I тема 15.1 Особливості правового регулювання окремий видів господарським договорів

1. Договори на реалізацію майна:

1.1. Договір купівлі-продажу.

1.2. Договір поставки.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

1.4. Договір міни (бартеру).

1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

2. Підрядні договори:

2.1. Договір підряду на капітальне будівництво.

2.2. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт.

2.3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

3. Договори на користування чужим майном.

3.1. Договір оренди.

3.2. Договір лізингу.

4. Транспортні договори.

4.1. Поняття і види транспортних договорів.

4.2. Транспортне законодавство.

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту.

4.4. Договір перевезення вантажів.

4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг.

1. Договори на реалізацію майна

1.1. Договір купівлі-продажу

Договори на реалізацію майна є чи найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим з цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та інши-, ми ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки — статті 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - статті 272-274, енергопостачання - статті 275-277),

236

Цивільним кодексом (щодо купівлі-продажу - статті 655-697, поставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції -ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - статті 715-716), спеціальними законами (від 15.05. 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання» та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

- предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);

- сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

- сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

- порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в т. ч. конкурентних;

- форма договору — будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна з сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.).

237

Обов'язки продавця:

• попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);

• вступити у справу на стороні покупця у разі пред'явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 682-685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст. 663 ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов'язань;

• зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);

• забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);

• нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в т. ч. у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов'язки покупця:

• прийняти товар (ст. 689 ЦК України);

• зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);

• оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691, 692 ЦК України);

• повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визначений - в розумний термін після встановлення факту порушення умов договору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);

• та ін.

238

Сторони договору купівлі-продажу несуть відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань у формі (відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплати неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або і договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

На договір купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити, до якого з них належить договір на реалізацію товару). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінністю положень в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також в ЦК закріплено більш широке поняття договору, поставки, ніж у ГК, оскільки:

- в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді згідно із ч. З ст. 265 ГК України сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання (крім філій, представництв та інших відокремлених підрозділів). Укладення суб'єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору);

- якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням,- ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігійних та інших організацій.

239

Особливості договору поставки як різновиду договорів н& реалізацію майна полягають, насамперед, у:

Спеціальному нормативному регулюванні, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили: |

• Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

• Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

• Закон України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб»,

• Закон України від 24 січня 1997 року «Про державний матеріальний резерв»,

• Закон України від 03 березня 1999 року «Про державне оборонне замовлення»,

• Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року,

• Акти Уряду: Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (у порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР) союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня-1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки з врахуванням інших норм ГК (ст. 1 - щодо регулювання ГК відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин; ст. 2 ГК -

240

щодо наявності серед учасників господарських відносин споживачів; ст., 131 - щодо особливостей правового статусу благодійних та інших неприбуткових організацій як суб'єктів господарювання¹).

Договором поставки є такий договір, за яким поставщик, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуаль-ним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу²:

1) Суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорів - учасники господарських відносин, при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2) Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подіб-

¹ Включення цієї статті до глави 13 ГК «Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» є спірним, оскільки благодійні організації зазвичай не здійснюють господарську діяльність (комерційну чи некомерційну), тому що не виробляють з метою реалізації за плату товари, роботи, послуги. Вони є учасниками господарських відносин - як споживачі продукції, робіт, послуг суб'єктів господарювання, як засновники та/або учасники господарських товариств тощо.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина (голова автор, кол-ву), Г. В. Пронська, О. М. Вінник, О. А. Белянееич та ін- К.: Юрінком Інтер, 2003.-С 246.

241

ним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3) Об 'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку;

4) Моменти укладання і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд (за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути плановими і регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести, перш за все, державні контракти на поставку продукції для державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про поставки продукції для державних потреб». Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону, для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, визнаних монополістами на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» передбачена відповідальність за необгрунтовану відмову виконавця державного

242

замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, у виді штрафу у розмірі вартості державного контракту.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки.

Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом ІУ Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання), так і конкурентними, що передбачено пунктом 3 ст. 2 Закону «Про поставки продукції для державних потреб»), способами.

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, що встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальникові замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення буде вважатися прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцеві в той же термін проект договору. На вимогу однієї щодо сторін відносини по поставці оформлюються договором, що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній - шляхом

243

підписання єдиного документа - та скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки становлять його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключения таких умов до підписаного сторонами тексту договору не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляються).

