1.1. Предмет та основні завдання курсу «Історія сучасного світу». Джерела та українська історіографія.

Визначаючи предмет і завдання курсу, доцільно, перш за все, з’ясувати суть широкого поняття “історія”. По-перше, у широкому розумінні слово “ історія ” – це загальний процес розвитку. Зокрема, ми говоримо про історію сучасного світу. По-друге, під історією у більш вузькому значенні цього слова ми розуміємо життя і розвиток людського суспільства. У процесі вивчення історії суспільства в історичній науці відбувається спеціалізація, виокремлення її частин. Насамперед, це всесвітня історія, складовою якої є історія сучасного світу; історія пов’язаних між собою регіонів (Європа, Америка, Причорноморський регіон та ін.); історія окремих країн (СРСР, Україна, Російська Федерація, США, Японія та ін.). Дослідження окремих сторін розвитку людства призвело до появи таких галузей історичної науки, як політична, соціальна, економічна, військова тощо. Ми будемо вивчати історію сучасного світу від часу закінчення Другої світової війни і до сьогодення. Головну увагу зосередимо на розгляді політичної та соціально-економічної історії і основних тенденцій розвитку сучасних держав світу, суспільств, народів, усієї сучасної цивілізації; проблем міжнародних відносин у новітню добу; участі країн у сучасних світових процесах.

Належне місце у світовому співробітництві посідає Україна. Досягнення незалежності, розбудова української держави створили умови для розвитку зовнішньої політики, зовнішньоекономічної діяльності України на якісно нових принципах – самостійності та рівноправності. І свідченням цього стало визнання України державами світу.

У сучасних умовах місце і роль України у світових процесах, перш за все, її інтеграція у світовий економічний простір, залежать від багатьох факторів. Серед них вагомими є її природно-ресурсний і етнічний потенціал, рівень економічного і науково-технічного розвитку, профіль спеціалізації (в регіоні і світовому масштабі), стан зовнішньоекономічної інфраструктури. Важливою передумовою інтеграції економіки України у світогосподарські процеси є якісне вдосконалення всіх складових, що визначають становище країни у світовій економіці, внутрішні ринкові перетворення. Тому значна увага при вивченні курсу “Історія сучасного світу” приділяється висвітленню відносин України з зарубіжними країнами, її участі у інтеграційних процесах, вирішенні глобальних проблем сучасності.

Серед проблем, що розробляються сучасною історичною наукою, є дослідження історії політичного та соціально-економічного розвитку сучасного світу, вирішення проблеми виникнення моделі сучасного світу, яке пов’язане з ХХ століттям. Спираючись на широку джерельну базу (законодавчі акти, договори, архівні документи, статистичні дані, документи діяльності міжнародних організацій, кінофотодокументи та ін.), українські вчені (історики, політологи, економісти) системно вивчають та аналізують різні питання та проблеми розвитку зарубіжних країн, складні процеси у сучасному світі.

Ряд вчених вважає, що епоха сучасності розпочинається з ХV століття, коли почав руйнуватися середньовічний лад, зароджувалася індустріальна цивілізація та формувалася цілісність світового розвитку (Ю. Горбань, Б. Білик, М. Карабанов). Визначальним процесом розвитку сучасного світу, як зазначають у своїх працях вчені, є глобалізація у всіх сферах людської

діяльності. Ця закономірна тенденція світової історії має величезний вплив на розвиток окремих народів, світове співробітництва в цілому (див. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации. – К., 2002; Пахомов Ю.М. Цивилизационные модели современности. – К., 2002; Білорус О.Г. Економічна система глобалізму. – К., 2003; Білорус О.Г., Мацейко Ю.М. Глобальна перспектива. – К., 2005, Гальчинський А.С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи (Ін-т стратегічних оцінок. – К., 2006), Мельник С.В. Україна і світ: соціально-економічні зіставлення. – Львів, 2006).

