2.2.3. Забезпечення пожежної безпеки та особливості роботи з органічними розчинниками

Умови виникнення горіння та показники пожежо-вибухонебезпечності речовин

Пожежа - це неконтрольований процес горіння, який створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до значних матеріальних збитків.

Горіння - це інтенсивні хімічні реакції, які супроводжуються виділенням тепла, світла, диму та інших продуктів горіння. Виникає горіння за таких трьох умов:

• наявність окисника;

• наявність горючої речовини;

• наявність температури, за якої горюча речовина може самостійно горіти.

Якщо немає хоча б однієї із цих умов, горіння стає неможливим. На цьому постулаті ґрунтується переважна більшість профілактичних заходів, спрямованих на відвернення пожеж. Проаналізуємо їх докладніше.

У пожежах, звичайно, окисником виступає кисень повітря. У загальних профілактичних заходах вимога відсутності кисню не практикується, оскільки він є скрізь у повітрі і підтримує процеси дихання живих організмів, в тому числі і людини. Тому ця умова виникнення горіння практично завжди наявна в будь-якому середовищі. Інтенсивність розвитку хімічних реакцій під час горіння залежить від площі контакту окисника (кисню повітря) з горючою речовиною. Найкращі умови для контакту між ними створюються тоді, коли горюча речовина є у газо- чи пароподібному стані.

Щодо наявності горючої речовини, то ефективний аналіз небезпеки виникнення пожежі можна провести, знаючи показники пожежо-вибухонебезпечності речовин.

– Горючість матеріалів – здатність речовин до горіння. За горючістю, речовини поділяють на три групи: негорючі, важкогорючі, горючі.

Негорючі речовини не здатні займатися і горіти на повітрі нормального складу (за наявності у повітрі 21% кисню). До них належать каміння, цегла, металоконструкційні матеріали. Зрозуміло, що використання таких речовин підвищує рівень пожежної безпеки, але обмежитись тільки цими речовинами людина сьогодні не може.

Важкогорючими речовинами вважають ті, які займаються від стороннього джерела запалення, проте не здатні до самостійного горіння після його видалення. Такими речовинами є більшість композиційних полімерних матеріалів, для зниження горючості яких до їхнього складу введені спеціальні добавки - антипирени. Хоча за показником пожежонебезпечності вони більш безпечні, зате в реальних пожежах створюють велику небезпеку через отруйні продукти їхнього неповного згорання.

До горючих речовин відносять ті, які здатні займатися від стороннього джерела запалювання на повітрі нормального складу і продовжувати самостійно горіти після його видалення. Серед горючих речовин переважають органічні речовини: деревина, папір, тканини, нафтопродукти, горючі гази та ін. Звичайно, що збільшення кількості таких речовин у приміщеннях зумовлює пониження рівня пожежної безпеки. Із групи горючих речовин окремо виділяють підгрупу легкозаймистих горючих речовин, які можуть займатися від короткочасної дії (до 30 с) джерела запалення з низькою енергією (сірник, іскра, сигарета тощо).

– Концентраційні межі поширення полум’я – це інтервал концентрацій, в якому можливе горіння суміші горючих газів і парів з повітрям і киснем. Нижня концентраційна межа запалення - мінімальний вміст горючої речовини у повітрі, при якому можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалення. Верхня концентраційна межа запалення - максимальний вміст горючої речовини у повітрі, при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалення.

Виникнення пожежі можливе тільки тоді, коли вміст горючої речовини у повітрі перебуває між нижньою та верхньою концентраційними межами, а поза ними – вона неможлива.

– Температура самозаймання - найнижча температура суміші, за якої швидкість хімічних реакцій так стрімко зростає, що вона завершуються появою полум'я (займається). Є гази, які вже при незначному підвищенні температури можуть самозайматися, наприклад ацетилен при 62°С.

Для оцінки пожежо-вибухонебезпечності рідин та твердих речовин використовують інші показники, а саме:

• температура спалаху - найнижча температура речовини, при якій над її поверхнею утворюється пара, яка спалахує на повітрі, однак швидкість її утворення є недостатньою для підтримування стійкого горіння;

• температура запалення - це температура, при якій швидкість утворення пари над речовиною є такою великою, що після їхнього займання від джерела запалення виникає стійке горіння.

