2.2.7. Робота із скляним посудом і приладами

Значна частина робіт в сучасних хімічних лабораторіях пов’язана з використанням скляного посуду, апаратів і приладів. З погляду безпеки праці скло має ряд серйозних недоліків, головний з яких – крихкість. За приблизними підрахунками до 80 % від загального числа аварій і нещасних випадків відбувається через неправильне поводження з склом.

Більшість нещасних випадків, які виникають у разі порушення правил роботи з склом відносять до категорії мікротравм (після яких можна продовжувати роботу) і легких травм (втрата працездатності на один або декілька днів). Найперше – це порізи рук у разі розбиття скляного посуду, деталей приладів і т. п., а також опіки рук під час необережної поведінки з нагрітими до високої температури скляними деталями. Особливо небезпечні порізи осколками посуду, які забруднені хімічними сполуками, оскільки в таких випадках токсичні речовини можуть потрапити безпосередньо в кров. Грубі порушеннях правил роботи зі склом можуть призвести до поранень рук, зокрема пошкоджень сухожиль, що відносяться до категорії травм середньої важкості.

Важкі травми, які вимагають тривалого лікування і травми, що приводять до інвалідності, можуть бути викликані попаданням осколків скла в очі. Такі травми виникають за відсутності засобів індивідуального захисту (окуляри, маска) і інших захисних засобів (захисні екрани) в процесі механічних обробок скла, робіт з вакуумними приладами та інших робіт, коли можливий розрив скляної апаратури.

Окрім таких видів травм, інші види аварій і нещасних випадків – пожежі і вибухи (у разі витоку горючих рідин, окислювачів і ін.), отруєння і хімічні опіки (у разі попадання токсичних або їдких речовин в атмосферу або на шкіру). Із сказаного стає зрозумілим, що безпеці праці під час роботи зі склом необхідно надавати найсерйознішу увагу, особливо у разі навчання працівників, що починають працювати та малодосвідчених працівників.

Запобігання травмування склом

Головні правила роботи з склом прості і не вимагають особливих пояснень. В той же час саме недотримання запобіжних елементарних засобів служить причиною більшості травм в лабораторіях. Тому коротко зупинимося на найважливіших правилах поведінки зі склом.

1. Скло – крихкий матеріал, що має малий опір у разі ударів і незначну міцність під час вигинання. Прикладання фізичної сили під час роботи зі скляними деталями пов’язано з небезпекою їхніх ушкоджень. Особливо великою буває спокуса прикласти зусилля під час роз’єднання шліфів, вийманні корків, надяганні гумових шлангів на трубки більшого діаметру. Проте у всіх цих випадках краще недооцінити міцність скляної деталі, ніж переоцінити її. Вірогідність поранення рук пропорційна, зусиллю, прикладеному до скляної деталі.

2. Потрібно пам’ятати, що скляний посуд не призначений для роботи з підвищеним тиском, тому забороняється створювати в скляних посудинах надмірний тиск безпосередньо за допомогою редуктора без запобіжних пристосувань. Ні за яких обставин не можна допускати нагрівання рідин в закритих колбах або приладах, що не мають з’єднання з атмосферою.

3. Категорично забороняється використовувати посуд, що має тріщини або відбиті краї. Гострі краї скляних трубок слід негайно оплавити в полум’ї пальника.

4. На робочому столі або шафі слід тримати тільки найнеобхідніший посуд, який постійно використовується . Важливо, щоб посуд на столі був впорядкований.. Мінімальний запас посуду в лабораторії необхідний, проте він повинен зберігатися окремо. Якщо посуд не має свого постійного місця, зберігається неакуратно, в тісноті, він неминуче розіб’ється.

5. Осколки розбитого посуду прибирають тільки за допомогою щітки і совка, але у жодному випадку не руками.

6. Скляні прилади і посуд великих розмірів можна переносити тільки двома руками. Великі (більше 5 л) бутлі з рідинами необхідно переносити удвох в спеціальних корзинах або ящиках з ручками. Забороняється піднімати великі бутлі за горло.

Миття посуду

Практика показує, що на частку такої, здавалося б, нескладної процедури, як миття посуду, припадає доволі велике число травм. Основна причина полягає, мабуть, в тому, що миття посуду – одна з найпоширеніших операцій в будь-якій лабораторії. Можливо, відіграє роль неминуче послаблення уваги під час виконання цієї маловідповідальної процедури, яка до того ж нерідко доручається низькокваліфікованим працівникам. Часто миття посуду проводять в кінці робочого дня, в поспіху. Так чи інакше, високий рівень травматизму примушує окремо розглянути питання безпеки під час миття посуду.

1. 1 Мити посуд треба зразу після його використання, а якщо це неможливо – в кінці робочого дня.

2. Брудний посуд акуратно складають в спеціальні кювети або дека. Не слід складати посуд в загальну лабораторну раковину, залишати безладно на робочому столі або у витяжній шафі.

