Тема 10. Утилізація твердих побутових відходів.

1. Розділення складових ТПВ.

2. Полігони твердих побутових відходів.

3. Польове компостування ТПВ.

4. Заводи з переробки сміття.

5. Сміттєспалювальні заводи.

1. Умовно основні методи знешкодження і переробки відходів поділяють на три групи: ліквідаційні, утилізаційні та змішані. По технологічному принципу розрізняють біологічні, термічні, хімічні, механічні і змішані методи.

На Україні найбільш поширені такі технології знешкодження відходів: складування на полігонах (ліквідаційний механічний), спалювання (ліквідаційний термічний) і компостування (утилізаційний біологічний). Зазначені технології застосовують в комплексі з різними методами вилучення утильних фракцій з відходів. Утилізація окремих складових ТПВ здійснюється після процесу селективного збирання або після механічних методів вилучення із загальної маси побутових відходів окремих компонентів, які можуть бути використані як вторинна сировина. Згідно існуючих санітарних норм України, ручне збирання утильних компонентів ТПВ категорично забороняється.

Для механічного вилучення окремих складових ТПВ використовують магнітну, пневматичну, електродинамічну сепарації, а також гідросепарацію. Як попередню допоміжну операцію застосовують дроблення відходів.

Вилучення чорних металів із загальної маси відходів здійснюється магнітною сепарацією. При цьому методі застосовують магнітні сепаратори (підвісного або барабанного типу). Під час руху по транспортерній стрічці маси відходів, під дією магнітного поля чорні метали налипають на магніт, а потім знімаються з магнітів.

Для вилучення кольорових металів із загальної маси подрібнених відходів існує метод електродинамічної сепарації, оснований на використанні силового магнітного поля і вихрових потоків, що виникають в електропровідній речовині. Під дією цих сил в кольорових металах виникає електрорушійна сила, яка переміщує частинки металу в потрібному напрямку, до краю транспортерної стрічки, де її збирають у спеціальні лотки. Цим методом можливо вилучати з відходів до 80% кольорових металів.

Вилучення макулатури здійснюється за допомогою пневматики (аеросепарація), при якій відходи розділяють на легкі і тяжкі фракції. До легких фракцій, крім паперу, входять також текстиль і полімерні плівки. Аеросепарація здійснюється за допомогою потужних вентиляторів. Крім пневматичного способу, для відокремлення текстилю, плівки і паперу використовують барабанні грохоти. При цьому способі відходи пропускають скрізь металевий барабан, що обертається. З внутрішнього боку стінки барабану оснащені штирями і гачками, які зачіплюють текстиль або плівку, і відокремлюють їх від загальної маси ТПВ.

Для видалення з відходів частинок скла, фарфору, каміння, інших твердих фракцій застосовують балістичний метод, коли транспортерна стрічка з відходами різко змінює напрямок руху, маса відходів по інерції летить прямо і вдаряється в спеціальний екран, розташований під певним кутом. При цьому тверді фракції відбиваються і пролітають далі, в спеціальні лотки, а м’які компоненти сповзають вниз, у контейнери.

На жаль, сьогодні в Україні методи комплексного сортування відходів практично не реалізуються. З загальної маси побутових відходів частково вилучають тільки метали та частково макулатуру. Інші утильні фракції практично не видаляються. При подальшому використанні видалених утильних фракцій здійснюється їх мийка та знезараження.

2. Полігони – це природоохоронні споруди, призначені для складування твердих побутових відходів і забезпечення захисту від забруднення атмосфери, ґрунтів, підземних та поверхневих вод, а також від розповсюдження патогенних мікроорганізмів за межі майданчика складування відходів. Під час розкладання відходів в анаеробних умовах утворюється біогаз,який вловлюється за допомогою спеціальних пристроїв. Як джерело біогазу полігон може функціонувати 50-80 років, безперервно постачаючи цінне газоподібне паливо.

Термін служби полігону не менше 15-20 років. Розміщують полігони з врахуванням санітарних норм, не менше 500 метрів від найближчого житлового будинку. До полігону обов’язково повинна бути прокладена дорога з твердим покриттям. По периметру полігону обов’язково повинна проходити лісосмуга шириною не менше 20 метрів. Рівень ґрунтових вод під дном полігону повинний знаходитись на глибині більше 2 метрів. Категорично забороняється влаштовувати полігони ТПВ в акваторіях річок, озер. На територію полігону не повинні виходити джерела, струмки. Під полігони відводять ділянки, де ґрунти складають глина, суглинки та інші водотривкі породи.