Важливим є творчий доробок науковців Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України в дослідженні актуальних проблем світової економіки, міжнародних економічних відносин у сучасному світі. Широко відомі наукові школи вчених Ю. Пахомова, О. ілоуса, В. Кириченка, О. Плотнікова з цивілізаційного аналізу сучасного світу, політичної, економічної та соціальної глобалістики, проблем транскордонного і регіонального співробітництва, ролі провідних країн світу у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Значний внесок у вивчення історії України як складової всесвітньої історії здійснили українські історики С. Кульчицький, І. Курас, О. Лисенко, А. люсаренко, В. Танцюра, у наукових працях яких висвітлюються історичні аспекти зовнішньої політики України, її взаємозв’язки з країнами світу, участь нашої держави у сучасних світових процесах. Вчені наголошують на необхідності відстоювання у відносинах з іншими державами національних інтересів.

Однією із особливостей розвитку сучасного світу є інтеграційні процеси, постійне підвищення ролі міжнародних політичних, економічних та громадських організацій (ООН, Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Чорноморське Економічне Співробітництво (ЧЕС), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), транснаціональні корпорації

(ТНК), Світова Організація Торгівлі (СОТ) та інші міжнародні організації. Особливо це стосується європейського континенту.

Вперше закономірності європейської інтеграції були досліджені Є. Хаасом – вченим університету Барклі (США), політологом німецького походження, який у 1958 р. у книзі “Объединённая Европа: политические, социальные и экономические силы. 1950-1957 гг.” – проаналізував діяльність Європейської Ради вугілля та сталі (ЄРВС). Зазначена праця започаткувала один із найбільш впливових на сучасному етапі напрямків наукових досліджень з європейської інтеграції.

Європейська інтеграція знаходиться в центрі уваги вітчизняних політологів, істориків з перших років розбудови незалежної України. Розглядаючи перспективи вступу до провідних європейських політичних і економічних організацій і аналізуючи підходи до євроінтеграційного процесу, українські вчені О. Ковальова, В. Кремень, Ф. Рудич, Д. Табачник, В. Ткаченко виходять із необхідності встановлення з європейською спільністю найтісніших зв’язків у політичній, соціальній, культурній сферах, що посприяє утвердженню самостійності української держави (Кремень В., Табачник Д, Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. – К., 1996.; Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичні та практичні аспекти. За ред. Ф. Рудича. – К., 2002; Ковальова. О. Стратегія євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – К., 2003.)

Серед питань, що постали перед науковцями, – розвиток двосторонніх відносин України з Європейським Союзом (ЄС), визначення пріоритетів співробітництва, створення внутрішніх передумов для вступу в ЄС.

Як відомо, Україна першою з країн СНД уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), тим самим визначивши правовий механізм взаємодії сторін. 11 червня 1998 р. Указом Президента України затверджено “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу”, в якій проголошено наступне: набуття Україною

повноправного членства в ЄС є стратегічною метою. З 1995 року Україна – повноправний член Ради Європи.

Як зазначає відомий вчений, представник української діаспори В. Федорович у роботі “Україна і світова політика” (Київ, 2003), Україна, враховуючи своє геополітичне розташування, значні зовнішні впливи на розвиток українських земель держав, до складу яких входила Україна протягом тривалого часу, впродовж віків перебувала та ще й досі немов на роздоріжжі між Сходом і Заходом. І сьогодні серед українських вчених, політиків, частини населення діють протилежні погляди на проблеми європейської інтеграції України, відносини України з НАТО, ЄС, Російською Федерацією, іншими країнами близького зарубіжжя. Можна погодитися з висновками вчених, що головною особливістю відносин України з сусідніми державами є висока їх залежність не лише від економічних, а й суто політичних чинників.

Таким чином, інтеграція в Європу, зміцнення політичних, економічних, культурних взаємозв’язків з Росією, країнами Причорноморського регіону, іншими державами світу є основними проблемами зовнішньої політики України, які можна і слід вирішувати на комплексній основі.