Відповідно до ГК України, зміст договору поставки повинен відповідати встановленим вимогам:

Мають бути визначені:

А) Предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: (а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; (б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Б) Строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік, більше одного року - довгостроковий договір або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів окремими партіями, визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги до ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило,- місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення

244

виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем.

В) Якість товарів, що поставляються (ст. 268 ГК), повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі (постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації, якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником в товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості товарів, продукції, що поставляються, підкріплюється гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з врахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки).

Г) Вимоги щодо комплектності товарів, що поставляються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

Д) Порядок виконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту -залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ШКОТЕРМС.

245

Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції -вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була відповідність зазначених в цих документах відомостей про кількість продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачеві продукції; дотримуватися чинних на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи, тощо.

Е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю Na П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність пломб на транспортному засобі (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, повинен складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (за рахунком - фактурою,

246

специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку із недостачею продукції повинна бути направлена постачальникові не пізніше 10 днів після складення акта.

Є) Відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати усіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділами VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

- відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї -на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

- сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) та договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів -у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів, л також сплату пені за порушення строків виконання

247

зобов'язання - у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів -додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в т. ч. положеннями про поставки) за найбільш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

— оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (частини 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів); в) у випадку поставки продукції (товарів) з дефектами, покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК (20% вартості неякісних/некомплектних товарів), якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (ст. 4 Закону «Про поставки продукції для державних потреб» та ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):

• при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

• державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

• у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець

248

державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції — завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (статті 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірних зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

- ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

- інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

249

Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України):

• визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника;

• порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.

Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачаються обов'язки та порядок дій сторін, спрямовані на досягнення мети договору, а саме:

- обов'язок виробника не пізніше як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

- обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами, і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі штрафних санкцій має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності і навіть вид та розмір санкцій передбачається в законі. Так, згідно із ст. 274 ГК України:

• за нездачу сільськогоподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмірі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законодавства);

• за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред'явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробникові штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої про-

250

дукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується,— повну її вартість.

Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі, якщо він своєчасно не підготував продукцію до здавання-приймання і не попередив про це контрактанта, якому і мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки.

Відповідальність за порушення зобов'язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов'язань за рахунок Державного бюджету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором):

- за порушення зобов'язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - штраф у розмірі двадцяти відсотків неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання - пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів - штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

1.4. Договір міни (бартеру)

Договір міни (бартеру) - ст. 293 ГК України, статті 715 і 716 ЦК України. За цим договором кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін вважається і продавцем (щодо товару, який вона передає в обмін), і покупцем (щодо товару, який вона одержує взамін).

Товаром, що є предметом обміну, зазвичай є майно, проте згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги).

Деякі види майна не можуть бути предметом договору міни (бартеру). Так, відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК України подібна заборона встановлена для майна, яке згідно із законодавством належить до основних фондів, що перебувають у державній або комунальній власності, а іншою стороною за договором не є відповідно державне чи комунальне підприємство.

251

До договору міни (бартеру) застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації або інших договорів, елементи яких містяться в договорах міни, якщо це не суперечить законодавству і суті зобов'язань.

Особливості договору міни (бартеру) щодо певних сфер господарювання чи певних видів майна можуть передбачатися спеціальними законами. Так, у сфері зовнішньоекономічної діяльності специфіка цього різновиду договору на реалізацію майна визначається Законом України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»:

- сфера дії договору - зовнішньоекономічна діяльність, а саме - експортно-імпортні операції;

- суб'єктний склад - резидент (суб'єкт господарювання, створений та зареєстрований відповідно до законодавства України) та нерезидент (іноземний суб'єкт господарювання, створений відповідно до законодавства іншої країни);

- необхідність збалансування вартості товарів, що підлягають обміну, та пов'язана з цим вимога еквівалентного обміну;

- дотримання строків імпорту-експорту товарів, що є предметом договору;

- відповідальність за порушення строків проведення товарообмінних операцій за договором: перевищення встановлених строків ввезення товарів за бартерним договором - пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором (проте загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості).

і

1.5. Договір постачання енергетичними

та іншими ресурсами через приєднану мережу

і

Регулювання відносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цієї категорії договорів на реалізацію майна, забезпечується: <'

- Господарським кодексом України (статті 275-277);

- Цивільним кодексом України (ст. 714);

- законами:

• від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику» (регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, конкуренцією та захистом прав споживачів в цій сфері);

• від 20.04.2000 р. «Про природні монополії» (регулює діяльність суб'єктів природних монополій в Україні, до яких належить

252

більшість підприємств, що здійснюють постачання енергетичними та іншими ресурсами);

• підзаконні нормативно-правові акти, в т.ч. Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. (діє в редакції постанови НКРЕ від 22 серпня 2002 р. № 928).

