6.1. Політичний та соціально-економічний розвиток Російської Федерації у 1991 – 2009 рр.

Російська Федерація є найбільшою за територією державою світу, за кількістю населення посідає шосте місце (після Китаю, Індії, США, Індонезії та Бразилії). Вона володіє найбільшими сумарними запасами природних ресурсів, особливо – паливно-енергетичних. Росія входить у першу вісімку розвинутих країн світу за обсягом валового внутрішнього продукту.

Росія є офіційною спадкоємницею колишнього Радянського Союзу – як у частині його активів, так і відносно його міжнародних боргів. Після розпаду СРСР Росія виступила як спадкоємниця СРСР на міжнародній арені, зайняла місце постійного члена ради Безпеки ООН і затвердила за собою статус ядерної держави.

Слід зазначити, що Російська Федерація займає значну частину території Європи та Азії, що відкриває їй можливості відігравати величезну й активну роль не лише на двох континентах, а й у всьому світв:

Російська Федерація

Територія: 17 075 400 км кв.

Адміністративний поділ: 49 областей, 6 країв, 10

автономних округів, автономна область, 21 республіка, 2

міста федерального підпорядкування.

Населення: 144, 6 млн. чол.

Національний склад: росіян – 80 %

Прибуток на душу населення: 2 250 дол. США.

Отже, Росія займає вигідне геополітичне положення. Сьогодні вона залишається провідною космічною державою, її ракетно-космічний комплекс визначається високим технічним рівнем.

Важливим чинником економічного зростання Російської Федерації становить її людський потенціал. За визначенням іноземних фахівців, рівень освіченості та професійної підготовки російських громадян робить їх спроможними вирішувати будь–які технічні й економічні проблеми. Система підготовки кадрів усіх рівнів відповідає світовим нормам, завдяки чому існує великий попит на них практично у всіх розвинутих країнах світу.

У Росії проживає найбільш велика українська діаспора – майже 10 млн. чоловік, що складає три відсотки від загальної кількості населення країни. Це третя за кількістю нація в Російській Федерації після росіян і татар. (Див.: Украинская диаспора в мире // Сегодня. – 2006. – 19 августа ).

Місце Росії у світі

Чисельність населення

(млн. чол.)

1. Китай – 1 286, 9

2. Індія – 1 049, 7

3. США – 290, 3 6. Росія 144, 5

ВВП на душу населення

Запаси нафти

(дол)

1. Люксембург – 56 230

2. Норвегія – 52 030

3. Швейцарія – 48 230 …69 Росія - 3410

(млрд. тон)

1. Саудівська Аравія – 36, 3

2. Іран – 18, 9

3. Ірак – 15, 5 ..7. Росія – 10, 2

Запаси газу

Виробництво сталі

(трлн. куб. м.)

1. Росія – 47, 8

2. Іран – 26,

3. Катар – 25, 8

(млн. тонн)

1. Китай – 350, 0

2. США – 116, 0

3. Японія – 75, 1

4. Росія – 66, 1

Золотовалютні резерви

Кількість автомобілів на 1000

(млрд. дол.)

1. Китай – 876, 0

2. Японія – 852, 0

3. Тайвань – 257, 0

4. Росія – 236, 1

чол.

1. США - 765

2. Люксембург - 686

3. Малайзія - 641 …53. Росія - 156

Політичний і соціально–економічний розвиток Росії, зростання її авторитету на міжнародній арені, перш за все тісно пов’язано зі становленням та розвитком російської державності. Як відомо, процес становлення російської державності розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет Росії, яку було прийнято 12 червня 1990 року на

Першому З’їзді народних депутатів РРФСР. Через рік, у червні 1991 року, більшістю голосів президентом республіки обрано Б. Єльцина. Після серпневого путчу 1991 року керівництво країни прийняло рішучі заходи щодо ліквідації структур КПРС та створення російської державності.

Важливим завданням у сфері державного будівництва стало вирішення питання територіальної цілісності держави. З цією метою було значно підвищено авторитет автономних республік. 31 березня 1992 року підписаний Федеративний договір, який регулював відносини між федеральними органами законодавчої і виконавчої влади та відповідними органами влади суб’єктів Федерації.

Становлення російської державності відбувалося в умовах здійснення радикальних економічних реформ, програма яких була ініційована президентом Б. Єльциним у 1991 році. Вона передбачала введення вільних цін на товари та послуги з січня 1992 року, створення умов для розвитку конкуренції в російській економіці. Проведення жорсткої антимонопольної політики, широкої приватизації сприяло переходу країни до ринкової економіки. Але ці економічні реформи проводилися методом “шокової терапії”, тому супроводжувалися соціально-економічною кризою. В країні посилювалися політична нестабільність та протистояння між виконавчою і законодавчою владою, президентом і парламентом.