За температурою спалаху рідини поділяють на дві групи: легкозаймисті з температурою спалаху нижче за 66°С у відкритому тиглі і горючі з температурою спалаху понад 66°С у відкритому тиглі. Цілком очевидно, що чим нижчою є температура спалаху чи запалення рідин, тим більшою є їх пожежонебезпечність.

Третя умова виникнення горіння – наявність температури, за якої речовина може самостійно горіти. У більшості випадках, саме вона виступає єдиним чинником, за допомогою якого можна запобігти пожежам. Підвищення температури речовин до температури запалення відбувається різноманітними джерелами:

• відкритий вогонь;

• розжарені продукти горіння та нагріті поверхні;

• перетворення електричної енергії в теплову;

• перетворення механічної енергії в теплову;

• перетворення хімічної енергії в теплову;

• перетворення сонячної енергії в теплову;

• перетворення ядерної енергії в теплову; а інші джерела запалення.

Відкритий вогонь має достатній запас теплової енергії та достатню температуру, щоб викликати горіння майже всіх видів горючих речовин. Тому ізоляція горючих речовин від контакту з ним найкращий спосіб уникнення пожеж. До джерел відкритого вогню (малопотужних) належить і полум'я сірника.

Розжарені продукти горіння (іскри) та нагріті поверхні (в тому числі димоходи) можуть спричинити виникнення пожежі за сприятливих умов розвитку хімічних реакцій, а саме достатнього контакту окисника і горючих речовин. Тліючий недопалок сигарети відносять до розжарених продуктів горіння.

Електрична енергія перетворюється у теплову в кількості, достатній для запалювання горючих речовин при закороченні та перевантаженні електричних мереж, великих перехідних опорах у місцях з'єднання електропроводів.

Механічна енергія перетвориться у теплову при ударах твердих тіл, терті поверхонь при їх взаємному переміщенні, стисненні газів, пресуванні матеріалів, механічній обробці твердих матеріалів.

Перебіг багатьох хімічних реакцій супроводжується виділенням значної кількості тепла. До пожеж найчастіше призводить контакт сильних окисників (хлору, оксидів азоту, концентрованих кислот, рідкого кисню, селітр, хроматів, дихроматів, хлоратів, перхлоратів, перманганатів та ін.) з органічними речовинами. Є хімічні речовини, які здатні самозайматися, контактуючи з повітрям при звичайній температурі (білий фосфор) або після попереднього незначного нагрівання (олії, сажі, оліфи, порошки магнію, алюмінію, цинку). Деякі хімічні речовини (металічний натрій, гідриди і карбіди лужних та лужноземельних металів), контактуючи з водою, взаємодіють із виділенням значної кількості тепла і можуть спричинити вибухи.

Сонячні промені, концентруючись за допомогою лінзоподібних речовин і матеріалів, можуть викликати займання багатьох горючих речовин.

При ядерних перетвореннях виникають надпотужні теплові джерела.

Отже, виходячи із умов виникнення горіння, основним завданням аналізу пожежної небезпеки є зменшення до мінімально можливої кількості горючих речовин у приміщенні і максимальне видалення потенційних джерел запалювання.

Класифікація органічних розчинників за рівнем пожежонебезпечності

Особливе місце серед уживаних в лабораторіях вогненебезпечних речовин, займають органічні розчинники. Вони легко запалюються, швидко горять і важко гасяться. Горіння легкозаймистих речовин (ЛЗР) виділяє в 10 разів більше тепла, ніж горіння деревини. Пара багатьох органічних розчинників навіть за кімнатної температури здатна утворювати з повітрям пожежовибухонебезпечні суміші. Небезпека використання та зберігання органічних розчинників залежить від ряду умов: кількості і горючості рідини, температури, герметичності апаратури або тари, наявності джерел запалювання і т.д.

Залежно від температури спалаху ЛЗР прийнято умовно поділяти на три класи небезпеки (табл.12):

Таблиця 12

Класифікація ЛЗР за класом небезпеки

Клас небезпеки	Характеристика рідин	Температура спалаху, °С
		в закритому тиглі	у відкритому тиглі
І	особливо небезпечні	до 18	до 13
ІІ	постійно небезпечні	18–23	13–27
ІІІ	небезпечні за підвищеної температури	23–61	27–66

Рідини, що мають температуру спалаху вище 61 °С в закритому тиглі або вище 66 °С у відкритому тіглі і здатні горіти після усунення джерела запалення, відносяться до горючих рідин.