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Предметом договору є окремі види енергії (можуть бути й інші ресурси - наприклад, аміак, гаряча та/або холодна вода), що відповідають державним стандартам або технічним умовам.

Укладення такого договору має свої особливості, оскільки в більшості випадків постачальник є природним монополістом, а постачання здійснюється через приєднану мережу. Зокрема, за споживачами (абонентами), що мають відповідні технічні засоби для одержання енергії (інших природних ресурсів), а на постачальника покладено обов'язок укласти такий договір.

Особливості визначення умов договору:

• загальна кількість енергії (ресурсів), що постачається, визначається за погодженням сторін або в межах ліміту (якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби);

• показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі ДСТ, ТУ шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язковим для сторін договору;

• строки постачання, що погоджуються сторонами, повинні забезпечувати ритмічність та безперебійність надходження енергії (інших ресурсів) споживачеві (абонентові); при цьому основним обліковим періодом є декада, з коригуванням обсягів протягом доби (можливо і погодинно, з визначенням часу і тривалості максимальних та мінімальних навантажень);

• розрахунки здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до законодавства; оплата — зазвичай у формі попередньої оплати;

• користування енергією здійснюється відповідно до встановлених правил;

253

• абонент (основний абонент) має право відпускати енергію (інші ресурси) приєднаним до його мереж вторинним абонентам (субабонентам) на підставі укладених з ними договорів (в цьому випадку абонент виступає як постачальник, а субабоненти - абонентами); основний абонент має повідомляти перелік субабонентів постачальнику, за яким зберігається право контролю енергомереж і приладів абонентів та додержання субабонентами правил користування енергією (ресурсами).

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про поставки, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті відносин сторін.

2. Підрядні договори

2.1. Договір підряду на капітальне будівництво

Підрядні договори - один з видів господарських договорів. Відповідно до такого договору одна сторона (Підрядник) зобов'язується виконати у встановлений строк обумовлені договором роботи, а інша сторона (Замовник) зобов'язується передати Підрядникові необхідну для виконання робіт документацію, прийняти та оплатити виконані роботи (об'єкт).

У сфері господарювання широко застосовуються договори підряду на капітальне будівництво, договори підряду на виконання проектно-пошукових робіт, договори на виконання і передачу науково-технічної продукції.

Система нормативно-правових актів про підрядні договори:

I. Кодекси:

Господарський кодекс України - глава 33 «Капітальне будівництво» (статті 317-323 присвячені договору підряду на капітальне будівництво, а ст. 324 - договору підряду на виконання проектно-досліджувальних робіт) та ст. 331 «Договір на створення і передачу науково-технічної продукції», що включена до глави 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності»;

Цивільний кодекс України - глава 61 «Підряд», глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт»).

II. Закони України:

• від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який перед-

254

бачає основні права та обов'язки учасників інвестиційної діяльності в будівництві;

• від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» визначає основні засади організації та здійснення містобудівної діяльності,

• від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» встановлює відповідальність за порушення вимог спеціального будівельного законодавства як виконавцями (за договором підряду чи інвес-тором-забудовником, що здійснює будівництво господарським способом), так і замовником за договором підряду на капітальне будівництво;

• від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інвестиційних програм та проектів);

• від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність», відповідно до якого об'єкти будівництва повинні відповідати встановленим архітектурним вимогам, при виборі виконавців можуть застосовуватися конкурси, контроль за дотриманням встановлених архітектурних вимог та інвестиційного проекту може здійснюватися за участю архітектора як розробника проекту та ін.;

• від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює вимоги до будівельного майданчика, інвестиційного проекту будівництва щодо відповідності його затвердженому плану забудови відповідного населенного пункту, обов'язковість отримання дозволу на будівництво об'єкта як однієї з підстав розробки інвестиційного проекту будівництва;

• від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єкта» (дію Закону тимчасово призупинено), який передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання умов договору, в т.ч. підрядчика - щодо порушення строків завершення виконання робіт, замовника - щодо порушення строків здійснення платежів за виконані роботи; є обов'язковим до застосування у випадках фінансування будівництва за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ, організацій;

• від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність» (забезпечує правове регулювання інноваційної діяльності, що здійснюється з метою комерціалізації результатів такої діяльності, визначає правовий режим інноваційних проектів);

255

• від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів - стратегічні та середньо-строкові, основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу).