Площа території полігону розбивається на окремі черги експлуатації, із розрахунку 3-4 роки експлуатації на кожну чергу.

Захист ґрунту та ґрунтових вод від забруднення фільтратом (рідким компонентом відходів) здійснюється шляхом облаштування спеціального протифільтратного екрану,прокладеного на дні та бокових стінках полігону. Крім того, передбачено встановлення на полігоні системи перехоплення, відведення і очищення фільтрату. Для контролю за якістю ґрунтових вод встановлюється система наглядових свердловин.

Захист від забруднення ґрунтів та повітряного басейну здійснюється шляхом щоденного перекриття заповнених робочих карт полігону відходів шарами ґрунту, який ущільнюють за допомогою спеціальної техніки, організація системи збору та утилізації біогазу. Робочі дільниці обмежують захисною сіткою для уловлювання легких фракцій (плівка, папір), які можуть розноситись вітром. Заповнені дільниці підлягають рекультивації шляхом висаджування на їх поверхні кущів.

На першій стадії проектування розробляється форпроект полігону, де розглядаються декілька альтернативних варіантів розміщення майданчика складування ТПВ, з яких вибирається оптимальний.

Проектом полігону визначається його необхідна ємкість. В залежності від місця розташування встановлюється тип і конструкція полігону – висотний, кар’єрний, траншейний. Майданчик полігону розбивається на черги будівництва, складається технологічна схема його заповнення за сезонами року. В проекті організації робіт проводиться розрахунок кількості машин і механізмів, потрібних для функціонування полігону, розрахунок кількості обслуговуючого персоналу та описується технологія рекультивації полігону. Архітектурно-будівельний розділ проекту включає генеральний план, вертикальне планування,внутрішньо квартальні дороги,всі види будівель та інші конструкції. Гідротехнічний розділ проекту включає розрахунки відкосів, дамб, протифільтраційних екранів, системи очищення зливних вод і відведення фільтрату. Санітарно-технічний розділ включає зони санітарного розриву,водопровід,каналізацію, заходи зі зволоження відходів, очищенню фільтрату, утилізації біогазу та інші.

Майданчик під полігон вибирається з урахуванням рельєфу,розташуванням доріг,населених пунктів,рози вітрів та інших факторів. Перевага надається ділянкам, де в основі залягають глини, суглинки та інші водостійкі породи.

Теоретично ємкість полігону розраховують за формулою:

Е_п═ ·Т·(У₁+У₂)·(Н₁+Н₂);

де К₁ – коеф., що враховує ущільнення відходів за термін служби полігону;

К₂ - коеф., що враховує об’єм ізолюючих шарів ґрунту на усіх дільницях полігону;

Т – термін служби полігону;

Н₁ і Н₂ – чисельність населення міста в перший і в останній роки експлуатації полігону;

У₁ і У₂ - питомі річні норми накопичення сміття в перший і в останній роки експлуатації полігону (м³/людину в рік).

Схема полігону залежить від рельєфу місцевості. На рівнинних ділянках облаштовують полігони висотного або траншейного типу.

Полігон висотного типу формується шляхом обваловування плоскої ділянки. Висота дамби обвалування визначається з умов закладання відкосів 1:4 при ширині верхньої площадки, яка повинна бути достатньою для проїзду сміттєвоза і ущільнювальної техніки – катка, бульдозера.. Ущільнені шари ТПВ висотою по 2-3 метри, ізолюють шарами ґрунту чи іншими інертними матеріалами товщиною 0,25 м. Висота усієї насипі обумовлюється.

Полігони траншейного типу створюють шляхом прокладання траншей глибиною 3-6 метрів і шириною 10-12 метрів. Ґрунт, отриманий від розробки траншеї, використовують для засипання траншеї після її щоб її вистачило для приймання сміття протягом двох місяців, якщо температура вища 0°С і в зимовий період - на весь термін, доки ґрунт промерзлий. Для забезпечення гідроізоляції дно котловану накривають ущільненим шаром глини.

