24.. Поняття та способи припинення юр.Осіб

Припинення існування юр.особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

При реорганізації відбувається припинення існування юр.особи, за винятком рероганізації шляхом виділу, з переходом її прав і обов’язків до іншої особи у порядку загального правонаступництва. Підставами реорганізації може бути рішення засновників або органу юр.особи, уповноваженого на те установчими документами. Реорганізація, як правило, проводиться за рішенням учасників юр.особи, тобто добровільно. Однак якщо вона має місце за рішенням власника юр.особи, то йдеться про примусову реорганізацію. Реорганізація може здійснюватися в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення.

При злитті юр.осіб майно і немайнові права й обов’язки кожної з них переходять до новоствореної юр.особи. Замість кількох юр.осіб утворюється одна.

При приєднанні юр.особа включається до складу іншої, при цьому до останньої переходить майно приєднаної особи. Таким чином одна юр.особа припиняє свою діяльність, а інша продовжує існувати але вже у розширеному складі.

При поділі юр.особи її майно переходить до нововиниклих на її базі юр.осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення 2 або більше нових юр.осіб.

При виділі юр.особа не припиняє своєї діяльності, але з її складу виділяється нова юр.особа. Якщо при приєднанні існуюча юр.особа збільшується, то при виділі реорганізована юр.особа зменшується.

При перетворенні юр.особи з одного виду в інший, до нововиниклої юр.особи переходить майно попередньої юр.особи.

Засновник юр.особи або орган, який приймав рішення про її реорганізацію, зобов’язані письмово повідомити про це кредиторів тієї юр.особи, що реорганізувалася.

При ліквідації юр.особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої особи не переходить до інших суб’єктів, як цілісний майновий комплекс. Ліквідація юр.особи може добровільною і примусовою.

Підставами добровільної ліквідації юр.особи можуть бути:

• Рішення вищих або уповноважених ними органів

• Рішення органів або осіб, які створили юр.особу

• Закінчення строку на який створено юр.особу, або досягнення цілей, заради яких вона створена

Підставами примусової ліквідації можуть бути:

• Рішення держ.суду про визнання юр.особи банкрутом

• Рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юр.особи, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або діяльність якої забороняється законом.

Ліквідація юр.особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових притенцій тощо проводяться ліквідаційною комісією, яка призначається органом, що ухвалив рішення про ліквідацію.

25. Поняття, ознаки та умови дійсності правочину. Види

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цив.прав та обов’язків.

Зі змісту правочину можна визначити такі основні його ознаки:

Правочин є юр.фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цив.права та обов’язки.

Правочином є вольова дія суб’єктів цив.права, спрямована на набуття, зміну або припинення цив.прав та обов’язків. За цією ознакою правочин відрізняється від юр.вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб’єктів.

Правочин – це дія, яка не тільки спрямована на набуття, зміну або припинення цив. прав та обов’язків, а й породжує такий правовий результат. Тому, наприклад, досягнення між сторонами згоди про розірвання договору має наслідком припинення цив.прав та обов’язків між його сторонами; бажання спадкодавця заповідати своє майно визначеному суб’єкту зумовлює виникнення для останнього цив.прав та обов’язків.

Правочин – це завжди дії незалежних та рівноправних суб’єктів цив.права. За цією ознакою вони відрізняються від адміністративних актів, які також спрямовані на виникнення, зміну або припинення цив.прав та обов’язків, але видаються компетентними органи держ.влади.

Правочином може бути лише правомірна дія. Відсутність правомірності у вчиненому правочині зумовлює необхідність розглядати його як цив.правопорушення, що випливає з системи юр.фактів, де протиправні дії протиставляються діям правомірним.

Під дійсністю правочину слід розуміти його можливість породжувати, змінювати або припиняти для його сторін цив.права та обов’язки. Для того, щоб правочин був дійсним і породжував ті правові наслідки, яких прагнули досягнути його сторони, необхідна наявність ряду умов.

Під умовами дійсності правочину розуміють такі вимоги закону щодо змісту, дієздатності, спрямованості волі та відповідності її волевиявленню, а також форми вираження, яким повинен відповідати вчинений правочин.

Відповідно до ст.203 ЦК правочин для визнання його дійсним має відповідати таким умовам:

Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цив.законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цив.дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення хоча б однієї умови дійсності правочину має наслідком його абсолютну недійсність (нікчемність) або можливість визнання його недійсним судом за позовом заінтересованої особи (оспорюваність).

Класифікація правочинів може здійснюватися за різними критеріями:

1. За кількістю сторін, які вчиняють правочин, вони поділяються на одно-, дво- та багатосторонні. Односторонній правочин – це дія 1 сторони, спрямована на набуття, зміну, припинення цив. прав і обов’язків. Двосторонній правочин – це договір, для якого хар-не узгоджене волевиявлення 2 сторін. Договорами є також багатосторонні правочини, тобто такі правочини, в яких беруть участь 3 і більше сторін.

2. За хар-ом правовідносин, що виникають на підставі правочину, останні поділяються на відплатні та безвідплатні. У безвідплатних правочинах обов’язок здійснити мат.витрати має лише 1 із сторін, інша сторона не обмежена будь-якими обов’язками. Відплатні правочини хар-ні наявністю зустрічного еквівалентного надання мат. чи немат.благ.

3. За моментом настання цив.прав та обов’язків правочин поділяється на консенсуальні та реальні. Консенсуальним є правочин, для вчиненння якого достатньо лише досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Для вчинення реального правочину недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Реальний правочин вважається вчиненим лише тоді, коли відбудеться передача речі, тобто права та обов’язки за ним виникають з моменту її передачі.

4. За значення підстав (мети) правочину для його дійсності правочини поділяються на казуальні та абстрактні. Правочини, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави – мети, є казуальними (купівля-продаж). Правочини, для дійсності яких підстава – мета не має значення, є абстрактними, які діють за умов прямої вказівки закону на їх абстрактний хар-р.

5. За майновим інтересом для сторін правочини поділяються на платні і безплатні. У платних правочинах дії сторін пов’язані з майновим інтересом: дії однієї сторони відповідає обов’язок іншоїх вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням майна. В свою чергу, за безплатним правочином зустрічного майнового задоволення сторона не отримує: правочин становить майновий інтерес лише для однієї сторони.

6. Правочини поділяються на умовні та безумовні. Умовними є правочини, в яких винекнення прав та обов’язків ставиться сторонами у залежність від обставин, які можуть наступити або не наступити у майбутньому. До умовних правочинів закон відносить ті, що вчиняються з відкладальною або скасувальною обставиною. Правояини, що не містять відкладальних і скасувальних умов є безумовними.

7. За строковістю правочини можна поділити на строкові та безстрокові. Строкові хар-ся наявністю строків дії цив.прав та обов’язків сторін (наприклад,договір майнового найму, в якому визначений строк його дії). У безстрокових правочинах не вказується термін чинності правочину (той же договір майнового найму, але укладений на невизначений строк).