До I класу небезпеки відносять: акролєїн, аллілхлорид, ацетальдегід, ацетон, бензини, гексан, диметилдихлорсилан, дипропіловий ефір, диетиламін, диетиловий ефір, ізопропіламін, ізопропілхлорид, метилметакриілат, метилформіат, петролейний ефір, пропілхлорид, сірковуглець, тетрагідрофуран, фуран, циклогексан, циклогексен, етіламін, етилформіат та ін.

До II класу небезпеки відносять: акрилонітріл, аллілбромід, алліламін, ацетонітріл, бензол, бутиламін, третбутиловий спирт, бутилхлорид, вінілацетат, гептан, дібутіловий ефір, діоксан, дихлоретан, ізопропанол, ізопропілформіат, ізопропілкарбонат, лігроїн, метанол, етанол і ін.

До III класу небезпеки відносять: амілацетат, амілбромід, амілформіат, анізол, ацетилацетон, бензилхлорид, бромбензол, бутанол, гексилхлорид, декан, диаміловий ефір, діметилсульфат, диетилкарбонат, ізоамілацетат, гас, ксилол, метилакрилат, морфолін, мурашина кислота, пентанол, пропілбензол, пропанол, скипидар, стирол, уайт-спірит, оцтова кислота, оцтовий ангідрид, хлорбензол та ін.

Таблиця 23

Характеристика деяких речовин, що найбільш часто використовуються при проведенні досліджень.

Назва речовини	Тплав., °С	Ткип., °С	ГДК, мг/м3
Органічні речовини
Акридин	111	346	0,01
Акриламід	84-85	215	0,3
Акрилова кислота	13	141	5
Акрилонітрил	–83	78-79	0,5
Амінокислоти	...	...	8
п-Амінофенол	184	cубл.	1
м-Амінофенол	123	...	5
о-Амінофенол	174	cубл.	...
Анілін (амінобензол)	–6,2	184,4	0,1
Ацетатна кислота	16,6	118,1	5
Ацетальдегід (оцтовий альдегід)	–123,5	20,8	5
Ацетатний ангідрид	–73,1	140,0	20
Ацетон	–95,35	56,24	200
Ацетонітрил	–44,9	81,6	10
Бензоїлу пероксид	108	розкл.	5
Бензол	5,533	80,1	5
п-Бензохінон	...	...	0,05
Бутиловий спирт (1-бутанол)	–80	117,7	10
Гексан	–95,3	68,7	1800
1,4-Діоксан	11,80	101,32	10
1,3-Діоксан	–42	105-106	3
Діетиловий ефір	–117,6	35,6	300
Диметилсульфід			0,75
3,4-Дихлоранілін			0,5
1,1-Дихлоретан			400
1,2-Дихлоретан			10
Етиленгліколь (етандіол-1,2)	–13,2	197,2	0,1
Етиловий спирт (етанол)	–114,6	78,37	1000
Ізоаміловий спирт (3-метил-1-бутанол)	–117,2	132	360
п-Ксилол (диметилбензол)	–13,2	138,35	50
м-Ксилол	–47,87	139,1	50
о-Ксилол	–25,2	144,4	50
Малеїновий ангідрид	54	202 (субл.)	1
Метакрилова кислота	16	160,5	10
Метилакрилат (метиловий ефір акрилової кислоти)	...	80,5	20
Метиловий спирт (метанол)	–7,8	64,7	5
Піперидин	–9	106	0,2
Піридин	–42	115,6	5,0
Полівінілхлорид	розкл.	...	6
Стирол (вінілбензол)	–30,63	145,2	5
Тетрахлорметан (вуглець чотирихлористий)	–23,0	76,8	20
Тіофен	–38,2	84	20
Толуол	–95	110,6	50
Трифторацетатна кислота	–15,25	72,4	2
Трихлорацетатна кислота	57,5	197,5	5
Трихлорметан (хлороформ)	–63,5	61,2	250
Фенол	43	182	5
Формальдегід	–92	–21	0,5
Фурфурол	–38,7	161,7	10
Фуран	...	82	0,5
Неорганічні речовини
Аеросил			1
Алюміній	660,1	2486	2
Аміак	–77,75	-33,35	20
Арсен	814(36 ат.)	Субл. (615)	0,5
Ванадію пентаоксид	690	розкл.>700	0,1
Фтороводень	–87,2	19,9	0,5
Хлороводень	–114,2	–85,1	5
Гідрогену пероксид	–0,46	...	1,4
Вольфрам	3410	5930	6
Германій	936	2700	2
Індій (і його сполуки)	156,4	2000	0,1
Ітрій	1525	3025	1
Йод	113,5	184,35	1
Кадмій (і його сполуки)	321,03	767	0,2
Кобальт	1493	3100	0,5
Мідь	1083	2600	1
Молібден	2620	4800	<4
Натрію гідроксид	327,6	1378	0,5
Нікель	1453	2900	0,5
Нітратна кислота	–42	86	5
Озон	–192,7	–111,9	0,1
Олово (і його сполуки)	231,9	2270	2
Платини розчинні солі	...	...	0,002
Ртуть	–38,89	357,25	0,01
Ртуті (ІІ) хлорид (сулема)	277	302	0,1
Свинець (і його сполуки)	327,4	1740	0,01
Силіцій	1423	2600	4
Сульфатна кислота	10,37	330 (98,3%)	1
Сірководень	–82,9	–60,8	10
Стибій	630,5	1640	0,5
Титану діоксид (анатаз)	1855	3000	10
Фосфор жовтий	44,1	280,5	0,03
Фосфор червоний	585 (4,2 МПа)	...	...
Фосфорна кислота	42,35	213 (–0,5H2O)	1,0
Хром	1890	2480	2
Хрому (VI) оксид	196	розкл.	0,01