III. Постанови Кабінету Міністрів України:

• від 05.08.1992 р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення»;

• від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів»;

• від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи» (без дотримання зазначеного порядку будівництво об'єкта заборонено);

• від 17 вересня 2003 р. №1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» та ін.

IV. Будівельні норми та правила (державні, регіональні), стандарти (державні, відомчі), технічні умови.

V. Рекомендаційні акти, зокрема: Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене науково-технічною радою Мінбудархітектури України (протокол від 15.12.1993 р. № 9), що містить положення щодо порядку укладання, змісту та виконання цих договорів.

Договір підряду на капітальне будівництво відіграє важливу роль у сфері господарювання, оскільки спрямований на створення нових, реновацію (відновлення) або консервацію діючих будівель, споруд (об'єктів), що використовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення своєї діяльності як основні фонди.

За договором підряду на будівництво (капітальне будівництво) підрядник зобов'язується побудувати і передати замовникові у встановлений строк обумовлений договором об'єкт або виконати обумовлені договором роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва), а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (забезпечити фронт робіт), передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію (інвестиційний проект будівництва), забезпечити своєчасність фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об'єкти/роботи та оплатити їх.

За своїм предметом договір підряду на капітальне будівництво

256

є універсальним договором. Він укладається на нове будівництво, на усі види реновації (реконструкцію, розширення, технічне переозброєння, капітальний ремонт), на консервацію об'єктів, на виконання передбачених проектно-кошторисною документацією комплексів робіт, пов'язаних із місцем знаходження об'єкта (сантехмон-таж, оздоблювальні, опоряджувальні, земляні роботи тощо).

Договори підряду на капітальне будівництво різноманітні, в зв'язку з чим їх можна класифікувати.

Залежно від предмета договору розрізняють:

- договори підряду на капітальне будівництво (нове будівництво, реновацію, консервацію основних фондів);

- договори на виконання будівельних і пов'язаних із ними робіт (спеціальних будівельних: монтажних, пусконалагоджувальних, земляних, а також опоряджувальних та інших робіт);

- договори на шефмонтаж - на виконання пусконалагоджувальних робіт виробником відповідного устаткування (обладнання), що монтується на об'єкті.

Залежно від сторін-виконавців і обсягу виконуваних ними робіт розрізняють:

• договори підряду на будівництво об'єкта (на виконання всього комплексу будівельних та пов'язаних з ними робіт на об'єкті силами підрядника);

• договори генерального підряду на будівництво об'єкта (на забезпечення генеральним підрядником виконання всього комплексу робіт на об'єкті - власними силами і з залученням субпідрядчиків);

• договори субпідряду (договори підряду на виконання частин будівельних та пов'язаних з ними робіт, що виконуються на об'єкті); укладаються між генеральним підрядником і субпідрядниками за наявності договору генерального підряду.

Залежності від розподілу між сторонами обов'язків та їх обсягом розрізняють:

- генпідрядний (підрядний) договір на капітальне будівництво: укладається на підставі готової проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва) і передбачає забезпечення підрядником (в т. ч. із залученням інших виконавців - субпідрядчиків) усього комплексу будівельних та пов'язаних із ними робіт на об'єкті відповідно до наданої йому замовником проектно-кошторисної документації;

- проектно-будівельний договір: укладається з організацією, здатною суміщати 2 стадії капітального будівництва - проектування і будівництво, на виконання і проектних, і будівельних робіт. Підряд-

257

ник при цьому може виконувати увесь обсяг обумовлених договором робіт власними силами, а може залучати для цього інших виконавців на підставі договору субпідряду. Використання такого виду договору підряду на капітальне будівництво забезпечує скорочення строків будівництва;

- договір на управління будівництвом: укладається інвестором з посередницькою, консалтинговою або інжиніринговою організацією, яка здійснює управління будівництвом об'єкта, тобто визначає виконавців, укладає з ними договори, координує їх діяльність, контролює хід та якість виконуваних ними робіт, забезпечує приймання закінчених будівництвом об'єктів замовником і відповідає перед ним за якість і своєчасність будівництва об'єкта в цілому. Цей вид договору застосовується у випадках, коли замовник власними силами не спроможний здійснювати контроль за будівництвом.

Залежно від кількості сторін у договорі розрізняють:

• двосторонні договори підряду на капітальне будівництво, тобто договори, в яких беруть участь лише дві сторони - замовник і підрядник;

• багатосторонні договори, в яких нарівні із замовником та підрядником виступають як сторони в договорі гаранти або поручителі (з боку замовника та/або з боку підрядника), страхові, проектні та інші організації.

За принципом визначення ціни в умовах ринкової економіки розрізняють:

- договір з фіксованою ціною: вимагає наявності затвердженої проектно-кошторисної документації і гарантує замовникові виконання обумовлених договором робіт у межах кошторисної вартості, однак є ризикованим для підрядчика;

- договір з регульованою ціною: передбачає виконання обумовлених договором робіт в межах запланованої кошторисної вартості з урахуванням поточних цін, що бажано для підрядчика, але ризиковано для замовника через відсутність гарантій щодо визначеності вартості будівництва на етапі укладення договору;

- договір з контрольованою ціною: передбачає виконання робіт у межах запланованої кошторисної вартості з урахуванням поточних цін, але з встановленням максимальної вартості обумовлених договором робіт, що сплачується замовником; у цьому випадку є гарантія для замовника, що узгоджена з ним певна максимальна вартість будівництва об'єкта не буде перевищена, а підрядникові також гарантується оплата виконання з певним врахуванням зміни цін на ринку.

258

При укладенні договорів підряду на будівництво застосовуються вищезгадані (конкурентні та неконкурентно способи встановлення договірних зв'язків з врахуванням вимог законодавства (зокрема, законів «Про закупівлю товарів, робіт, послуг для державних потреб», «Про містобудування», «Про архітектурну діяльність»), вартості будівництва, строків виконання, рівня конкуренції на ринку виконання певних видів робіт та ін.

Сторонами традиційного двостороннього договору є замовник і підрядник, а в багатосторонньому договорі можуть брати участь гаранти або поручителі (з боку замовника та/або з боку підрядника), проектні організації, постачальники устаткування, кредитні установи, інжинірингові, страхові та інші організації.

Замовником може бути сам інвестор (особа, яка приймає рішення про вкладення власних або залучених коштів в основні фонди) або уповноважена інвестором особа. Функції замовника виконують:

• по об'єктах, що фінансуються за рахунок державних коштів,-дирекції підприємств, що будуються; діюче підприємство (на ре-новацію виробничих потужностей); місцеві державні адміністрації в особі своїх управлінь капітального будівництва; господарські міністерства та відомства, державні господарські об'єднання в особі своїх управлінь капітального будівництва (якщо функції замовника в галузі централізовано);

• по об'єктах, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, -виконкоми місцевих рад в особі управлінь капітального будівництва.

Обов 'язки замовника: передати підряднику будівельний майданчик (трасу будівництва) і затверджену належним чином проектно-кошторисну документацію/інвестиційний проект (за проектно-будівельним контрактом - завдання на проектування та будівництво); забезпечити безперервність фінансування будівництва, прийняти закінчений будівництвом об'єкт в експлуатацію, а також окремі види і комплекси робіт, здійснювати проміжні (за окремі види, етапи і комплекси робіт відповідно до графіка їх виконання) та остаточні розрахунки за виконані підрядником роботи;

Підрядником можуть бути фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, за наявності у них ліцензій, необхідних для виконання передбачених законом видів будівельних і пов'язаних із ними робіт.

Обов 'язки підрядника: виконати та/або забезпечити виконання обумовлених договором будівельних та пов'язаних із ним робіт відповідно до державних будівельних норм і правил, проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва)

259

та вимог договору щодо якості робіт; забезпечити виконання зазначених робіт і передачу їх замовникові своєчасно, тобто у передбачені договором строки; якщо підрядник забезпечує організацію обумовлених договором робіт, підбираючи їх безпосередніх виконавців, то він має здійснити підбір виконавців та координувати їх діяльність, а також забезпечити приймання виконаних робіт замовником.

Змістом договору підряду на капітальне будівництво є права та обов'язки його сторін, а також інші умови, що регулюють пов'язані з виконанням договірних зобов'язань питання.

Обов'язкові умови договору підряду на капітальне будівництво визначаються ч. 5 ст. 318 ГК України. До них належать:

- визначення предмета договору (види та обсяги будівельних та пов'язаних з ними робіт) та об'єкта, на якому або щодо якого здійснюватимуться ці роботи;

- строки початку та завершення будівництва (виконання робіт);

- вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт);

- права та обов'язки сторін;

- порядок матеріального, технічного та іншого забезпечення будівництва;

- режим контролю якості робіт і матеріалів замовника;

- порядок прийняття об'єкта (робіт);

- порядок розрахунків за виконані роботи;

- умови про дефекти і гарантійні строки;

- страхування ризиків;

- фінансові гарантії;

- відповідальність сторін;

- порядок врегулювання спорів, пов'язаних з виконанням договору;

- підстави та умови зміни та розірвання договору.