Після розпуску у жовтні 1993 року Верховної Ради Російської Федерації, а слідом і всієї системи Рад, президентська сторона запропонувала проект нової Конституції Росії, яка була прийнята в ході проведення Всеросійського референдуму 12 грудня 1993 року. Відповідно до Конституції Російська Федерація проголошувалася президентсько–парламентською республікою.

Глава держави зосереджував у своїх руках всю повноту виконавчої влади. У кінці грудня 1993 року відбулися вибори до Державної Думи – нижню палату нового російського парламенту – Федеральні Збори, які складаються із двох палат – Ради Федерації і Державної Думи.

У квітні 1994 року був підписаний представниками законодавчої та виконавчої влади, суб’єктів Російської Федерації “Договор об общественном согласии”, який значно сприяв розвитку російської державності та внутрішньої політичної стабільності. Хоча негативно впливала на внутрішню стабільність держави чеченська війна, яка розпочалася у 1994 році.

Слід зазначити, що як і у всіх країн СНД, економічні труднощі та відсутність реальних результатів щодо підвищення життєвого рівня населення Росії призвели в кінці 90-х років до чергової соціально-політичної кризи. Президент Б. Єльцин офіційно оголосив В. Путіна (на той час керівника ФСБ і секретаря Ради безпеки країни) своїм наступником на посаду президента Росії, на початку грудня 1999 року президент Б. Єльцин зробив офіційну заяву про свою добровільну відставку. На президентських виборах у березні 2000 року В. Путіна обрали президентом Російської Федерації. 14 березня 2004 року В. Путін був переобраний президентом Росії на наступний термін.

Важливим напрямком у діяльності президента В. Путіна щодо розвитку російської державності та централізації державної влади стало здійснення адміністративної реформи:

• з метою формування демократичної політичної системи в державі запроваджувалась практика виборів на всіх рівнях голів виконавчої влади, а також органів законодавчої влади;

• у травні 2000 року відповідно до указу президента В. Путіна створено сім федеральних округів – структурних одиниць нового адміністративного поділу Російської Федерації;

• створювалась Державна Рада із голів регіонів Російської Федерації;

- проголошувалась рішуча боротьба з проявами сепаратизму як головної загрози цілісності Російської Федерації.

З перших днів свого президентства В. Путін звернув особливу увагу на реформування і зміцнення ВПК та силових структур. Це сприяло зростанню авторитету Росії на міжнародній арені. Особлива роль стала відводитися

силовим структурам у боротьбі з тероризмом, який у сучасних умовах представляє реальну загрозу національній безпеці країни.

Якщо говорити про економіку Російської Федерації, необхідно зазначити, що сьогодні на її розвиток значно впливаює низка чинників – це її географічне положення на історичному просторі та особливості історичного розвитку країни. Обидва ці чинники сприяли формуванню ідеї про особливу роль Росії як зв’язуючої ланки між Заходом і Сходом. Ідея особливості Росії як цивілізаційної формації народилася спочатку в середовищі російської інтелігенції, а згодом перетворилася на ідею російського месіанства. Вона була широко поширена серед інтелігенції (у М. Карамзіна, С. Соловйова, В. Ключевського, М. Бердяєва та ін.). Російські політики сприймали не лише ідею месіанства, але й намагалися впровадити її у життя. Ці історичні фактори мали важливе значення для формування економіки Росії ХІХ – ХХ століть, їх наслідки значною мірою простежуються й сьогодні: по-перше, наявністю великого багатонаціонального простору Російської імперії, адже з російських столиць виходили найважливіші законодавчі акти як політичного, так і економічного характеру, що мали силу на всій території держави. Російська культура, мова були панівними. По-друге, Росія контролювала природні й людські ресурси на величезному просторі, адже до її складу входило багато держав. По-третє, як велика держава, Росія проводила активну зовнішню політику і вже перед першою світовою війною була п’ятою державою світу за розмірами ВВП, мала досить ефективну фінансову систему. Хоча значну частину економічної могутності Російської імперії обумовлювали її неросійські території, насамперед, Україна та Польща.

У ХХ столітті роль Росії в межах СРСР та на міжнародній арені практично не змінилася. Вона залишалася найбільшою за територією, населенням й економічним потенціалом. Концентрація політичної й економічної влади в Москві мала певні позитивні наслідки і для розвитку економіки Росії (створення великої металургійної бази – Кузбасу; будівництво величезних гідроенергетичних комплексів на Уралі, Сибіру, що

увійшли до числа найбільших у світі; експлуатація нафтогазових родовищ у Західному Сибіру; будівництво Байкало–Амурської магістралі та ін.).

Росія стала зосередженням практичних наслідків науково–технічного прогресу на всій території СРСР. У Москві були сконцентровані найважливіші науково–дослідні інститути й лабораторії, зосереджені найталановитіші наукові кадри. Давайте згадаємо, що дали світу російські вчені у ХХ столітті, наукові відкриття яких суттєво змінили світ, перш за все Росію.

Видатні російські вчені ХХ століття

І. Павлов – продовжував розвиток вчення про фізіологію вищої нервової діяльності;

М. Жуковський, С. Чаплигін, А. Туполєв та ін. – сприяли розвитку авіації, створенню перших надзвукових літаків;

В. Вернадський – розробив цілісне вчення про біосферу;

М. Семенов – розвинув теорію ланцюгових процесів, яка була застосована в ядерній фізиці;

М. Вавілов – здійснював дослідження у галузі генетики рослин;

В. Сукачов, С. Шварц – створили вчення про біогеоценози, екологію популяцій;

Отто Шмідт, І. Папанін – здійснили освоєння Арктики. Перша багатоденна (274 дня) полярна експедиція;

К. Ціолковський – дав теоретичне обґрунтування можливості польотів у космос;

П. Капіца – розробки в галузі низьких температур;

А. Сахаров, І. Тамм та ін. – сформували концепцію термоядерного синтезу, що відкрила світу перспективу отримання дешевої енергії;

О. Фрідман – відкрив модель нестаціонарного розширення Всесвіту;

О. Несміянов, О. Арбузов, Г. Разуваєв – здійснили створення хімії елементоорганічних з’єднань;

І. Курчатов, Д. Блохинцев, М. Доллежаль – у 1954 р. створили першу в світі промислову атомну електростанцію у м. Обнінську;

М. Басов, О. Прохоров – створення квантової електроніки, лазера;

С. Корольов – за його участю у 1957 р. був виведений на орбіту перший у світі штучний супутник землі. Почалася космічна ера. Ю. Гагарін - перша людина, яка у 1961 р. здійснила політ у космос;

У 1994 році – група інженерів і вчених пробурили Кольську глибинну свердловину (12262 м.) – цей світовий рекорд до цього часу не побитий.

Жорес Алферов – започаткував наукову розробку в галузі фізико– технічних наук.

У цілому кількість лауреатів Нобелівської премії Росії нараховує 21 чоловік. Це сьоме місце у світі (1 – США – 281; 2. – Великобританія – 103; 3. Німеччина – 78).

Розглядаючи соціально-економічний розвиток Росії, слід підкреслити, що Росія належить до країн з широкогалузевою економікою. За останні роки у ВВП скоротилася частка обробних галузей, у першу чергу машинобудування, натомість значно зросла роль видобувної промисловості, особливо паливно-енергетичної. У сучасних умовах соціально-економічний розвиток Росії характеризує низка особливостей:

1. На початку ХХІ століття Росія вступила в період постійного зростання економіки. В її основі – сприятлива кон’юктура для російських товарів та сировини (перш за все нафти і газу) на світовому ринку, зростання внутрішніх та зарубіжних інвестицій, значне розширення внутрішнього попиту на товари і послуги. Сьогодні в структурі ВВП Росії на сільське господарство припадає 7 відсотків, на промисловість – 34 відсотки і на послуги – 59 відсотків. За період президентства В. Путіна економічні реформи почали здійснюватися більш послідовно, комплексно й узгоджено. Особливо це стосується структурних перетворень в економіці, у першу чергу у промисловості, проведення реформ у податковій, бюджетній системі та ін.

Сьогодні президент Д. Медведєв продовжує політику реформ російської економіки, яку було розпочато ще за президентства В. Путіна.

2. Здійснення земельної реформи – один із важливих напрямків структурної перебудови російської економіки. Її головною метою стали формування та розвиток ринку землі. В Росії введена приватна власність на землю, а також прийнято новий Земельний кодекс, що значно сприяє розвитку сільського господарства країни.

3. Одним із завдань реформування економіки Росії є створення і зміцнення класу приватних власників. Без цього ринкової економіки не можна побудувати.

4. Сучасний соціально-економічний розвиток Російської Федерації тісно пов’язаний з подальшим зміцненням зовнішньоекономічних зв’язків з країнами світу. Основними торговельними партнерами Росії є США, Німеччина, Україна, Білорусь, Італія, Нідерланди, Казахстан.

З метою поліпшення зовнішньоекономічних зв’язків уряд Росії намагається активізувати участь країни в регіональних інтеграційних угрупованнях. Головними напрямками цих зусиль є: розвиток економічного співробітництва з країнами СНД, налагодження ефективних стосунків з Європейським Союзом, зростання економічних позицій Росії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Найбільшою є зацікавленість Російської Федерації у розвитку економічних взаємовідносин в межах СНД, перш за все з Україною.