Під полігони доцільно використовувати яри. При цьому дно яру і відкоси вирівнюють, дно яру покривають глинистим ґрунтом з пошаровим ущільненням для створення протифільтраційного екрану. Яр поділяють на ділянки, встановлюючи в кінці кожної дільниці земляну греблю. Такі полігони, як і полігони траншейного типу, доцільно використовувати в два етапи – спочатку заповнюючи яр сміттям до верхнього краю траншеї чи яру, на другому - за схемою висотного полігону.

Для складування твердих побутових відходів можливо використовувати кар’єри, які вже не експлуатуються для видобування корисних копалин. Необхідно передбачити можливість заїзду сміттєвозів на дно кар’єру. Складування ТПВ здійснюється за такою схемою: спочатку кар’єр заповнюють відходами до верхнього краю, а потім формують полігон висотного типу. Ущільнення відходів здійснюють за допомогою бульдозерів або дорожніх катків.

Після закінчення терміну експлуатації всіх типів полігонів, їх накривають ізолюючим шаром ґрунту товщиною не менше 1 метра відповідно до проекту рекультивації.

3. Польове компостування відходів є найбільш простим шляхом знешкодження і переробки побутових відходів. Якщо на полігонах знешкодження ТПВ відбувається впродовж 50-100 років, то при польовому компостуванні цей процес займає всього 6-18 місяців, залежно від кліматичних умов.

Компостування – це складний аеробний біологічний процес, який супроводжується інтенсивним виділенням тепла. Органічні речовини розкладаються з утворенням рухливих форм гумінових кислот, які добре засвоюються рослинами. Внаслідок компостування синтезується гумус, який є основним компонентом ґрунту. В основі отримання компосту лежить процес амоніфікації під впливом аеробних бактерій. В свою чергу амоніфікація являє собою процес розкладу органічних сполук ТПВ з виділенням аміаку. Розкладання органічних сполук при участі аеробної мікрофлори, здійснюється при наявності притоку кисню і відведення газоподібних продуктів окислення, в тому числі вуглекислого газу. Накопичення вуглекислого газу, знижує окислювальний потенціал і може уповільнювати процес. Компостування відходів доцільно проводити на майданчиках біля полігонів або заводів по переробці сміття. Найбільш проста технологія компостування полягає в складуванні відходів у штабелі, що розміщують паралельними рядами на відстані 3 м один від одного. Ширину і висоту штабеля вибирають в залежності від кліматичних умов і зручності поводження з відходами. Для ізоляції штабелі накривають шаром ґрунту або торфу товщиною 15-20 см. В штабелях , що були закладені у весняно-літній період, за рахунок аеробних процесів протягом перших 15-20 днів відбувається саморозігрів штабеля до 60-70°С; протягом 2-4 місяців температура тримається на рівні 30-35°С. Через 10 місяців температура встановлюється на рівні 14-18°С і тримається до весни. Рекомендована тривалість процесу компостування ТПВ в штабелях – від 12 до 18 місяців.

В процесі компостування інтенсивно знижується вологість відходів. Для забезпечення активізації процесу, матеріал необхідно зволожувати.

Якщо відходи попередньо не були очищені від баластних домішок – скла, каміння, поліетилену, пластмас, металу – то після утворення компосту слід обов’язково провести таке очищення за допомогою спеціальних установок – магнітних сепараторів, грохотів і транспортерів. Після очищення компост відправляють для використання у сільському господарстві як високоефективне органічне добриво.

Деякі технології польового компостування передбачають попереднє подрібнення ТПВ перед складанням їх у штабелі. Подрібнення здійснюється за допомогою молоткових дробарок. В цьому випадку вихід компосту збільшується, а кількість відходів зменшується.

Компостування максимально відповідає природному кругообігу речовин, при цьому забезпечує знезараження і утилізацію твердих побутових відходів.

Санітарне знезараження ТПВ при компостуванні відбувається за рахунок їх нагрівання, це пов’язане з життєдіяльністю мікроорганізмів. На першій стадії компостування відбувається розвиток спороносних мезофільних мікроорганізмів. Оптимальна температура для їх розвитку становить 25-30°С. Під дією мезофільних мікроорганізмів проходить окислення органічних кислот і білків,що супроводжується виділенням енергії і підвищенням температури до 42-50°С. При цьому створюються умови для розвитку термофілів, а мезофіли відмирають. Температурний оптимум для розвитку термофільних мікроорганізмів становить 55-60°С,однак температура компостного матеріалу продовжує підвищуватись і досягає 65-70°С. Така температура є згубною для патогенних мікроорганізмів і забезпечує знезараження компосту та біопалива. Скорочення кількості термофілів приводить до повільного зниження температури і розвитку мезофільних мікроорганізмів. Зниження температури свідчить про те, що всі рухливі сполуки органічної маси в основному засвоєні. В цій фазі працюють амоніфікуючі мікроорганізми. На заключній стадії процесу компостування розвиваються мікроорганізми, що розкладають целюлозу.