Положенням про підрядні контракти в будівництві України, затвердженим науково-технічною радою Мінбудархітектури України (протокол від 15 грудня 1993 р. № 9), рекомендовано включати до підрядних будівельних контрактів такі розділи:

1. Визначення та терміни: розкривається значення термінів та понять, які застосовуються в контракті, з метою виключення розбіжностей їх трактування сторонами та попередження пов'язаних з цим спорів;

2. Предмет договору: передбачаються роботи та послуги, замовлення на виконання яких приймає підрядник (будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні роботи, передбачені проектною документа-

260

цією, випробування змонтованого устаткування тощо на певному об'єкті, а також передача замовникові підготовленого для експлуатації об'єкта);

3. Сума (ціна) предмета договору: визначається розмір договірної ціни, можливість та умови її корегування в процесі виконання робіт; при поетапному введенні об'єкта в експлуатацію ціна встановлюється, як правило, на перший етап (чергу, пусковий комплекс) будівництва з визначенням у контракті порядку розрахунку ціни на наступні етапи; в багатосторонніх контрактах загальна ціна робіт за договором визначається з виділенням ціни робіт, що виконуються кожним учасником контракту;

4. Строки виконання договору та окремих етапів робіт (згідно з календарним планом будівництва)^ визначаються на підставі вихідних умов, встановлених інвестором і передбачених інвестиційним проектом; зазначаються також умови та підстави зміни строків будівництва (виконання робіт);

5. Розрахунки та платежі: передбачається забезпечення, як правило, замовником безперервності та своєчасності фінансування будівництва об'єкта, а також проведення остаточних розрахунків з підрядником за виконані роботи після підписання акта приймання об'єкта в експлуатацію; можливість застосування авансування замовником підрядника;

6. Проектна документація (інвестиційний проект будівництва): розмежовуються зобов'язання сторін щодо підготовки проектно-кошторисної документації (інвестиційного проекту будівництва), отримання позитивного висновку обов'язкової комплексної державної експертизи в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 р. № 483 «Про Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи»; визначаються склад цієї документації, порядок узгодження та передачі, кількість примірників, права сторін щодо зміни проектних рішень та інші питання; при укладенні традиційного двостороннього договору відповідальність за забезпечення будівництва проектною документацією покладається на замовника, при укладенні багатостороннього договору за участю проектувальника цей обов'язок покладається на проектувальника, а при укладенні проектно-будівельного контракту - на підрядника;

7. Будівельний майданчик та відповідні обов'язки сторін: замовника - щодо вибору будівельного майданчика, звільнення

його від існуючих забудов та насаджень та оформлення відповід-

261

ної документації на будівельний майданчик, передача підрядникові за актом в обумовлені договором строки будівельного майданчика та документації на нього, забезпечення підряднику вільного, безперервного та безпечного доступу для виконання робіт в умовах діючого виробництва;

підрядника - щодо утримання будівельного майданчика в належному стані, а також після завершення будівельних та пов'язаних з ними робіт звільнення території будівельного майданчика від будівельної техніки, використаних матеріалів та відходів, допоміжних будівель.

8. Матеріально-технічне забезпечення: визначається порядок забезпечення будівництва та виконання будівельних і пов'язаних з ними робіт матеріально-технічними ресурсами (матеріалами, конструкціями, машинами, устаткуванням), а також розподіл обов'язків щодо цього між сторонами - замовником і підрядником;

9. Страхування ризиків: з метою зменшення можливих втрат від пошкодження об'єкта будівництва, устаткування, техніки, матеріалів тощо та пов'язаних з використанням праці найманих працівників визначаються види ризиків, які підлягають страхуванню (що виникають під час транспортування матеріалів, устаткування тощо від місця їх відвантажування до будівельного майданчика; пов'язані із захистом виконуваних робіт, матеріальних цінностей на будівельному майданчику від вогню та стихійного лиха з моменту початку робіт на об'єкті до моменту передачі його замовникові; що виникають відповідно до законодавства про охорону праці; інші ризики за домовленістю сторін); розподіл між сторонами обов'язків щодо страхування ризиків; визначення страхової організації та на чию користь відбувається страхування;

