Питання для самоконтролю

1. Що в психології називають групою?

2. Назвіть які є види груп, та дайте їм характеристику.

3. Поясніть суть поняття “конформізм”.

4. Дайте визначення поняття “колектив”.

5. Назвіть основні ознаки колективу.

6. Дайте характеристику основним положенням теорії А.С. Макаренка про колектив.

7. Визначте суть поняття “соціально-психологічний” клімат колективу.

Тема 11. Психологія спілкування

Зміст понять «спілкування», «бар’єри спілкування», «контакт», поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах пожежної охорони.

Важливим видом людського діяльності є спілкування. Сутність спілкування полягає у взаємодії суб’єктів діяльності. Поняття “спілкування” вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як один із видів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв); як специфічна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Е.О. Рєзников). В широкому розумінні спілкування – це той бік людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особистості та групи вступають в процесі їхньої життєдіяльності. Спілкування може бути: матеріальне і духовне, пряме (безпосереднє) і масове (опосередковане). Спілкування як соціальне так і індивідуальне явище. Важливими функціями спілкування, які виділяє Б. Ломов є: інформаційно-комунікативна (передача і прийом інформації); регуляційно-комунікативна (регуляція власної поведінки та поведінки інших людей); афективно-комунікативна характеризує емоційну сферу людини.

Г. Андрєєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією між тими, що спілкується); інтерактивну (взаємодія, що виявляється в організації людьми взаємних дій спрямованих на організацію спільної діяльності); перцептивну (розуміння людини людиною).

Процес спілкування реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів. Вербальні засоби спілкування – це мова (письмова та усна). Невербальні засоби: міміка, пантоміміка, жести, інтонація, дистанція.

У процедурі спілкування виділяються такі етапи: потреба в спілкуванні; орієнтація в цілях спілкування; орієнтація в особистості співбесідника; планування змісту спілкування; вибір конкретних засобів спілкування та поведінки; сприйнятті та оцінка реакції співбесідника; корекція напрямку, стиля, методу спілкування.

Типи спілкування: функціонально-рольове (начальник і підлеглий, викладач і курсант); міжособистісне (участь двох і більше людей в спілкуванні); ділове спілкування (спілкування спрямоване на вирішення проблем, на досягнення предметної домовленості); рапортне спілкування (спілкування з односторонньою довірою).

Одиницею виміру спілкування є контакт – зв’язок людини з людиною, зближення у спілкуванні, який виявляється в таких формах: присутність, обмін інформацією, сумісна діяльність, взаємна активність.

В процесі спілкування виявляється подібність і розбіжність соціальних установок, які породжують симпатії та антипатії між людьми і визначають рівень їхньої сумісності. Сумісність розкриває наявність внутрішньої єдності суб’єктів спілкування. Метод соціометрії дає змогу визначити реальну та бажану потребу людей бути разом. Сумісність означає максимальне, суб’єктивне задоволення партнерів один одним.

Види сумісності. 1. Фізична сумісність означає гармонійне поєднання людей, виконуючих сумісну діяльність (сумісність у силі та витривалості). 2. Психофізіологічна – сумісність якостей темпераментів. У спілкуванні та взаємовідносинах краще порозуміння відбувається між людьми різних темпераментів. 3. Соціально – психологічна сумісність передбачає схожість характерів та здібностей. Під час спілкування виникають непорозуміння між партнерами, які слугують причиною конфліктів, вони називаються бар’єрами спілкування.