Тема 9. Ринок праці та соціальна політика

9.1. Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Робоча сила є специфічним товаром, на який формується попит, пропозиція та ціна у вигляді заробітної плати.

Ринок праці у ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Основу ринку праці складають дві головні особи: роботодавці та наймані працівники. Різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких фактів:

- рівнем заробітної плати;

- рівнем освіти;

- рівнем профспілкового захисту;

- релігією;

- податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємств мати необхідну кількість і якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

За своїм змістом ринок праці складається з трьох частин:

1. Потенційного ринку праці – сфери, де формується сама праця. Сюди належать особи, що зайняті у домашньому та особистому підсобному господарстві, студенти, старшокласники, військовослужбовці, фермери та інше працездатне населення.

2. Циркулюючого ринку праці – сфери купівлі-продажу робочої сили, де робоча сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітними. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

3. Внутрішньофірмового ринку праці – сфери боротьби за робочі місця на підприємствах між зайнятими працівниками. До нього відносять осіб, що перебувають безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок збільшення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщення на робочих місцях.

Для нормального функціонування ринку праці має бути розроблений і впроваджений комплекс правових, економічних та соціальних передумов, серед них найважливішими є:

- єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності;

- наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян;

- відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім'ї, наявність ринку житла і робочих місць;

- організація системи бірж праці (центрів зайнятості);

- створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів.

Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється у ринковій ціні робочої сили і залежить від кон'юнктури ринку та фази економічного циклу у країні. Якщо економіка перебуває у стані пожвавлення, попит на робочу силу зростає і ринок праці розширюється. Якщо економіка у фазі спаду, то попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується.

W

LD LS LD - крива попиту на робочу силу;

LS – крива пропозиції на робочу силу;

Т₁ L – чисельність зайнятих;

W₁ W – заробітна плата.

L₁ L

Рис. 9.1. Модель рівноважного ринку праці

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили Т1 (рис. 9.1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати W1. Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

Проблеми функціонування ринку праці пояснюються економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу і знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок – безробіття (рис. 9.2).

W

LD Безробіття LS

W₂

Т₁

W₁

L₁ L

Рис. 9.2. Модель рівноважного ринку праці за класичною теорією

Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв'язуються через механізм ринкового саморегулювання. Втручання держави у цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичною теорією, - це наслідок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має „тиснути“ на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття заробітна плата повинна зменшуватися. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує заробітну плату та перешкоджає її коливанням угору та вниз залежно від ситуації на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю (рис. 9.3).

W

LD₁ Добровільне LS

безробіття

LD₂ Т₁

W₁ T₂

W₂

L₂ L₁ L

Рис. 9.3. Модель рівноважного ринку праці за умови добровільного безробіття

Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка цього явища згодом стала більш очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття – це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають її добровільно. Тому згодом на зміну класичній теорії з її постулатами стосовно проблеми безробіття приходить кейнсіанська теорія.

Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати може призвести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття. По-перше, підкреслював Кейнс, на практиці дуже важко знизити заробітну плату, тому майже неможливо, щоб подібна стратегія дала позитивні результати щодо збалансування ринку праці. По-друге, існують сумніви, що зниження заробітної плати (навіть якщо зробити припущення, що це може бути здійсненим) справді може бути ефективним засобом проти безробіття. Справа в тому, що коли заробітна плата знижується, скорочуються витрати підприємств. Це створює потребу в наймі більшої кількості працюючих. Але одночасно знижується і купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату і купує вироблені товари та послуги. Отже, на споживчий попит впливають два суперечливі фактори. Частково попит зростає внаслідок того, що більша кількість людей одержує роботу, а частково він зменшується, оскільки купівельна спроможність кожного з них знижується внаслідок зниження заробітної плати. Підсумковий результат зовсім не означає зростання сукупного попиту.