10. Виконання робіт: визначаються: 1) порядок виконання робіт підрядником та забезпечення виконання цих робіт відповідно до проектної документації, будівельних норм та правил, графіка виконання робіт; 2) можливість здійснення замовником контролю і технічного нагляду за якістю, обсягами та вартістю будівництва, відповідністю виконаних робіт проектам, кошторисам та вимогам чинного законодавства, а використаних матеріалів та конструкцій -державним стандартам та технічним умовам; 3) представники замовника і підрядника, які уповноважуються вирішувати оперативні питання з будівництва об'єкта та контроль за виконанням договірних зобов'язань; 4) форма, зміст та порядок ведення документації, пов'язаної з веденням будівництва; 5) порядок повідомлення підрядником замовника про припинення будівництва з вини замов-

262

ника; 6) порядок використання підрядником приміщень об'єкта, що будується; 7) порядок здійснення контролю за будівництвом; 8) обов'язки сторін щодо залучення до виконання обумовлених договором робіт робочої сили.

11. Передача та приймання робіт: визначається порядок пере-дачі-приймання закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства та з врахуванням специфіки об'єкта і конкретного договірного зв'язку. Порядок прийняття закінчених будівництвом об'єктів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», затвердженими Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими виконкомами за погодженням з Держбудом України положеннями про порядок введення об'єктів в експлуатацію, будівництво яких здійснюється за рахунок недержавних коштів.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення відповідно до вищезгаданої постанови здійснюється у два етапи:

1) перевірка готовності об'єкта до експлуатації сформованою замовником/забудовником із заінтересованих осіб та представників компетентних органів робочою комісією, яка повинна перевірити: відповідність об'єкта встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, протипожежним, радіаційним, екологічним, архітектурним та іншим вимогам; результати комплексного випробування устаткування; підготовленість об'єкта до нормальної експлуатації. Прийняття робочими комісіями зазначених об'єктів в експлуатацію оформляється відповідними актами, які передаються на розгляд державної приймальної комісії;

2) прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (після усунення виявлених робочою комісією недоліків) державною приймальною комісією, яка призначається органом, що затвердив проектно-кошторисну документацію, а об'єктів житлово-цивільного призначення - державними приймальними комісіями, які призначаються районними, районними міста Києва, Севастопольською міською державними адміністраціями та виконкомами місцевих рад. До складу державної приймальної комісії включаються представники заінтересованих осіб (експлуатаційної організації, замовника, генерального підрядчика, генерального проектувальника), представники компетентних органів (державного архітектурно-будівельного контролю, державного санітарного нагляду, дер-

263

жавного пожежного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції з ефективного використання газу, Держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу (органів) - щодо об'єктів виробничого призначення, а також місцевих органів державної виконавчої влади та виконкомів місцевих рад, на території яких розташовано побудовані об'єкти). Прийняття державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта оформляється актом, який є підставою введення такого об'єкта в експлуатацію.

Прийняття закінчених будівництвом об'єктів, що фінансуються за рахунок недержавних (переважно власних) коштів інвестора, здійснюється в один етап - державною технічною комісією, яка призначається виконкомом місцевої ради народних депутатів. До складу комісії входять: представники замовника, підрядчика, проектувальника, а також компетентних органів (державного архітектурно-будівельного контролю, державного санітарного нагляду, державного пожежного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, Держнаглядохоронпраці, Державної інспекції з ефективного використання газу, Держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу (органів) - щодо об'єктів виробничого призначення). Рішення державної технічної комісії є підставою для введення об'єкта в експлуатацію.

12. Фінансові гарантії: передбачаються для захисту фінансових інтересів сторін; можуть здійснюватися у формі: застави (як щодо підрядчика, так і щодо замовника), в т. ч. і з використанням як предмета застави об'єкта будівництва, майбутніх доходів від експлуатації об'єкта та ін.); надання гарантій фінансової спроможності сторін з боку, наприклад, обслуговуючого банку;

13. Відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань:

- відповідальність у формі відшкодування збитків є універсальною і може застосовуватися на підставі закону (зокрема, ч. 1 ст. 322 ГК України) навіть за відсутності відповідних положень у договорі;

- відповідальність у формі штрафних санкцій (неустойки) має визначатися в договорі (вид, розмір штрафних санкцій, фактичні підстави — порушення конкретних договірних зобов'язань, за які передбачається застосування таких санкцій; можливим посиланням на застосування відповідних положень Правил про

264

договору підряду на капітальне будівництво, що передбачають розмір неустойки¹); у разі фінансування робіт за договором за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів державних та комунальних підприємств, установ та організацій передбачені в договорі санкції мають відповідати Закону від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» передбачено обов'язкове застосування майнової відповідальності, в т. ч. сплати залікової неустойки (пені), розмір якої за кожний день прострочення обчислюється від договірної ціни робіт (у разі порушення з вини підрядника строків виконання робіт) або від суми простроченого платежу (у разі порушення з вини замовника строків платежів за виконані роботи), визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної у 1,5 раза (проте дія положень цього закону про обов'язкове застосування передбачених ним видів відповідальності протягом 2002—2004 років щорічно призупиняється черговим Законом «Про Державний бюджет України»);

- договором підряду на капітальне будівництво можуть бути передбачені оперативно-господарські санкції (статті 235-237 ГК).

