78. Індустріалізація в Україні в 20-30-х роки хх ст..

Наприкінці 20-х рр.. ВКП узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на сучасне мілітаризоване індустріальне суспільство. ХVз’їзд ВКП (грудень1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного гос. З 1929 р. партійне керівництво відмовилося від НЕПу та взяло курс на форсовану індустріалізацію.

Й. Сталін назвав завданням індустріалізації здобути техніко-економічної незалежності СРСР, перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу, зміцнити оборотний потенціал країни, підвищити технічну базу с/г.

В основу такої політики було покладено оптимальний варіант першої п’ятирічки (1928-1932 рр.), який був схвалений у квітні 1929 р. За цим планом передбачався щорічний приріст промислової продукції на 20-22%, будівництво промислових гігантів, таких як «Дніпрогрес», «Запоріжсталь», «Крмворіжсталь» та інші. Влада прагнула зробити форсовий ринок у розвитку важкої промисловості, створити енергетичну базу, ліквідувати безробіття, почати розвиток у с/г, машинобудуванні, запровадити карткову систему. Для виконання та перевиконання планів застосовувались методи позаекономічного примусу та ідеологічного ошукування трудящих.

Грандіозні плани першої п’ятирічки виконані не були. Але радянський народ не знав про крах п’ятирічного плану.

На другу п’ятирічку (1933-1937 рр.) середньорічні темпи зростання були стриманішими – 13-14%. Почали будувати нові підприємства – Харківський турбінний завод, Новокраматорний завод важкого машинобудування та інші. Швидко розвивалася легка та харчова промисловість. У 1935 р. було відмінено карткову систему. Взагалі друга п’ятирічка більше уваги приділяла впровадженню нової техніки, організації виробництва і підготовці кадрів. Проте завдання також не було виконано.

Індустріалізація викликала істотні зміни в структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і с/г. Україна перетворилася із аграрної країни в індустріально-аграрну. Індустріалізація здійснювалася за рахунок с/г, що спричинило перехід до насильницької колективізації.

79. Україно-московські відносини в середині хvіі ст..

Від початку війни в 1648р. гетьманський уряд вів активні переговори з Москвою про допомогу:

- Б. Хмельницькому не хотілося бачити Московію союзниками Речі Посполитої;

- Московське царство неодноразово приймало на своїй території повстанські козацькі загони і навіть надавало їм допомогу;

- росіяни, як українці, були православними.

Москва відмовилася від походу на Україні, але військову допомогу надавати гетьману не поспішала, була пов’язана договором із Польщею. Московський уряд погодився взяти України «під свою руку» тільки тоді, коли вона сама звільниться від польського панування.

Лише в жовтні 1653 р. Московський Земський Собор дав згоду на укладення російсько-українського союзу і відправив в Україну посольство, очолюване боярином В. Бутурліним.Москва погодилася на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони держави. Зі свого боку, Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб утворити власну держав. Цілі сторін не збігалися в перспективі.8 січні 1654 р. на козацькій раді в м. Переяславі розглядалося питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків були противниками такого союзу і схилялися до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдалося переконати старшину витупити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв.

Проте договір ледь не зірвався з іншої причини: московські посли відмовилися присягати на вірність від мені царя Олексія Михайловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержавцем і слова свого не змінює.

Козацькі ради проходили й в інших містах Гетьманщини. У січні-лютому 1654 р. до присяги було приведено близько 200 міст і містечок. Але союз із Москвою був неоднозначно сприйнятий в Україні.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительні статті». Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького», або «Березневі статті». За ними визнавалося верховенство московського царя над Україною, козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. чоловік, гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя, Україна мала право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною, податки мали збирати українські чиновники, у містах зберігалося самоуправління, у Києві та на кордонах з Річчю Посполитою мали розташуватися російські військові загони, Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання.