Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зміст лекційного курсу.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
01.05.2019
Размер:
774.14 Кб
Скачать

Якості темпераменту:

  • сенситивність—особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості на зовнішній подразник найменшої сили.

  • реактивність—особливість людини, що пов’язана із силою емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники.

  • активність—здатність людини подолати зовнішні та внутрішні перешкоди.

  • темп реакцій—швидкість протікання психічних процесів, у деякій мірі психічних станів.

  • ригідність—особливості людини, що виявляються у здатності її пристосування до нових умов.

  • екстраверсія—виявляється в активній спрямованості особистості на світ об’єктів; людей, подій, предметів.

  • інтроверсія—виявляється у активній спрямованості особистості на явища власного суб’єктивного світу, на свої переживання.

Справді поворотним пунктом в історії природно-наукового вивчення темпераментів з’явилося вчення І. П. Павлова про типи нервової системи або, що те ж саме, типах вищої нервової діяльності (загальних для людини і вищих ссавців тваринних). Це вчення було сформульоване великим фізіологом на заключному етапі його наукової діяльності (в 20 30-е рр.).У лабораторіях І. П. Павлова, нарівні із закономірностями роботи кори великих півкуль головного мозку (досліди проводилися на собаках), були відкриті і вивчені відмінності в нервовій діяльності, пов’язані з індивідуальністю тварини. Було помічено, що своєрідності поведінки собаки (наприклад, жвавість і повільність, сміливість або лякливість) закономірно відповідали деякі особливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Внаслідок багаторічних досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей, що вивчалися лежать такі фізіологічні властивості: сила збудження і гальмування, їх рухливість, т. е. здатність швидко зміняти один одну, урівноваженість між збудженням і гальмуванням. Те або інше поєднання цих властивостей і складає тип вищої нервової діяльності. І.П.Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності: 1) сильний урівноважений швидкий (живий), 2) сильний урівноважений повільний (спокійний), 3) сильний неврівноважений (нестримний) і 4) слабий тип.

У працях психологів Б. М. Теплова, В. Д. Heбиліцина уточнювалися і збагачувалися з’явившись-дослідження про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одне з них динамічність (від цієї властивості залежить легкість, швидкість утворення тимчасових зв’язків в корі мозку). Інше лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим). З’ясувалося, що властивості типу вищої нервової діяльності можуть бути більш загальними, вельми широко що виявляються в динамічній чи стороні психіки, і більш приватними, з більш обмеженою сферою дії. Було показано, що психічна активність як межа темпераменту безпосередньо залежить від особливої властивості типу нервової системи активності (відомості Э. А. Голубєвої). Кожна з властивостей нервової системи впливає на різні сторони темпераменту, а кожна з динамічних особливостей активності, емоційності і моторики залежить не просто від тієї або іншої властивості нервової системи, але і від типу нервової системи загалом (дослідження В. С. Мерліна).Разом з тим в деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, але в певній мірі і результат. По відношенню до цих видів діяльності можна говорити про більш сприятливих і менш сприятливих динамічних бісах психіки. У тих областях труда, в тих видах занять, де пред’являються досить жорсткі вимоги до темпу або інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних виявів психіки можуть стати чинником, що впливає на придатність до діяльності. У деяких професіях вимоги до динамічних властивостей настільки високі, що виникає потреба в попередньому відборі людей по таких властивостях. Наприклад, тим, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, або диспетчером на деяких виробництвах, або оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба володіти жвавим і сильним типом нервової системи. Емоційна збудливість як сторона темпераменту необхідна в діяльності актора і музиканта.

Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, підготовки, вольових зусиль.

У перекладі з грецького «характер» це «карбування», «прикмета». Дійсно, характер є прикмети, які придбаває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях протікання психічних процесів (хороша пам’ять, багата уява, кмітливість і і в бісах темпераменту, вона виявляє себе і в рисах характеру.

Характер це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і що виявляється в діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Характери поділяються на сильні і слабкі, діяльні і без діяльні, суспільно-спрямовані і егоїстичні, цільні і протиречиві. В структурі характеру виділяють: інтелектуальні риси(глибоке мислення, кмітливість, винахідливість тощо), моральні риси(переконаність, принциповість, почуття обов’язку, патріотизм), вольові риси(самостійність, наполегливість, мужність, цілеспрямованість), емоційні риси(врівноваженість, пристрасність, вразливість, поривчастість).

Акцентуація—це ті індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість.

Класифікація типів акцентуації характеру представляє значну складність і не співпадає по номенклатурі найменувань у різних авторів (К. Леонгард, А. Лічко). Однак опис акцентуйованих меж значною мірою виявляється ідентичним. Це дає можливість дати перелік акцентуацій, запозичаючи найбільш вдалі терміни з обох класифікаційних схем і при цьому навмисно уникаючи прямих аналогій з психіатричною термінологією («шизоїдні» межі, «епилептоїдні» межі і , в зв’язку з тим що розгляд акцентуації характеру передбачає залучення уваги педагога, а не психіатра, хоч історія постановки проблеми акцентуювання сходить до психіатрії і психоневрології.