Ответ55 Гносеологія і майєхвтика?

Гно́сеологія (від грец. γνώσις — «знання» і λόγος — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст. Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які функціонують в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

• Пізнання у Рене Декарта. Декарт критикує існуюче пізнання. Він сумнівається у всьому, що до цього часу вважалося беззастережним знанням. Він вважає, що ні дані відчуттів, ні мислення не дають такого знання. Ілюзії почуттів роблять ненадійними показники відчуттів, помилки суджень ставлять під сумнів висновки розуму. Тому необхідно починати із загального, радикального сумніву. Проте, яким би всеохопним він не був, є в діяльності пізнання дещо, що не підлягає жодному сумніву. Декарт не скептик і не агностик, його сумнів лише попередній прийом, метод встановлення достовірної істини. Достовірним у всякому випадку є те, що сумнів існує. Сумнів — акт мислення, я мислю, значить я існую — cogito ergo sum. Це знамените положення — основа, на якій може будуватися все достовірне знання.

• Пізнання у Артура Шопенгауера розвивається у двох формах: безпосереднє (інтуїтивне) пізнання або відсторонене (рефлективне) пізнання (пізнання розуму).Основним видом пізнання Шопенгауер вважає інтуїтивне: в кінцевому результаті весь світ рефлексії базується, на його думку, на інтуїції.

Шопенгауер стверджує, що наука не стільки діяльність пізнання, скільки діяльність, спрямована на служіння волі. Ціль науки в задоволенні практичних інтересів, які у своїй суті завжди інтереси волі, сліпого хотіння. Досконалим пізнанням може бути тільки споглядання, вільне від всякого відношення до практики і до інтересів волі. Таке споглядання розглядає речі не в якомусь відношенні, а як зміст, який тільки проявляється у відносності, але сам їй не підкоряється. Споглядальне пізнання, на думку Шопенгаура, недоступне науці, так як вона завжди звертаєтья до інтелекту, який глибоко занурений в інтереси волі. Проте таке пізнання цілком доступне різноманітним видам мистецтва.

Майевтика (греч. Μαιευτική — букв. — повивальное искусство, родовспоможение) — метод Сократа извлекать скрытое в человеке знание с помощью искусных наводящих вопросов

Майевтика представляла собой с точки зрения своей логической формы индукцию (наведение). Развитию индуктивности сократовского метода как нельзя лучше способствовал диалогический способ исследования. Он предполагал, что в начале беседы по необходимости всегда исходят из всем понятных, а потому и самых простых, наглядных положений, имеющих преимущественно чувственный характер, но по мере продвижения диалога переходят к скрытым и более сущностным свойствам обсуждаемых вещей. Воспроизводя структуру диалога-исследования, индукция направлена на отыскание единого во многом: от множества явлений, в которых некая предполагаемая сущность представлена как относительное свойство, легко исчезающее и превращающееся в свою противоположность, существующее в них (явлениях) наряду с другими свойствами, мысль переходит к такой одной вещи, в которой искомое свойство представлено само по себе, не в относительном, а в абсолютном смысле, и не как свойство даже (любое свойство может быть отъемлемо от вещи, и последняя, хоть и изменит, но не утратит своего существования), а как некая неотъемлемая определённость, тождественная самой вещи, или даже как некая вещь. Итогом такого метания мысли должно быть определение, фиксирующее общее, универсальное свойство, имеющее всеобщее значение для сознания