52. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

У середині ХІV ст. українські землі, ослаблені монголо-татарами і політично роз’єднані, стали об’єктом захоплення Польщею та Литвою. У складі Польщі опинилася Галичина, у складі Великого князівства Литовського — Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина, Поділля.  Велике князівство Литовське, 90% земель якого складали східнослов’янські землі, не порушувало суспільно-політичного ладу на українських землях і переймало судову систему, військову організацію, запровадило руську мову як  державну і християнство за православним зразком. Велике князівство Литовське повело боротьбу з золотоординським пануванням на українських     землях, розбивши у 1363 р. монголо-татар поблизу Синіх Вод.       •   У 1385 р. між Польщею та Литвою була підписана Кревська унія, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі в одну державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіги з литовським князем Ягайлом. Кревська унія значно укріпила позиції Польщі й Литви у боротьбі з Тевтонським орденом, який було розбито у 1410 р. у Грюнвальдській битві.       •   У 1413 р. між Польщею та Литвою було підписано Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча зверхність Польщі над ним залишалася.Політична роздробленість і сусідство могутніх держав спричинили загарбання українських земель. Закарпаття потрапило під владу Угорщини. Буковина -до складу Молдавського князівства, Північне Причорномор’я і Крим -увійшли до складу Кримського ханства, яке відокремилося від  Золотої Орди. Чернігово-Сіверщина -потрапила під владу Московської держави.

Таким чином, у ХІV — першій половині ХVІ ст. українські землі були поділені між сусідніми державами.

54. І універсал уцр

10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал.

Основні положення І Універсалу УЦР: - "Однині самі будемо творити наше життя". Розбудова України "не одділяючись від усієї Росії"; — УЦР — найвищий державний орган України; — заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників прихильних до української справи; — запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права, визнала їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають на Україні; — скликання Всеукраїнських Установчих Зборів; — тільки Всеукраїнські Українські Збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають права приймати закони України; — запровадження особливого податку на рідну справу; — визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських, згідно з яким право порядкувати українськими землями, право користуватися ними належало тільки народові України.Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення. Такий розвиток української революції змусив переглянути своє ставлення до Центральної Ради з боку російських революційних демократів і Тимчасового уряду. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР. У Київ для переговорів були направлені представники Тимчасового уряду

.55. Історичне значення Київської Русі.

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.

• Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну дер­жавну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов'янських народів (угрофінське населення Півночі, Поволжя).

• Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла пи­семність, право, бібліотеки, храми і т.д.).

• Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, за­хистивши його від фізичного знищення з боку кочівників.

• Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з коро­лівськими династіями Західної Європи.

• Сприяла захисту Європи від кочових орд Сходу.В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.

Концепція російського історика М. Погодіна: Київська Русь — по­чатковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.

Концепція українського історика М. Грушевського: історія та куль­тура Київської Русі творилися, в першу чергу, українцями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Над­дніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український народ, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинсь-ке князівство.

Концепція радянських істориків: спадок Київської Русі — спільний здобуток трьох народів — українського, російського і білоруського;У сучасній історичній науці це питання залишається дискусій­ним, тісно пов'язаним з політичними інтересами.

Українські історики у новітніх наукових дослідженнях ("Історія України: Нове бачення"/ О. Гуржій, Я. Ісаєвич, М. Котляр, О. Моця та інші. — К., 1996, "Історія України" / За заг. ред. В. Смолія. — К., 1997), осмислюючи вітчизняну історію з сучасних позицій, до­ходять висновку, що Київська Русь дала початок трьом народам — українському, російському і білоруському, стала витоком держав­ності і культури кожного з них. А історики В. Шевчук та М.Тара-ненко ("Історія української державності". — К., 1999), погоджую­чись у цілому з цим висновком, водночас зазначають, "що українці мають все ж таки більше підстав, щоб претендувати на історичну спадщину Київської Русі".