Таблиця 24

Пожежовибухонебезпечні властивості деяких речовин (в таблицю включені горючі гази та легкозаймисті рідини, що відносяться до I і II класу небезпеки).

Назва речовини		Тспалаху, °С	Тсамоспалаху, °С			Значення об’ємних концентраційних границь спалахування при кімнатній температурі, %
Органічні речовини
Акролеін	-26			-	2,8-31,0
Ацетальдегід	-38			185	4,1-57,0
Ацетилен				-	2,5-82,0
Ацетон	-18			-	2,9-12,8
Бензол	-12			-	1,4-7,1
Бутан	-60			-	1,8-9,1
2-Бутанол	24			-	1,7-9,8 (при 100°)
Диетиловий ефір	-43			180	1,9-49,0
Диметиловий ефір	-41			164	5,0-27,0
Диметилсульфоксид	-			215	-
1,1-Дихлоретан	-6			-	5,6-11,4
1,2-Дихлоретан	12			-	4,6-15,9
Етан	-130			-	3,0-15,0
Етанол	12			-	3,3-19,0
Етилакрилат	4			-	1,1-5,1
Метан	-187			-	5,3-15,0
Метанол	8			-	6,0-34,7
Метилакрилат	-3			-	2,8-25,0
Метилметакрилат	11			-	2,1-12,5
м- та п-Ксилол	25			-	1,0-7,0
о-Ксилол	17			-	1,0-6,0
Пентан	-49			-	1,4-8,0
Піридин	20			-	1,8-12,4
Пропан	-104			-	2,3-9,5
Пропанол	23			-	2,3-13,5
Толуол	4			-	1,3-7,0
Формальдегід	-19			-	7,0–73,0
Фуран	-36			-	2,3-14,3
Циклогексан	-18			-	1,3-10,6
Неорганічні речовини
Аміак	-			-	17,0-28,0
Білий фосфор	-			38,5	-
Водень	-			-	4,1-74,2
Гідразин	-			156 (23*)	4,7-100,0
Оксид карбону (II)	-			-	12,5-74,0
Сірководень	-			-	4,0-44,0
Сірковуглець	-43			125 (<100*)	1,3-50,0
Фосфін	-			150	1,0-**

* - в присутності іржі;

** - верхньої межі не встановлено.

Деякі органічні розчинники під час зберігання реагують з киснем, утворюючи пероксиди. Органічні пероксиди є нестабільними сполуками, що розкладаються під дією ударів, тертя, тепла, полум’я, забруднень, а іноді і без видимих причин. Небезпека вживання розчинників, що містять пероксиди, пов’язана перш за все з тим, що в деяких випадках їхній розклад відбуваються бурхливо і навіть з вибухом.

