5. Аудит

У сфері господарювання значна роль належить аудиту. Відповідно до закону (ч. 1 ст. 363 ГК, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність»), аудит - це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим нормативам.

За підставами проведення аудит класифікують на:

добровільний: проводиться за ініціативою суб'єктів господарювання;

обоє 'язковий: проводиться у передбачених законом випадках, а саме для: 1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю (обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки);

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних това-

497

риств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Здійснення аудиту на професійних засадах є складовою аудиторської діяльності, яка включає також організаційне та методичне забезпечення аудиту, надання інших аудиторських послуг.

Характерними ознаками аудиторської діяльності є:

• Спеціальне правове регулювання:

кодекси:

ГК України (параграф 4 «Аудит» глави 35);

ЦК України (глава 63 «Послуги. Загальні положення»);

Закони:

від 22.04.1993 р. «Про аудиторську діяльність»;

від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

Укази Президента: в т. ч. від 20.07.1995 р. «Про Національний аудиторський комітет України»;

відомчі нормативно-правові акти:

Аудиторської палати України (АП):

- Положення про сертифікацію аудиторів, затверджене рішенням АП від 27.12.1997 р. № 60/5;

- Національні стандарти аудиту, завтерджені рішенням АП від 18.12.1993 р. №73;

- Кодекс професійної етики аудиторів України, затверджений рішенням АП від 18.12.1998 р. №73; <

- Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності, затверджене рішенням АП від 31.10.2000 p.;

Національного банку України:

- Постанова Правління Нацбанку України № 271 від 16.07.2001 р. «Про затвердження Положення про Кваліфікаційну комісію Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ та Положення про сертифікацію аудиторів банківських установ»; Постанова Правління Нацбанку України № 387 від 09.09.2003 р. «Про затвердження Положення про Комітет з питань сертифікації аудиторів банків та внесення змін до Положення про Кваліфіка-

498

ційну комісію Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ»;

- Постанова Правління Нацбанку України № 388 від 09.09.2003 р. «Про затвердження Положення про сертифікацію аудиторів банків»;

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР): \

Рішення ДКЦПФР № 5 від 25.01.2001 р. «Про затвердження Вимог до аудиторського висновку, який подається до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації інформації та випуску цінних паперів, а також при поданні регулярної інформації акціонерними товариствами та підприємствами - емітентами облігацій»;

Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП);

Розпорядження ДКРРФП № 86 від 19.02.2004 р. «Про затвердження Порядку ведення реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ» та ін.

• Державне регулювання аудиторської діяльності, окремі повноваження щодо якого покладаються на Аудиторську палату України - самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів.

• Суб 'єктами аудиторської діяльності є:

аудитори (ним може бути громадянин України, який не має судимості за корисливі злочини, отримав кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю на території України); аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав;

аудиторські фірми - організації, що відповідають вимогам, встановленим Законом «Про аудиторську діяльність» і займаються виключно наданням аудиторських послуг.

Характерні риси аудиторської фірми (АФ):

• організаційно-правова форма - господарське товариство;

• спеціальний і виключний предмет діяльності - аудиторська діяльність, що включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту (перевірки публічної бухгалтерскої звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-

499

господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам), практичне виконання (аудиту) та надання інших аудиторських послуг: аудиторських перевірок та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб;

• мета здійснення зазначеної діяльності - отримання прибутку;

• вимоги до засновників АФ: обов'язкова наявність у їхньому складі аудитора, що має виданий Аудиторською палатою сертифікат; при цьому загальний розмір частки засновників (акціонерів), які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати ЗО відсотків;

• можливість покладення функцій керівника аудиторської фірми лише на аудитора, що має відповідні сертифікат та ліцензію;

• наявність у складі аудиторської фірми щонайменше одного працюючого аудитора;

• здійснення державного регулювання діяльності аудиторських фірм з боку Аудиторської палати України;

• обов'язковість дотримання встановлених законом вимог при проведенні аудиту (щодо зберігання комерційної та конфіденційної інформації, здійснення аудиторської перевірки незаінтересова-ною в цьому особою та ін.);

• можливість застосування Аудиторською палатою України до аудиторської фірми за порушення зазначених вимог відповідних санкцій: попередження, зупинення на строк до одного року дії сертифікатів, анулювання сертифікатів.

Контрольні запитання

1. У чому полягає специфіка фінансової діяльності?

2. За якими критеріями і на які види можна класифікувати фінансову діяльність?

3. Які нормативно-правові акти регулюють фінансову діяльність?

4. У чому полягає зміст державного регулювання у сфері фінансової діяльності?

5. За допомогою яких органів здійснюється таке регулювання?

6. Які характерні ознаки банківської діяльності?

7. Розкрийте поняття «банк».

500

8. Банки яких видів можуть створюватися в Україні?

9. Який орган здійснює державне регулювання у сфері банківської діяльності?