Для успішного протікання процесу компостування необхідно дотримуватись певних умов: вологість ТПВ повинна бути не менша 50-60%ваг.; вміст харчових відходів – не менше 25-30%ваг.; співвідношення С : N у ТПВ, рівне 25-30.

Органічна речовина міститься в основному в папері та в харчових продуктах. В харчових продуктах вона представлена сполуками, що легко засвоюються. Значний вміст паперу (до70%) не завжди дозволяє успішно проводити процес компостування ТПВ. Тому дуже перспективно спільне компостування ТПВ і осаду стічних вод, який утворюється при біологічному очищенні стічних вод. Утилізація та знешкодження такого осаду є складною екологічною проблемою. Компост,отриманий з висушеного та прокомпостованого осаду більш якісний, ніж компост із ТПВ. Однак використання осаду лімітується вмістом в ньому важких металів (кадмій, свинець, ртуть та інші). При спільному компостуванні ТПВ і осаду стічних вод вдається покращити структуру і товарний вигляд компосту,збільшити вміст в ньому поживних речовин. Важливою умовою спільного компостування є правильне дозування осаду стічних вод, контроль вмісту сполук важких металів у компості у відповідності з встановленими нормативами, контроль за дозуванням компосту при внесені в грунт.

4. Основною задачею заводів з переробки сміття є знешкодження твердих побутових відходів і переробка знешкоджених компонентів ТПВ для подальшої утилізації.

Як правило, на заводах з переробки сміття застосовують аеробний метод знешкодження відходів, який може бути доповнений такими технологіями :

• вивезення частини відходів на полігони (ліквідаційно- біологічний метод);

• спалювання частини ТПВ на заводах зі спалювання сміття (ліквідаційно- термічний метод);

• спалювання частини відходів з використанням отриманого тепла (утилізаційно- термічний метод);

• термічна обробка відходів без доступу повітря (піроліз) з утилізацією газів та інших продуктів піролізу (утилізаційно- термічний метод).

При застосуванні вищевказаних технологій можливо отримати для подальшої переробки і використання наступні цінні компоненти ТПВ: чорні і кольорові метали, пластмаси, поліетилен, гуму, скло, сировину для целюлозно-паперових комбінатів, продукти пролізу, теплову енергію, органічні добрива у вигляді компосту.

Переробка побутових відходів на заводі з переробки сміття відбувається таким чином: сміттєвози, що прибули на завод, зважуються і направляються у приймальне відділення. Приймальне відділення – це закрите приміщення з воротами, які обладнані гумовими ущільнювачами для захисту навколишнього середовища від пилу, мух і неприємного запаху. В приймальному відділенні сміттєвози розвантажуються у приймальні бункери, які за допомогою мостового крану замінюються на порожні. Приймальне відділення обладнане системами пожежогасіння, вологого осадження пилу, а також потужною примусовою вентиляцією, водопроводом для мийки бункерів. Із бункерів відходи пластинковими транспортерами подаються для відділення фракцій. Сепараторами крупних фракцій відділяють відходи розмірами більше 400 мм, що не підлягають компостуванню. Великогабаритні фракції ТПВ, після сепарації на грохотах і видалення чорних металів, відправляють на полігони або на заводи зі спалювання сміття,так як більша частина крупних фракцій представлена виробами з дерева,картону, текстилю.

Після сепарації відходи потрапляють в біотермічні барабани, діаметром більше 4 метрів, довжиною – 40-60 метрів,де протягом 2-3 діб відбувається компостування відходів. Температура в барабані досягає 60-70ْ С, що забезпечує знезараження відходів

. Прискорений біотермічний процес на початковій стадії компостування відбувається за рахунок перемішування відходів при обертанні барабану (не менше 1000 обертів на добу),подачі повітря (із розрахунку до 0,8 м³ на 1кг відходів), підтримання оптимальної вологості (45-60%) та теплоізоляції барабану.

Побутові відходи містять в своєму складі достатню кількість мікрофлори, необхідної для того, щоб відбувались біотермічні і знезаражуючі процеси всередині маси відходів.

Обов’язковою умовою знезараження ТПВ є їх витримка не менше 12 годин при температурі,згубній для патогенної мікрофлори.

В діатермічних барабанах протягом 2-3 діб завершується перша і друга фази компостування, тобто спочатку розігрівання маси відходів до температури 25-30ْْ С мезофільними бактеріями, а потім до 60-70ْ C термофільними бактеріями.

Після обробки відходів у барабані змінюється їх фракційний стан – основна більшість частинок відходів не перевищує розмірів 20-30мм. Щільність відходів, після проходження через біотермічний барабан змінюється від 160-200 кг/м³ до 700 кг/м³.

Після виходу відходів з барабану здійснюється контрольне сортування, з метою видалення фракцій, які не підлягають компостуванню. Сортування відбувається на сепараторах безперервної дії. Сепаратор (барабанний грохот) - це циліндр діаметром 2 метри, довжиною 4-5 метрів, з отворами в стінках циліндру, крізь які дрібні частинки відходів просіюються, а крупні залишаються і в подальшому видаляються. В сепараторі-грохоті відбувається також подрібнення відходів.

Видалення чорних металів відбувається тричі: спочатку перед біотермічними барабанами видаляють найбільші куски (більше 400 мм), після біотермічних барабанів із крупних фракцій компосту видаляють куски металу від 250 до 400 мм, а остаточно після біотермічних барабанів після сепараторів за допомогою потужного магнітного поля витягують найменші частинки чорних металів із дрібних фракцій компосту.

Видалення кольорових металів здійснюється після після біотермічних барабанів із дрібних фракцій компосту. Для цього під транспортерною стрічкою, яка транспортує компост, встановлюється багатофазний електричний індуктор, що створює змінне електромагнітне поле. Під дією цього поля частинки кольорових металів переміщуються до краю стрічки і падають у піддон.

Видалення баласту з компосту проводиться двома способами:

пневматичним і балістичним. При балістичному способі транспортерна стрічка, на якій знаходиться компост, рухається з великою швидкістю і різко змінює свій напрям руху. При цьому компост за інерцією летить з транспортеру і вдаряється в пружний екран, розташований під кутом 35-50 ْдо вертикальної поверхні. Твердий баласт (каміння, скло, фарфор) відбиваються і пролітають далі, а м’який компост падає вниз, в контейнер.

При пневматичному способі компост, що містить баласт, звалюють в шахту металевого короба. Потік повітря, що рухається назустріч підхоплює легкі дрібні фракції компосту, зносить їх в циклон, де відбувається концентрація компосту. Більш важкі фракції баласту звалюються в контейнер, що встановлений під вертикальною шахтою.

Після видалення баласту компост подрібнюють (на частинки менше 10 мм) і направляють в спеціальну камеру, де за рахунок сильного потоку повітря він підкидається вверх і осідає на горизонтальну стрічку конвеєра,що рухається під камерою. Спочатку осідають тяжкі фракції, а останніми-подрібнені пластинки пластмасової плівки. Таким чином на стрічці утворюється два шари: нижній шар представлений компостом, верхній – кусочками плівки. В кінці конвеєра встановлений пристрій для всмоктування плівки.

Очищений компост вивозять на площадки в штабелі дозрівання , де він перетворюється в цінне органічне добриво.

Завершення процесу компостування (третя фаза) відбувається за межами заводу на спеціальній дільниці для компостування, протягом 1-1,5 року.

5. На сьогодні спалювання відходів широко розповсюджено в державах Західної Європи. В цих країнах на спеціально обладнаних заводах спалюють до 70% твердих побутових відходів.

На сміттєспалювальному заводі ТПВ через завантажувальний пристрій поступають на колосникові решітки шириною 3 метри, з кутом нахилу 26º. Шар відходів, як правило, складає близько 1 м.