Іноді вибухи можуть бути наслідком бурхливої взаємодії пероксидів з деякими реагентами. Так, наприклад, небезпечним є осушення тетрагидрофурану чи діоксану, що містять пероксиди гранульованим лугом.

Внаслідок здатності зв’язку —О–О— до гемолітичного розщеплення з утворенням двох радикалів, пероксиди ініціюють радикальні реакції. Вживаючи розчинники, що містять перекиси, можливий непередбачений перебіг реакцій за радикальним механізмом, який іноді супроводжується сильним екзотермічним ефектом. До екзотермічної полімеризації, що ініціюється пероксидами, схильні такі сполуки: метілметакрилат, стирол, акрилова кислота, акрилонітріл, бутадієн, тетрафторетілен, вінілхлорид, вінілпіридин, хлоропрен і ін.

Робота з легкозаймистими речовинами

Під час роботи з ЛЗР слід дотримуватися трьох основних принципів:

• не допускати попадання пари горючої речовини в атмосферу (запобігати утворенню пожежовибухонебезпечних сумішей);

• виключати можливість запалювання у разі випадкового утворення пожежовибухонебезпечної концентрації пари (виключати виникнення джерел запалення);

• наперед вживати всі можливі заходи, щоб наслідки аварії, якщо вона все ж таки відбудеться, були мінімальними.

Попадання пари ЛЗР в атмосферу і утворення пожежовибухонебезпечних концентрацій може відбуватися за неправильного проведення лабораторних операцій або в аварійних ситуаціях.

Вентиляція – ефективний засіб, що запобігає утворенню значних концентрацій пари горючих речовин. Забороняється проводити будь-які роботи з ЛЗР зовні витяжної шафи. За відсутності ефективної вентиляції пара низькокиплячих органічних розчинників може опускатися вниз і “розтікатися” по горизонтальних поверхнях, наприклад по поверхні робочого столу. У цьому випадку вибухонебезпечні концентрації, несподівано для експериментатора, утворюються порівняно далеко – на відстані декількох метрів від місця роботи.

Існує помилкова думка, ніби властивість пари опускатися вниз визначається тільки молекулярною масою речовини. Для прикладу, пара ртуті (М = 200,59) навіть в нерухомому повітрі не опускається вниз, а розсіюється конвективними повітряними потоками.

Для проведення процесів, пов’язаних з нагріванням ЛЗР (перегонка, перекристалізація, реакції в киплячих органічних розчинниках), треба користуватися ефективними водяними холодильниками.

Розчинення речовин для перекристаллізації у ЛЗР проводять в колбі із зворотним холодильником, використовуючи у разі потреби механічне перемішування. Вживання для цих цілей хімічних стаканів, прикритих годинниковим склом або чашкою Петрі – груба помилка. Вибираючи розчинник для перекристалізації перевагу треба надати розчинникам з вищою температурою кипіння або негорючим.

Гаряче фільтрування насиченого в органічному розчиннику розчину – відповідальна і небезпечна операція, яка потребує досвіду і акуратності. Щоб запобігти вільному випаровуванню розчинника рекомендується використовувати замкнену установку для гарячого фільтрування.

Пожежовибухонебезпечні концентрації парів ЛЗР можуть виникнути також під час осушування на повітрі або в сушильній шафі великих кількостей речовин після перекристалізації з органічних розчинників. Проведення процесу осушення в ексикаторі дозволяє уникнути цієї небезпеки. З тієї ж причини не можна проводити випарювання органічних розчинників з відкритих посудин.

Пара ЛЗР може потрапляти в атмосферу у випадку недотримання температурних режимів зберігання або їхнього зберігання в негерметично закритій тарі. Концентрація пари ЛЗР в повітряному просторі усередині тари завжди вища за верхню концентраційну межу запалювання для рідин I класу небезпеки і вище або близько до неї для рідин II класу небезпеки. Вибухонебезпечні концентрації утворюються через нещільність в закупорюванні тари. Оскільки пара більшості органічних речовин важча за повітря, то за відсутності вентиляції вона може накопичуватися в нижніх частинах складських приміщень, що створює передумови для небезпечної ситуації. Тому необхідно строго дотримуватися норм і режимів зберігання ЛЗР, не допускаючи розміщення їхніх запасів у підвальних не вентильованих приміщеннях.

У лабораторних приміщеннях не допускається зберігання навіть невеликих кількостей ЛЗР з температурою кипіння нижче 50 °С (пентан, сірковуглець, диетиловий ефір). В кінці робочого дня залишки таких розчинників слід винести в спеціальне холодне приміщення. Зберігання інших ЛЗР, відповідно до норм, затверджених керівником організації, допускається в товстостінних пляшках місткістю не більше 1 л, забезпечених герметичними корками. Пляшки з ЛЗР поміщають в спеціальні металеві ящики, встановлені подалі від тепла. Забороняється виливати відходи ЛЗР в каналізацію.

Особливо небезпечним є витік ЛЗР в лабораторних приміщеннях. Хоча повністю запобігти розливам через незручність або неакуратність неможливо, необхідно вживати заходи, щоб звести їхню вірогідність до мінімуму і обмежити кількість рідини, яка може пролитися.

У лабораторію рідини слід приносити в щільно закритих пляшках місткістю не більше 1 л, які поміщені в спеціальну металеву корзину з ручками. Розфасування ЛЗР з великих бутлів проводять в спеціально обладнаних підсобних приміщеннях. Під прилади, що містять більше 0,5 л ЛЗР, необхідно ставити кювету, щоб у разі аварії обмежити площу розтікання рідини. ЛЗР, які зберігають в тонкостінних посудинах, слід поміщати в металеві контейнери або фарфорові стакани, заповнені на 4–5 см піском або азбестовою стружкою.

Однією з причин руйнування скляної тари служать температурні коливання навколишнього середовища. За температури 58 °С усередині герметично закритої посудини з пентаном створюється тиск, що перевищує в 2 рази атмосферний. Для діетилового ефіру такий же надмірний тиск досягається за 56 °С, для метилформіату – за 51,9°С, для трихлорфторметану – за 44,1 °С, для етиламіну – за 35,7 °С.

Набагато більш високий тиск розвивається у разі підвищення температури в тих випадках, коли тара заповнена рідиною повністю, без повітряного простору. Розрахунок показує, що для руйнування навіть непошкоджених скляних бутлів, заповнених повністю органічними розчинниками, достатньо підвищення температури всього на 5–10 °С. Для запобігання подібним явищам під час розфасування рідин тару не доливають приблизно на 10 %.

Випадково розливши ЛЗР необхідно негайно вжити заходів щодо ліквідації аварійної ситуації залежно від конкретних обставин.

У разі витоку значних кількостей ЛЗР (більше 1 л) слід перш за все усунути можливість запалювання пари: погасити газові пальники і спиртівки, знеструмити включені електроприлади загальним рубильником. В зоні вірогідних пожежовибухонебезпечних концентрацій пари не можна вимикати електроприлади за допомогою тумблерів або висмикуючи вилку з розетки: у момент переривання електричного кола утворюється іскра, яка може бути джерелом запалення.

Слід пам’ятати, що пара багатьох органічних розчинників токсична. У разі розливу, за рахунок великої поверхні випаровування, швидко утворюються високі концентрації пари, що є небезпечним для здоров’я і навіть для життя. У деяких випадках гострі отруєння можуть виникнути після 5–10-хвилинного перебування в отруєній атмосфері або навіть після декількох вдихів. Тому ліквідацію розливів значних кількостей токсичних рідин необхідно здійснювати в протигазі. Особи, присутність яких під час прибирання не обов’язкова, повинні покинути приміщення.

Значні кількості пролитої ЛЗР, якщо дозволяють обставини, рекомендується прибирати за допомогою водоструминного насоса, засмоктуючи рідину в склянку подібно тому, як це робиться під час збирання пролитої ртуті. Залишки ЛЗР, які не вдається зібрати водоструминним насосом, а також невеликі розливи засипають фільтроперлітовим порошком, дрібною сухою деревною тирсою, піском. Після повного вбирання рідини масу збирають пластмасовим совком у відро і виносять в безпечне для спалювання місце.