10. Чи можуть комерційні банки займатися виробничою діяльністю?

11. Які ознаки характерні для страхування як різновиду фінансової діяльності?

12. Чи може здійснюватися страхова діяльність індивідуальними підприємцями?

13. В яких організаційно-правових формах можуть створюватися страхові компанії?

14. Яким вимогам має відповідати майнова база страхової компанії?

15. Які види страхування використовуються у сфері господарювання?

16. Розкрийте поняття договору страхування.

17. У чому полягає специфіка посередництва у здійсненні операцій з цінними паперами?

18. Які суб'єкти здійснюють таку діяльність?

19. На який орган покладають функції щодо державного регулювання на ринку цінних паперів? Назвіть основні функції цього органу.

20. Розкрийте поняття аудиту. З якою метою застосовується аудит?

21. За якими критеріями класифікується аудит?

22. У чому проявляється особливість аудиторської діяльності?

23. Які вимоги ставляться до аудиторів?

24. В яких організаційно-правових формах можуть створюватися аудиторські фірми?

25. Яким вимогам повинна відповідати аудиторська фірма?

26. У чому полягає роль Аудиторської палати?

І Тема 27. | Особливості правового регулювання комерційної концесії

1. Поняття комерційної концесії та комерційної субконцесії.

2. Система актів законодавства про комерційну концесію.

3. Договір комерційної концесії за українським законодавством.

1. Поняття комерційної концесії та комерційної субконцесії

Комерційна концесія - це підприємницька діяльність, що здійснюється на підставі договору комерційної концесії і полягає у наданні однією стороною концесійних відносин (правоволодільцем) другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку права використання на платній основі комплексу належних право-володільцеві виключних прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

501

Комерційна концесія (зарубіжні аналоги - франчайзинг, франшиза) - оптимальний засіб забезпечення розширення бізнесу комерційних організацій (зазвичай крупних) без тягаря створення філій та дочірніх підприємств в певній місцевості (на території іншої держави). За допомогою системи договорів комерційної концесії комерційна організація - правоволоділець отримує можливість збільшити виробництво певних товарів (надання певних послуг) з підтриманням відповідних (зазвичай високих) стандартів їх якості, залучивши до цього інших суб'єктів підприємництва та контролюючи їх діяльність. У такий спосіб швидко створюється розгалужена мережа бізнесу комерційної організації - право-володільця.

Комерційна концесія як вид підприємництва, що здійснюється на підставі відповідного договору (франчайзинга, франшизи) набула значного поширення лише в 70-х роках XX століття (хоча ще в 30-і роки того ж століття такі договори використовувалися в США для виробництва та збуту товарів¹). Як зазначає В. В. Віт-рянський, основна сфера поширення франчайзингу - автомобільна промисловість та послуги автосервісу, ремонтно-будівельні роботи, косметичні послуги та салони моди, аптеки, побутове обслуговування готельне господарство, ресторани, підприємства швидкого обслуговування тощо².

Цей же дослідник виділяє такі специфічні риси договору комерційної концесії (франчайзингу, франшизи), що відрізняють його від інших договорів, в т. ч. концесійних, ліцензійних:

• спеціальний суб'єктний склад: сторонами договору можуть бути лише суб 'єкти підприємницької діяльності;

• необхідним елементом предмета договору є надання право-володільцем користувачеві комплексу виключних прав;

• за договором комерційної концесії користувачеві надається лише право використовувати відповідні виключні права, що належать правоволодільцеві, без їх передання (уступки) контрагенту;

• метою є надання користувачеві комплексу виключних прав, що належать правоволодільцеві,- їх використання у підприємницькій діяльності користувача; <

• специфіка прав та обов'язків сторін договору, зумовлена його метою. Так, правоволоділець, наділяючи користувача правом

¹ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья. Договоры о выполнении работ и оказании услуг.- М.: Статут, 2003.- С. 978.

² Там само.- С. 988-999.

502

на використання комплексу виключних прав, повинен надавати користувачеві технічне та консультаційне сприяння, навчати його працівників, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються). У такий спосіб досягається створення чи розширення мережі правоволодільця щодо виробництва та збуту товарів (робіт, послуг);

• попри повну економічну залежність від правоволодільця, користувач зберігає свою юридичну самостійність та діє у сфері майнового обігу від свого імені за умови інформування споживачів (покупців, замовників) про використання ним виключних прав правоволодільця;

• з метою захисту інтересів правоволодільця і відповідно - виключення посилення конкуренції на ринку товару, для виробництва якого користувачеві передається комплекс виключних прав, в договір включаються різного роду обмежувальні умови щодо діяльності користувача¹.

Комерційна концесія може здійснюватися не лише на підставі договору комерційної концесії. Водночас таким договором може бути передбачена можливість укладення користувачем договору комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкорис-тувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії. До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, встановлені законом, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.