3. Бажано, щоб кожний співробітник мив свій посуд самостійно. Доручати миття посуду іншим особам допускається лише в тих випадках, коли забруднення неагресивні, нетоксичні і легко змиваються. Якщо властивості забруднень лаборанту невідомі, перед миттям посуду він повинен одержати докладний інструктаж.

4. Необхідно обов’язково надягати гумові рукавички, миючи посуд, а у разі використання агресивних рідин, особливо хромової суміші або концентрованих лугів – захисні окуляри або маску.

5. Якщо лабораторна мийка не обладнана витяжкою, то первинне ополіскування посуду, забрудненого шкідливими та леткими речовинами, необхідно проводити у витяжній шафі.

6. Якщо наперед невідомо, який метод очищення найбільш ефективний, то в цьому випадку, треба починати з найпростішого – миття гарячою або мильною водою. Вдаватися до використання агресивніших і небезпечних миючих засобів (органічних розчинників, концентрованих кислот і лугів, хромової суміші) необхідно тільки в тих випадках, коли забруднення не відмиваються водою.

Миття гарячою водою, мильними і слаболужними розчинами рекомендується для очищення будь-якого хімічного посуду. Для механічного видалення присталих до стінок посудин забруднень і для збільшення ефективності миючих засобів застосовують різної форми йоржі і щітки з м’якою щетиною. Не можна використовувати пісок, наждачний папір, дротяні щітки, оскільки на поверхні скла неминуче утворяться подряпини, що знизить термічну стійкість посуду. В лабораторіях найчастіше використовують розчини господарського мила, пральних паст і порошків, 5–10 % розчин соди, 10 % розчин фосфату натрію або гексаметафосфату натрію.

Посуд невеликих розмірів рекомендується після ополіскування гарячою водою покласти в каструлю з нагрітим миючим розчином і прокип’ятити, після чого вийняти і ретельно ополоснути гарячою водою. Як правило, така обробка дозволяє позбавитися найрізноманітніших органічних і неорганічних забруднень.

Мити посуд органічними розчинниками небезпечно і рекомендується винятково для очищення від нерозчинних у воді органічних речовин. До найпридатніших для цієї мети розчинників слід віднести етиловий спирт, ацетон, хлороформ, петролейний ефір і деякі інші. Оскільки органічні розчинники, як правило, вогненебезпечні і нерідко небезпечні для здоров’я, миття проводять у витяжній шафі подалі від нагрівальних приладів.

Хромову суміш відносять до найефективніших миючих засобів. В той же час її приготування і використання вимагає особливої уваги і обережності. Безводна хромова суміш за своїми властивостями небезпечніша навіть за концентровану сульфатну кислоту. З органічними рідинами хромова суміш іноді реагує з вибухом. Бризки хромової суміші у разі попадання в очі викликають важкі ушкодження. Забороняється працювати з хромовою сумішшю без гумових рукавичок, захисних окулярів або маски, а також прогумованого фартуха.

Для приготування безводної хромової суміші до 100 мл концентрованої сульфатної кислоти, перемішуючи додають 10 г тонко подрібненого біхромату калію чи натрію. Хромову суміш зберігають у фарфорових стаканах, закритих кришками, або в скляних ексикаторах, встановлених на емальованих або керамічних піддонах. Зберігання хромової суміші в тонкостінному посуді або посуді без кришок не допускається.

Перед миттям хромовою сумішшю посуд очищають за допомогою гарячої води. Дрібний посуд цілком занурюють в посудину з хромовою сумішшю і залишають на 20–30 хв. Виймають посуд щипцями і акуратно складають в емальований посуд. Далі промивають під струменем теплої води і після повного видалення залишків хромової суміші ще раз ретельно ополіскують окремо кожний предмет. У разі миття піпеток хромову суміш набирають в них за допомогою гумової груші. Невеликі кількості хромової суміші можна нагрівати в міцних термостійких стаканах. Нагрівання вище 70 °С не тільки небезпечно, але і недоцільно, оскільки приводить до передчасної втрати окислювальних властивостей.

Свіжа хромова суміш має темно-оранжевий колір. Відпрацьована суміш втрачає свої окислювальні властивості і набуває темно-зеленого забарвлення. Використану хромову суміш у жодному випадку не можна виливати в раковину. Її необхідно обережно перелити в банку для кислих зливів і віднести в спеціально відведене місце.

Не треба допускати вживання суміші концентрованих азотної і сірчаної кислот для розчинення смолянистих органічних забруднень на хімічному посуді. Вірогідність вибуху пояснюється можливістю утворення нестійких фульмінатів або полінітросполук.

Не відповідає вимогам безпеки праці практика миття посуду, зокрема бюреток, сумішшю невеликої кількості етилового спирту і надлишку концентрованої азотної кислоти. У присутності важких металів, утворюються здатні до детонації фульмінати.