2. Зародження основ професії паблик рілейшнз в Америці

Глибоко зрозуміти сутність сучасної системи зв'язків із громад­ськістю, її принципи та соціальні функції неможливо без екскурсу в історію становлення основ паблик рілейшнз на американському кон­тиненті, без вивчення досвіду суспільства, що з самого початку праг­нуло позбутися тягаря станових і політичних традицій Старого Світу.

Колоністи і їх лідери із самого початку прагнули переконати в необхід­ності позбутися колоніальної залежності не лише рядових емігрантів і біженців з Англії та інших країн Європи, а й монархів старого конти­ненту. Коли спроби переконати англійського короля Георга ІІІ у необ­хідності зрівняти права колоністів і жителів метрополії не дали резуль­татів, колоністи об'єднали в одне ціле силу зброї, пера і слова.

Хоч паблик рілєйшнз як особлива професія в ті часи була ще неві­дома, проте тактика і прийоми цього ремесла стихійно набували пос­тупового розвитку. Лідери боротьби Америки за незалежність не втрачали жодної нагоди, щоб підхльоснути наступальні дії, дістати підтримку своїх нових політичних планів із боку громадськості. З ці­єю метою вони використовували різноманітні пропагандистські засо­би, зокрема прес-бюлетені, газети, зустрічі з героями визвольної бо­ротьби, гасла, символи, риторику, пабліситі, а також відомі усім мі­тинги, паради/виставки, поезію, пісні, комікси, салюти і т.д.

Американські патріоти не втрачали будь-якої можливості, щоб проінтерпретувати ту чи іншу подію на свою користь. Як приклад можна назвати подію, що мала місце 5 березня 1770 року. Під час звичної в ті чави вуличної бійки було вбито п'ятьох мешканців Бостона. Але американська революційна преса подала цю подію як «Бостонську бойню», мовляв, організовану англійськими військовими, і оголосила варварською, щоб розпалити ненависть проти британців. А коли не вистачало подій, які можна було б поексплуатувати, патріоти не вагалися штучно їх створювати. Так, 6 грудня 1773 року, переодяг­нувшись в індійців, група американців-патріотів проникла на британ­ське судно, що перебувало в Бостонській бухті, і викинула в море вантаж із чаєм. Подія, яка дістала в пресі назву «Бостонського чаюван­ня», була навмисне організована з метою привернути увагу публіки, певним чином вплинути на її емоції. Це, мабуть, був перший в історії Америки класичний приклад організації псевдоподії, використання принципу прес-посередництва в зв'язках із громадськістю.

Серед головних організаторів таких подій та їх цілеспрямованого висвітлення у пресі був Самуель Адамс - один із керівників амери­канської революції. Він інтуїтивно розумів, що саме преса може ста­ти найпотужнішою зброєю нової нації, яка народжувалася. Адамс невтомно працював над тим, щоб збудити, а потім певним чином спрямувати громадську думку. Він виходив із того, що більшість насе­лення в основному керується почуттям, а не розумом, і що громад­ська думка є результатом потоку подій і того, як їх розуміють та інтер­претують люди, котрі активно займаються політикою. Він завжди був готовий сам створювати події, щоб досягти поставленої мети.

Варто наголосити, що, незважаючи на певні факти штучного наг­нітання окремих подій, принципи, якими сьогодні користуються в сфері паблик рілейшнз, були фактично закладені Самуелем Адамсом та іншими керівниками боротьби Америки за незалежність. Зав­дяки їх творчим знахідкам, новим підходам до мобілізації громад­ської думки була продемонстрована ефективність ряду прийомів і методів зв'язків із громадськістю, що ввійшли до арсеналу сучасних паблик рілейшнз:

• необхідність створення організації, здатної очолити кампанію та об'єднати людей (такими організаціями були бостонська група «Сини свободи», заснована в 1766 році; «Кореспондентські комі­тети», що зародилися в Бостоні в 1775 році);

• використання символіки, що має емоційний вплив (наприклад «Дерево свободи»);

• використання гасел, що розкривають складні проблеми у вигляді простих стереотипів, які легко запам'ятовуються (наприклад гасло: «Свобода або смерть!»);

• організація подій, що привертають увагу громадськості, провоку­ють дискусії і тим самим структурують громадську думку (наприк­лад «Бостонське чаювання», про яке йшлося вище);

• випередження опонента в інтерпретації подій для того, щоб ваша оцінка подій була сприйнята як єдино правильна (наприклад уже згадувана «Бостонська бойня»);

• необхідність постійного і безперервного використання у ході кам­панії всіх можливих каналів впливу на громадську думку та про­паганди нових ідей і переконань.

Такі підходи до зв'язків із громадськістю, ефективнішого спілку­вання з населенням виявилися набагато результативнішими порів­няно з діями метрополії, яка покладалася не стільки на пропагандистську роботу, скільки на існуюче тоді колоніальне право й тиск за допомогою військової сили. Тобто в даних історичних умовах війни Америки за незалежність емоційно забарвлені політичні баталії ви­явилися більш плідними, ніж битви з використанням вогнепальної зброї.

Наступним важливим етапом розвитку інструментарію паблик рі­лейшнз у США був період творення американської конституції. Бо­ротьба навколо неї, як відомо, розгорталася між федералістами та їх супротивниками. Вона велася на сторінках преси у вигляді статей, памфлетів та інших літературних жанрів із метою переконати публіку в необхідності ратифікації конституції. Американські політичні лідери Олександр Гамільтон, Джеймс Медісон і Джон Джей під спільним псевдонімом Пабліус писали і надсилали до провідних редакцій газет полум'яні листи на підтримку конституції. Усі ці листи (а їх було 85) потім були видані єдиним документом під назвою «Листи федераліс­та», які й дотепер використовуються для інтерпретації положень аме­риканської конституції.

Після прийняття конституції боротьба навколо неї не припинила­ся, особливо з питань прав особи, її захисту від зазіхань урядових ус­танов. Підготовлені Медісоном перші десять поправок до конституції під загальною назвою «Біль про права» були схвалені у 1791 році. Ці поправки мали надзвичайне значення для становлення паблик рі­лейшнз як професіональної системи. Американські історики навіть стверджують, що «Біль про права», за яким громадянинові були га­рантовані політичні права і свободи, можна вважати своєрідною ра­тифікацією практики паблик рілейшнз.

У цьому, безперечно, - велика істина. Звідси можна зробити вис­новок: тільки в суспільстві, де особа користується всією гамою громадянських прав і свобод, де людина сприймається як індивідуальність, на вчинки якої можна впливати лише шляхом заохочення, переко­нання, особистої заінтересованості, а не наказу чи підкорення то­тальній волі держави чи колективу, тільки там і тоді виникає історич­на потреба в новій атмосфері стосунків між людьми, державою і гро­мадянами, організацією та громадськістю - тобто об'єктивна необхід­ність розвитку професіонального інституту паблик рілейшнз.