Для підпалювання відходів знизу решітки розташовані газові пальники. Колосникові решітки здійснюють поступально-зворотній рух для регулярної подачі під шар ТПВ порції (до 30% ) відходів, що вже горять. Для кращого процесу горіння знизу подається потік повітря. Топка з’єднана з котлом, в якому від тепла відходів, що згоряють, виробляється пара, яка йде на обігрів будинків або у вигляді гарячої води – на технічні потреби. Шлак від спалених відходів надходить на спеціальну молоткову дробарку. З шлаку після подрібнення вилучають чорний метал за допомогою електромагнітів. при спалюванні відходів утворюється приблизно 15% шлаку від маси ТПВ. Після подрібнення і вилучення металу цей шлак доцільно використовувати при виробництві будівельних матеріалів, а також при будівництві автомобільних доріг. Найбільш великим недоліком спалювання відходів є викид в атмосферу шкідливих газів, тому ці заводи в обов’язковому порядку облаштовуються газовловлювачами.

Більш прогресивним методом термічної переробки твердих відходів нагріванням без доступу повітря (піроліз).Розрізняють низькотемпературний піроліз, коли відходи нагрівають до температури 500-600ºС, середньотемпературний піроліз, коли температура досягає 800ºС і високотемпературний піроліз – при температурі 1100ºС і вище.

Важливою відмінністю піролізу є те, що газоподібні продукти – пара і пічний горючий газ – можна розділити і використовувати в самому процесі термічної обробки. При піролізі зменшується кількість викидів токсичних газів в атмосферу. Крім того, в процесі піролізу утворюються речовини, які можна використати для подальшого використання: газоподібне пальне (30-40%), твердий вуглецевий залишок (30-40%) і смола (20-30%).

Твердий вуглецевий залишок (пірокарбон), в якому вміст вуглецю складає близько 40%, використовують як низькосортне паливо, а також як сорбент і як замінник графіту. Смола, що утворилась внаслідок процесу піролізу, використовується як хімічна сировина, , а також як низькоякісне пальне.

Процес піролізу відбувається на спеціальних піролізних установках. Існують три типи піролізних установок: горизонтальні (барабанного типу), вертикальні (шахтного типу) і змішані. Найбільш поширена установка горизонтального типу, яка складається з двох барабанів – піролізного і сушильного. Сушильний барабан розміщується над піролізним. Кожний барабан обладнаний пічкою.Відходи, які не придатні для компостування – гума, куски деревини, гілки, поліетилен, руберойд та інше – завантажують в сушильний барабан, де відходи зневоднюються і висушуються при температурі 150-200ºС. Після висушування відходи подають в піролізний барабан, де нагрів збільшується до робочого, наприклад до 500-600ºС при низькотемпературному піролізі. Димові гази у сушильному барабані рухаються прямотоком у відношенні відходів,а у піролізному барабані протитоком. Гази із піролізного барабана подають в сушильний барабан, де вони використовуються , як додаткове пальне. Перед подачею в сушильний барабан з газів відокремлюють смолу. Для нагріву сушильного барабану використовують до 20% отриманих горючих газів, а решту можливо відправляти для потреб комунального господарства.

Твердий вуглецевий залишок, що утворився внаслідок піролізу, спочатку охолоджують, а потім подають на пристрій для подрібнення. Як правило, піролізна установка працює в комплексі з підприємствами по переробці сміття, де переробляються ТПВ на компост. До піролізної установки надходять відходи (біля 30% від загальної маси), які не придатні для компостування. Це дозволяє досягти безвідходних технологій утилізації ТПВ.

Піролізна установка в м. Чарльстон (штат Вірджинія, США) переробляє 200 т відходів за добу. На цьому підприємстві використовують реактор для високотемпературного піролізу фірми Юніон Карбайд. Отриманий внаслідок піролізу газ з успіхом може замінювати природній, він має високу теплоту згорання і, на відміну від природного, не містить шкідливих з’єднань сірки та оксидів азоту.

Впровадження піролізних установок дозволить створити безвідходні технології переробки ТПВ, особливо у невеликих містах, де будівництво великих комплексів з переробки сміття економічно не рентабельно.

Шлак, що утворюється у процесі піролізу, використовують для виробництва будівельних матеріалів.

До недоліків існуючих піролізних установок слід віднести малу продуктивність, недосконалу систему очищення викидів газоподібних речовин в атмосферу, а також недосконалість вирішення питання повної утилізації продуктів піролізу.

Встановлено, що при спалюванні ТПВ в викидах присутні діоксини і подібні екотоксиканти. При спалювані 1 кг відходів виділяється 40 мкг діоксинів. Вміст діотоксинів в продуктах спалювання пропорційний вмісту в відходах таких сполук як поліхлорфеноли та поліхлорбонзоли. Ці сполуки входять до складу пластмас і меліорованого паперу.