¹ Так, Правилами про договори підряду на капітальне будівництво, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 26.12.1986 р. № 1550 (застосовуються лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України, а щодо санкцій - лише при посиланні на них в договорі) передбачалася неустойка:

за прострочку передачі замовником устаткування для монтажу та інших матеріальних ресурсів, забезпечення якими покладається на нього - в розмірі 8% вартості непереданих в строк устаткування та інших матеріальних ресурсів;

за передачу замовником некомплектного устаткування - в розмірі 20% його вартості;

за затримку прийняття замовником об'єкта в експлуатацію - пеню в розмірі 0,05% вартості будівельно-монтажних робіт за кожний день про-строчки (п. 33);

за порушення підрядчиком строків виконання робіт - пеню в розмірі 0,05% кошторисної вартості цих робіт;

за порушення строків передачі об'єкта під монтаж устаткування підрядчик повинен сплатити пеню у розмірі 0,03% вартості устаткування.

265

Специфіка капітального будівництва: самих робіт (їх складність, значний/великий обсяг), об'єкта будівництва (значна частина його конструкцій після виконання відповідного комплексу робіт стає недоступною для візуального огляду; завершена будівництвом споруда зазвичай призначається для тривалих строків експлуатації); складність контролю з боку замовника за виконанням робіт (і відповідно - дотриманням вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил тощо) - усе це створює значні можливості для зловживань з боку підрядника щодо порушення встановлених вимог стосовно якості будівництва (будівельних та пов'язаних з ними робіт). Відтак, з метою захисту інтересів замовника ст. 322 ГК встановлюються спеціальні строки позовної давності для застосування відповідальності у формі відшкодування збитків. При визначенні тривалості цих строків враховується сукупність чинників (нормативні терміни експлуатації об'єкта, належність його до капітальних чи некапітальних споруд; характер недоліків і відповідно - можливість чи неможливість їх виявлення за звичайного способу прийняття робіт; ступінь тяжкості наслідків наявності в будівлі/споруді недоліків):

• щодо недоліків некапітальних конструкцій - один рік; у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - два роки;

• щодо недоліків капітальних конструкцій - три роки; у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи - десять років; у випадку завдання збитків замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій,- тридцять років.

Перебіг зазначених строків позовної давності пов'язується з днем прийняття роботи замовником відповідно до встановленого законом та договором порядку, якщо відсутні умови про гарантійні строки. Порядок визначення строку позовної давності змінюється у разі, якщо недоліки виявлено в межах встановленого законом та/або договором гарантійного строку щодо якості. В цьому випадку перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків.

14. Гарантійні строки: Цивільним кодексом України (ст. 884 «Гарантії якості у договорі будівельного підряду») встановлює 10-річний гарантійний строк, якщо більший гарантійний строк не встановлено законом або договором будівельного підряду).

15. Порядок розгляду спорів: передбачається можливість залучення до розгляду таких спорів консалтингових, інжинірингових організацій; визначається згідно із вимогами чинного законодавства

266

юрисдикційний орган, а якщо однією із сторін є іноземна організація, то додатково зазначаються: найменування та місцезнаходження юрисдикційного органу, що розглядатиме спори щодо виконання договору; законодавство конкретної країни, відповідно до якого має здійснюватися розгляд спору; мова судового розгляду; порядок розподілу пов'язаних з розглядом спору витрат.

16. Призупинення робіт та розірвання договору: визначаються підстави (відсутність коштів для фінансування будівництва; недоцільність продовження інвестування в об'єкт будівництва; банкрутство підрядника; тривала затримка замовником передачі підрядчику будівельного майданчика, проектно-кошторисної документації або оплати виконаних робіт; тривале відставання у виконанні підрядником обумовлених договором робіт), порядок призупинення робіт та розірвання договору; обов'язок сторони, з вини якої зупиняються роботи або розривається договір, відшкодовує іншій стороні пов'язані з цим збитки.