55. Складу злочину та зміст його елементів

Злочин - суспільнонебезпечне, винне, протиправне та кримі­нально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини.

Під складом злочину мають на увазі скупність передбачених крим.законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин.

Вирізняють такі елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політ.та екон.система, власність, особа, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян.

Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням та його наслідком. Дія – активна,суспільно небезпечна, передбачена крим.законом поведінка суб’єкта. Бездіяльність – пасивна поведінка, яка проявилася у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину наз.збиток, шкоду, якої завдає діяння об’єктивної сторони.

Суб’єкт злочину – це індивід.фіз.особа, що досягла певного віку і є осудною. Фіз.особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Осудність фіз.особи означає, що вона розуміє хар-р своїх дій і може керувати ними.

Суб’єктивна сторона – внутрішня психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності.

Намір як форма провини хар-ся тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний хар-р своєї дії, передбачає суспільно небезпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання.

Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

У теорії права розрізняють і змішану провину, себто таку, коли особа стосовно до суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Мотив – внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

Мета – уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин.

Мотив і мета близькі за значенням. Мотив і мета – обов’язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті крим.злочину.

65. Покарання та його мета. Види покарань

Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У бороть­бі зі злочинністю кримінальне покарання має кілька функ­цій: 1.воно є формою державного правомірного при­мусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. 2. реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, так і на його оточення.

Покарання є заходом примусу, що застосовується державою за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. По­карання примушує особу до законослухняної поведінки. За­стосування покарання є одним із завершальних етапів кримі­нальної відповідальності, юридичним наслідком злочину.

Як форма примусу покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Кара — це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фі­зичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Мета кари досягається виконанням покарання та самим фактом його призначення, що спричиняє засудженому певні моральні випробування.

Система покарань містить види: штраф; позбав­лення військового звання, чину; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; виправні роботи; службові обмеження для військовослуж­бовців; конфіскація майна; арешт; по­збавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.

За порядком призначення покарання поділяються на три групи:

1) основні покарання;

2) додаткові покарання;

3)покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

До основних покарань відносять:

1) громадські роботи— встановлюються на певний строк;

2) виправні роботи— призначаються на певний строк і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держа­ви певний % заробітку засудженого;

3) службові обмеження для військовослужбовців— встановлюються на певний строк з відрахуванням у доход держави певний % грошо­вого забезпечення, одержаного засудженим;

4) арешт - на певний строк;

5) обмеження волі на певний строк з утриманням в кримінально-виконавчих установах від­критого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим за­лученням до праці;

6) тримання в дисциплінарному батальйоні військово­службовців на певний строк;

7) позбавлення волі на певний строк і відбувається в кримінально-виконавчих установах;

8) довічне позбавлення волі —актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років.

До додаткових покарань відносять:

1) позбавлення військового, спеціального звання — безстрокове;

2) конфіскацію майна — призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за особливо тяжкі корисливі злочини.

Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові є:

1)штраф — встановлюється у певних межах неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займати­ся певною діяльністю — на строк від 2 до 5 років як основне і від 1 до 3 років як додаткове покарання.

Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями. Покарання призначається в межах санкції статті, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують по­карання. За наявних підстав винна особа може бути повністю або частково звільнена судом від покарання за вчинений злочин.

57.Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, - це умови, за наявності яких діяння, котрі своїми зовнішніми ознаками збігаються формально з ознаками діянь, передбачених крим.законом як злочин, є правомірними через припис закону про можливість, необхідність чи обов’язковість їх вчинення. Ознаки правомірності таких умов визначаються законом або вироблені судовою практикою та наукою крим.права.

Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, - це самостійниц інститут крим.права. За наявності обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, воно під час вчинення є правомірним, і, як правило, суспільно корисним.

Виходячи із соц.суті обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, повинно вирішуватися і питання про критерії віднесення тих чи інших обставин до зазначеного інституту, тобто про коло цих обставин. Критерієм віднесення тих чи інших діянь до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід визнати правомірність дій при їх вчиненні, оскільки за наявності вказаних обставин завжди відсутня протиправність діяння, а в більшості випадків відсутня і його суспільна небезпечність.

До обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід віднести: необхідну оборону, крайню необхідність, дії по затриманню особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання, виконання наказу, виконання професійних чи службових функцій, згоду потерпілого, здійснення свого права.

За критерієм юр.форми об’єднують всі обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, в 3 групи: обставини, що є здійсненням особою свого суб’єктивного права (відносять необхідну оборону, крайню необхідність, затримання злочинця, професійний ризик, заняття спортом); обставини, що є виконанням правового обов’язку (відносять виконання наказу чи розпорядження, виконання професійних чи службових функцій, колізію юр.обов’язків); обставини, пов’язані з виконанням службового обов’язку (відносять правомірне застосування спеціальних засобів, сили і зброї, виконання слідчим службового обов’язку при здійсненні правомірного впливу на свідка чи обвинуваченого з метою одержання необхідних відомостей)

Критеріями класифікації можуть бути: 1) соціальна сутність(суспільна користь, правомірність); 2) правові підстави для вчинення дій (дозволення законом чи обов’язковість виконання); 3) хар-р дії, що вяиняється; 4) спрямованість дії (об’єкт, на який вони націлені); 5) врегульованість дій у законі; 6) правовий статус особи, зокрема її професійний і службовий стан; 7) мета вчинення дій (відвернення заподіяння шкоди, досягнення суспільно корисного результату)