні відносини мають об'єктивну природу і зберігають свої сутнісні риси, що від­різняють їх від фінансових відносин. При порушенні еконо­мічних меж кредитування процес перетворюється в процес фінансування.

На макрорівиі економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між платоспро­можною потребою економіки в позиках та наявністю кредит­них ресурсів. Ця відповідність обумовлюється рівнем ефек­тивності функціонування кредитної системи країни.

На мікрорівні економічні межі кредиту визначаються від­повідністю (кількісною, якісною і в часі) між пасивними та активними операціями комерційних банків. Від обсягу па­сивних операцій залежить розмір банківських ресурсів, а отже, й масштаби кредитування. З позицій позичальника, вирішаль­не значення має рівень його кредитоспроможності — здатність забезпечувати своєчасне й у повному обсязі повернення позики.

Порушення меж кредитування призводить до деформації кредитних відносин, що виявляється або в надмірному кре­дитуванні (понад реальні потреби), або в недокредитуванні (нестачі кредитних вкладень у народне господарство). Віднов­лення економічних меж кредитування здійснюється у ході реалізації реформи кредитно-банківської сфери.

Кредиту відводиться важлива роль у подальшому рефор­муванні економіки України та відродженні національного виробництва. Кінцевим підсумком кредитування має стати розвиток і підвищення ефективності національної економіки.