Основні положення кейнсіанської теорії суттєво відрізняються від класичної. Головний висновок цієї теорії полягає у тому, що в ринковій економіці не існує такого механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що економіка може бути збалансованою щодо досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією при значному рівні безробіття і відчутних темпах інфляції. Для досягнення рівноваги на ринку праці й повної зайнятості працездатного населення необхідне систематичне втручання держави в економічні процеси. Таке втручання повинно здійснюватись за допомогою експансійної фінансової політики і реалізуватись переважно через стимулювання сукупного попиту. Збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це призведе до зростання виробництва та попиту на робочу силу, що, в свою чергу, позитивно вплине на стан ринку праці і зниження рівня безробіття.

Графічно механізм регулювання ринку праці на основі вимог кейнсіанської теорії поданий на рис. 9.4. Проте кейнсіанська інтерпретація досягнення рівноваги на ринку праці є характерною тільки для короткострокового періоду.

W LD₂ LS

LD₁

T₂

W₂

T₁

W₁

L₁ L₂ L

Рис. 9.4. Ринок праці в умовах кейнсіанської теорії

Як показали дослідження та економічна практика, у довгостроковому періоді різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. Цього висновку дійшли у 70-ті роки, коли стало очевидним, що регулювання економіки та ринку праці відповідно до теорії Кейнса стало неефективним. Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.

Монетарна теорія ринку праці (грошова теорія гнучкого ринку праці). З погляду монетаристів М. Фрідмена, Ф. Хайєка, макроекономічна нестабільність та довгострокова рівновага досягається тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава не повинна втручатися у ринок праці, якщо безробіття не перевищує природного рівня, інакше починає розвиватися стагфляція. Макроекономічне регулювання ринку праці повинне здійснюватися за допомогою бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики.

Аналіз статистичних даних про зайнятість населення та безробіття за кілька років показують, що розбалансованість ринку праці є наслідком деформації та негнучкості самого ринку праці. Вивчення тривалих тенденцій показує, що на ринку праці щорічно відбувається певний приплив робочої сили та приріст вільних робочих місць. Пропозиція робочої сили безперервно змінюється. Одночасно змінюється й попит на робочу силу. В кожний окремий відрізок часу є певна кількість безробітних та вільних робочих місць, які призначаються для невеликої групи безробітних. Вільні робочі місця заповнюються безробітними, але певна їх частка лишається вільною. Це означає, що існує постійна потреба відповідності між тими, хто шукає роботу, та вільними робочими місцями.

Ринок праці не є однорідним. Він складається з багатьох секторів і робочих місць, що формують різні вимоги до проблеми працевлаштування. Існує велика різноманітність спеціалізованих ринків праці – залежно від професійної категорії, кваліфікаційного та освітнього рівня або регіону. Стикування спеціалізованих ринків праці пов'язане з певними труднощами. Зокрема може бути, що безробітний не має відповідної освіти чи достатнього рівня професійної кваліфікації, необхідних на ринку праці, котрий розширюється в даний час, або структура та рівень заробітної плати настільки жорсткі, що немає ніякої зацікавленості підвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.

Згідно з цією точкою зору, безробіття та вільні робочі місця постійно виникають і вимагають деякого часу для того, щоб між ними встановилася рівновага. Отже, якщо безробіття та зайнятість населення залежать лише від цієї відповідності на ринку праці, то не допоможе ні зниження заробітної плати, ні стимулювання сукупного попиту. Необхідно передусім створити більш динамічний та гнучкий ринок праці. А це обумовлює необхідність проведення стимулюючої гнучкої політики зайнятості, яка повинна за допомогою біржі праці (центру зайнятості), перекваліфікації та грошової допомоги на переїзд до іншого місця проживання з'єднати безробітного з вільним робочим місцем. Цьому має допомогти також створення по всій території країни системи так званих банків робочих місць, оснащених комп'ютерною технікою, а також проведення заходів, спрямованих на створення гнучкішої структури заробітної плати.