Питання для самоконтролю

1. Назвіть функції, які контролюються мозком.

2. Як побудований, і як функціонує мозок людини?

3. Поясніть роль лівої та правої півкуль.

4. Що таке психіка і чим вона характеризується?

5. Дайте характеристику поняттю свідомість

Тема 3 Пізнавальні процеси. Відчуття. Сприйняття. Увага

Зміст понять «відчуття», «чутливість», «пороги відчуття»; «рецептор», «синестезія»; «сприйняття», «спостереження», «апперцепція», «ілюзія», «увага». Роль пізнавальних психічних процесів у діяльності людини. Відчуття – первинна форма відображення дійсності. Чутливість, пороги відчуттів, адаптація відчуттів. Роль відчуттів у професійній діяльності пожежного. Суть та основні якості сприйняття. Константність, цілісність, предметність, сприйняття. Апперцепція і адаптація. Сприйняття руху, простору, часу. Професійна спостережливість. Порушення сприйняття: гіперестезія, гіпостезія; галюцинації, ілюзії. Увага. Природа та суть уваги. Якості уваги: діапазон уваги, інтенсивність, стійкість, розподіл, переключення уваги. Види уваги. Увага в типових і екстремальних ситуаціях службової діяльності.

Процес пізнання починається з відчуттів та спостережень, потім проходить стадії уявлень, пам’яті, перетворюється у мислення й завершується в процесах прийняття рішень та виконання дій. Так: відчуття, сприйняття мислення, пам’ять, уява і . – є засобами, інструментами будь-якого пізнання.

Відчуття – психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів, явищ, що діють на відповідні органи чуття людини. “Нічого нема в умі, чого раніше не було у відчуттях”. Відчуття характеризується такими рисами: якість - основна властивість, яка дозволяє відрізняти одні відчуття від інших; інтенсивність – сила відчуттів залежить від рівня посилення дії збудників; тривалість – відчуття характеризуються більшим або меншим часом тривалості.

Типи відчуттів. За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1. Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові;

2. Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах, тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо);

3. Кінестетичні та статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла;

4. Проміжні та самостійні – температурні вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Закономірності відчуттів: чутливість, адаптація, взаємодія відчуттів, сенсебілізація, синестезія.

Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах виявляється здатним викликати відчуття Рівень чутливості може відрізнятися не лише в різних осіб, а й в одної людини в різні періоди життя, та внаслідок сфери діяльності.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.

Адаптація, або пристосування—це зміна чутливості органів відчуття під дією подразника.

Взаємодія відчуттів—зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів відчуття.

Сенсибілізація—це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння.

Синестезія—виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора

Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття (перцепція). На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Сприйняття можуть бути повними і неповними, глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й повільними.

Аперцепція – це залежність сприйняття від загального змісту психічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Фізіологічні основи сприйняття. За І. Павловим, - це “рефлекс на співвідношення“, де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідношення між подразниками.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання картини, скульптури);

• слухове сприйняття(слухання концерту, оповідання і т.д.);

• тактичне сприйняття(обмацування, доторкування);

• сприйняття:

• простору;

• часу;

• руху;

• сприйняття предмета, мови, музики;

• людини людиною.

Сприйняття часу – це відображення дійсності в послідовності явищ або подій. Залежить від ритму перебігу природних процесів і відпрацювання рефлексів на тривалість часу. Суб’єктивізм у сприйнятті часу зумовлюється практичною діяльністю людини.

Сприйняття простору – основу такого сприйняття складають зорові, вестибулярні, рухальні (кінестетичні) та шкірові (тактильні) відчуття. У комплексі вони дозволяють судити про положення нашого тіла відносно вертикалі, просторове розташування, відстань до інших предметів.

Сприйняття руху – це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів. Воно може здійснюватися також на основі розумових висновків (логіки). Наприклад, сприйняття з нерухомого поїзда – потяга, що рухається.

Сприйняття людини людиною - здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, жестів, емоцій, діяльності. Це відбувається в процесі спілкування, детермінування віком, статтю, професією, установками, вихованням. Залежно від того, якою мірою сприймання пов’язані з нашими намірами, волею, вони можуть бути розділенні на мимовільні та довільні. Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження – цілеспрямоване, планомірне, сприйняття предметів, явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Основні умови спостереження – ясність завдання, підготовленість до нього, активність мислення. Спостереження як форма діяльності тісно пов’язана з орієнтуванням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації. Професія пожежника, інспектора державного пожежного нагляду потребує звертання до спостереження під час розвідки на пожежах, огляду місця пожежі тощо, представнику цієї професії слід розвивати професійну спостережливість.

Спостережливість – це здатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але в одночас суттєві чи важливі для певної мети деталі, ознаки чи властивості. Високий розвиток професійного спостережливості вимагає зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове, глибше вникати в те, що оточує, з чим стикається пожежник на службі при виконанні бойових завдань.

Вже зверталася увага на те, що помилкове сприйняття називаємо ілюзією.

Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості її зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємозв’язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості. Увага пов’язана з діяльністю людини, є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки. Діяти – означає бути уважним до об’єкта діяльності.

Розрізняють мимовільну і довільну увагу: В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об’єкта відображення, а також внутрішніми станами суб’єкта. Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі. Післядовільна увага—це увага, яка спочатку підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, і перейшла у післядовільну, коли індивід захопився роботоюУвага також може бути зовнішньою, яка виявляється у зовнішніх діях людини, та внутрішньою, яка виявляється на наших внутрішніх діях (розв’язання задач “про себя”, самоспостереження).