Ответ58 Практичне в філософії?

Поняття “практична філософія” асоціювалось завжди з філософією “практичного розуму”, і, зокрема, з етикою. Але у самого Канта фігурують дві практичні модальності розуму: морально-практичний і технічно-практичний розум. Керуючись кантівською установкою філософії принаймні в 60-і роки ( Альвін Дімер, наприклад) під практичною філософією розуміли ту сукупність дисциплін, які розкривають практичну спрямованість діяльнісного розуму на відміну від його теоретичного відношення до дійсності, що вивчається відповідно теоретичною філософією. Практична філософія охоплювала етику, філософію техніки, філософію праці, філософську поетику (філософію творчості). Починаючи з 80-х років конфігурація дисциплін, що складають практичну філософію, принципово змінюється, поскільки по суті акцент міждисциплінарної практичної філософії зміщується на ціннісно орієнтовану соціальну дію, завдяки якій конституюються соціальні інститути та сукупність практично здійснюваних моральних, правових, екологічних, релігійних, політичних, економічних, мовних відносин. Хоча етика зберігає пріоритетне становище в межах сучасної практичної філософії, її характер і спрямованість міняються, вона стає соціальною етикою, яка задля власного обгрунтування залучає матеріал із філософії мови, комунікативної, соціальної філософії і т. д. Сьогодні практична філософія охоплює політичну соціальну філософію, філософію права, метаекологію, “етичну економію” (філософію економіки), філософію мови, філософію техніки. Комплекс дисциплін, що складають практичну філософію, не замкнений і завершений, а є відкритим для філософського осмислення соціально конституючих основ людської дії (діяльності) на базі нового матеріалу конкретних наук, зокрема гуманітарних.

Ответ59 Проблема творчості в філософії? Проблема творчості в історії розвитку філософської думки

Порівняно недавно виникла спеціальна наука, що досліджує закономірності творчої діяльності людини - евристика (від Ар-хімедової «еврики» — радісний вигук «я знайшов»). Що ж таке творчість? Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Творчість - здатність, здібність людини, що виникає в процесі праці, створювати (на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу) з наданого дійсністю матеріалу нову реальність, що задовольняє багатоманітність суспільних потреб. Види творчості визначаються характером творчої діяльності (творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість та ін.). Ідеалізм розглядає художню творчість як божественну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як животворне дихання несвідомого (Ернст Гартман), як містичну інтуїцію (Бергсон), як прояв інстинктів (Фрейд). Марксизм в процесі творчості сприймає участь всіх духовних сил людини, в тому числі відображення, а також здобута і вивчена практично майстерність необхідна для здійснення творчого задуму. Можливості для творчої діяльності залежать від суспільних відносин. Переборюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючі в суспільстві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здібностей у кожної людської особи. Що ж цікавить філософію? Найзагальніше - світогляд творчої діяльності і проблеми гносеологічні й загальнометодологічні. Зокрема, філософія концентрує питання, зв'язані з поясненням пізнавального процесу: чи визнавати пізнання як процес пасивного копіювання дійсності, чи розглядати пізнання як процес активного відображення. А також питання, зв'язані з практичним ставленням людини до світу: чи є людина пасивним споглядачем подій, що відбуваються в її оточенні, або ж творцем, що цілеспрямовано змінює світ і створює нові об'єктивні умови. Отже, предметом філософського дослідження є: по-перше, онтологія творчості, тобто її пояснення в межах того чи іншого філософського монізму; по-друге, соціологія творчості, що охоплює коло питань, зв'язаних з соціальним визначенням творчої діяльності та її зворотним впливом на розвиток творчості; по-третє, гносеологія творчості, що розглядає пізнавальні умови виникнення і проходження творчих актів, включає внесок суб'єкта в процес пізнання і картину світу, що формується на його основі.