Запобігання пожежам

Джерелами запалення пароподібної суміші може служити не тільки відкрите полум’я, але й сильно нагріті предмети. Пара ЛЗР може спалахнути також від іскр, що виникають під час роботи справного електроустаткування, зокрема електромоторів, реле і т.д. В певних умовах джерелами запалювання можуть бути іскри, що виникають в результаті накопичення статичної електрики. Тому будь-які роботи з ЛЗР, не пов’язані з їхнім нагріванням, необхідно проводити з вимкненими пальниками, електричними приладами і потенційними джерелах запалення.

Прикладами робіт, під час яких можливе виділення горючої пари в атмосферу є екстрагування речовин за допомогою ділильних лійок, тонкошарова і паперова хроматографія, роботи, пов’язані з необхідністю переливання ЛЗР та ін.

Нагрівання ЛЗР можна проводити тільки в приладах і установках, що забезпечують повну конденсацію пари, що утворилася. Нагрівальними приладами не можуть бути електроплити з відкритою спіраллю, а також відкрите полум’я. У разі необхідності для нагрівання ЛЗР, що відносяться до I класу небезпеки, необхідно використовувати заздалегідь нагріті у іншому місці водяні бані, або застосовувати бані з зануреним нагрівальним елементом.

Розрізняють три стадії розвитку пожежі: початкова (площа горіння невелика 1-2 м² і горіння можна припинити за допомогою первинних засобів гасіння); друга (значна площа і для гасіння необхідно використовувати водяні і пінні струмини); третя (характеризується деформацією і руйнуванням конструкцій).

Гасіння пожежі зводиться до активної дії на зону горіння для порушення стійкості хімічної реакції окислення. Стабільність горіння залежить від умов теплообміну зони горіння з навколишнім середовищем. Якщо кількість теплоти, що виділяється є більшою, ніж та що відводиться – горіння підсилюється, якщо теплота, що виділяється є меншою – гальмується. Порушення теплової рівноваги і пониження температури в зоні горіння може бути досягнуте збільшенням швидкості відводу тепла і зменшенням швидкості виділення тепла. На практиці використовують обидва способи гасіння пожеж.

Розрізняють хімічні і фізичні способи гасіння пожеж. Під час хімічного способу використовують флегматизацію, внаслідок якої зв’язуються активні центри ланцюгової реакції горіння. Це досягається шляхом об’ємного розведення газової горючої суміші, або зрошення поверхні горючих матеріалів флегматизуючи ми речовинами, або їхньою комбінацією.

Під час фізичного способу пожежу гасять методами: охолодження, розведення, ізоляції. Охолодження здійснюється внаслідок тепловідводу із зони горіння зрошенням горючих речовин, перемішуванням парів рідин, евакуацією горючих речовин. Розведення приводить до збільшення теплоємності горючої суміші за допомогою додавання інертних газів, парів води. Ізоляція передбачає виключення можливості займання шляхом видалення горючих речовин, ізоляції поверхні водою, піною і відриву полум’я повітряною ударною хвилею.

Переважна більшість пожеж починається із невеличкого вогнища. Тому його своєчасну ліквідацію розглядаємо як профілактичний захід щодо його розширення до масштабів пожежі. Ліквідувати вогнище можна, усунувши одну із трьох умов виникнення горіння. Видалити горючу речовину із вогнища не завжди можна, а припинити доступ кисню до неї або/і понизити її температуру можна завжди, якщо своєчасно використати первинні засоби гасіння пожеж: воду, пісок або вогнегасники.

Вода – універсальний засіб для гасіння пожеж, оскільки її застосування завдяки випаровуванню дає змогу як понизити температуру горючої речовини, так і зменшити доступ кисню до неї. Проте нею не можна гасити електроустановки під напругою та легкозаймисті рідини. Для цього треба використовувати пісок, хоча він є менш ефективним.

Вогнегасники, залежно від природи вогнегасної речовини бувають різних типів. Найпоширеніші з них: хімічно-пінні (ВХП-10); повітряно-пінні (ВПП-5, ВПП-10); вуглекислотні (ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5); порошкові (ВП-2-01, ВП-2Б, ВПУ-2, ВП-5-01, ВП-8Б). Важливо пам'ятати, що хімічно-пінними та повітряно-пінними вогнегасниками не можна гасити електрообладнання під напругою. Потрібно своєчасно і вміло використовувати вогнегасники для локалізації невеликих ділянок горіння, оскільки час їхньої дії є досить малий, у найкращому випадку - до 60 с.