Тема 4. Правовий статус космічних об’єктів

Створення та експлуатація штучних космічних об'єктів, наземних та космічних компонентів космічних систем.

Правовий статус космічних об'єктів. Поняття космічних об'єктів. Класифікація космічних об'єктів.

Запуск космічних об'єктів. Держава реєстрації та запускаюча держава. Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.

Реєстрація космічних об'єктів. Контроль і юрисдикція держави стосовно космічних об'єктів. Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.

Рятування та повернення космічних об'єктів. Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, що запущені в космічний простір, 1968 р.

Основні категорії та поняття

космічний об’єкт  – ”технічний засіб (апарат), створений людиною і призначений для дослідження в космічному просторі, включаючи Місяць і планети Сонячної системи” [11].

Загальновизнаного міжнародно-правового тлумачення терміна “космічний об’єкт” до цього часу не існує. Регламент радіозв’язку МСЕ подає термін “космічний корабель”, визнаючи його як “створений людиною апарат для польоту поза межами основної частини земної атмосфери” [16]. водночас і Договір про космос (статті VII, VIII), і Конвенція про відповідальність (стаття І), і Конвенція про реєстрацію (стаття І), широко оперуючи терміном “космічний об’єкт”, включають до цього поняття і складові частини космічного об’єкта, а зазначені статті обох Конвенцій, крім цього, додають до змісту поняття ще й засоби виведення та їх складові, що спричиняє суттєві юридичні та фінансові наслідки.

Запуск космічного об'єкта – комплекс заходів щодо виведення на орбіту Землі або далі в космічний простір технічного засобу (апарата), створеного людиною з метою дослідження та використання цього простору, включаючи також і спробу такого виведення. Запуск космічного об'єкта означає початкову стадію польоту космічного об'єкта, у ході якої забезпечується його виведення в задану точку космічного простору.

Увімкнення запалювання, що ініціює роботу двигунів на старті, розглядається як початок запуску. Запуск триває до виходу об'єкта на заплановану космічну орбіту.

Поняття “запуск космічного об'єкта” включає також спробу його запуску. Спробою запуску вважається як нетривала робота двигунів ракети на старті, так і політ за траєкторією, що не забезпечує виведення космічного об'єкта в розрахункову точку космічного простору.

Запуск космічного об'єкта — найбільш відповідальний етап космічного польоту не тільки в технічному плані, але й у міжнародно-правовому. Момент запуску космічного об'єкта збігається з моментом поширення на нього норм міжнародного космічного права.

Під орбітою космічного об'єкта мають на увазі траєкторію, по якій космічний об'єкт обертається навколо Землі або іншого небесного тіла. Кожна орбіта космічного корабля характеризується показниками висоти — апогею і перигею, нахилом площини орбіти до площини екватора в градусах. Орбіти поділяються на навколоземні (геоцентричні) і навколопланетні. Залежно від нахилу орбіти можуть бути екваторіальними, полярними або похилими.

запускаюча держава – термін, що застосовується в низці договорів МКП для позначення: а) держави, яка здійснює запуск космічного об’єкта; б) держави, яка організує запуск космічного об’єкта; в) держави, з території якої здійснюється запуск космічного об’єкта; г) держави, з установок якої здійснюється запуск космічного об’єкта. Уперше визначення „запускаючої держави” містить ст.1 Конвенції про відповідальність 1972 р., хоча ще у Договорі про космос 1967 р. на держави, які відповідали вимогам наведеного визначення, покладалася міжнародна відповідальність за можливу шкоду, спричинену запущеним космічним об’єктом.

Міжнародна реєстрація космічних об'єктів – комплекс заходів з підготовки та подання на ім'я Генерального секретаря ООН інформації про запущені в космос об'єкти, а також занесення цієї інформації до міжнародного реєстру згідно з регламентом ООН.

Космічний об'єкт як технічний пристрій (апарат), використання якого регулюється нормами національного права, лише за певних умов (запуску в космічний простір або спорудженні в ньому) стає об'єктом міжнародного космічного права. Саме з моменту запуску космічного об'єкта або спорудження такого об'єкта в космічному просторі, включаючи небесні тіла, виникають пов'язані з ним міжнародні правовідносини, що продовжуються до його приземлення або згоряння під час входження в щільні шари атмосфери.

Як правило, на космічний об'єкт, що змонтований і навіть встановлений для запуску на стартовій площадці космодрому, норми міжнародного космічного права не поширюються.

Відповідно до Конвенції про реєстрацію 1975 р. космічні об'єкти вносяться до реєстру тільки після їхнього запуску на навколоземну або навколосонячну орбіту чи ще далі в космос. Водночас, геофізичні ракети, незважаючи на те, що їх політ відбувається на висотах орбіт штучних супутників Землі, не реєструються як космічні об'єкти.

Держава реєстрації – запускаюча держава (чи одна з таких держав), яка надає інформацію про запущений нею космічний об'єкт і, отже , бере на себе усі міжнародні зобов'язання для таких держав відповідно до норм і принципів МКП.

Конвенцією про реєстрацію 1975 р. встановлено, що в разі запуску космічного об'єкта декількома запускаючими державами “вони спільно визначають, яка з них зареєструє цей об'єкт...” (п. 2 ст. II Конвенції) [73].

Державна реєстрація космічних об'єктів – комплекс заходів з підготовки та занесення інформації про запущені в космос об'єкти до національного реєстру таких об'єктів згідно з правилами реєстрації космічних об'єктів, ухваленими на державному рівні (урядовому, відомчому тощо).

Під поняттям “складова частина” космічного об'єкта в угодах про космос (Договорі про космос 1967 р. (ст. VII і VIII), Конвенції про міжнародну відповідальність 1972 р. (ст. I) і Конвенції про реєстрацію 1975 р. (ст. I) розуміють: апаратуру, джерело енергії і все устаткування, необхідне для нормального функціонування цього об'єкта; складові частини, що відокремилися від космічного об'єкта, а також залишки космічного об'єкта, що розпався. Крім того, у Конвенції 1975 року, так само як і в Конвенції 1972 року, до поняття космічного об'єкта включаються “засоби його доставки та його частини” [67, 71, 73].

Орбітальна космічна станція – космічний об’єкт, який запускається на навколопланетну орбіту або складається на орбіті для довготермінового активного функціонування з метою використання факторів космічного простору з науковою чи виробничою метою.

Розрізняються два принципово відмінні типи: пілотовані (населені) та автоматичні. Перші призначені для довготермінових польотів людини в космічному просторі, другі – для виконання космічних програм і проектів в автоматичному режимі.

Хронологія запусків орбітальних космічних станцій (ОКС):

19.IV.1971 р. – запуск першої ОКС “Салют-1” (СРСР);

1973 рік – запуск ОКС “Скайлеб” (США);

1977 рік – запуск ОКС “Салют-6” (СРСР);

1986 рік – запуск першого модуля ОКС “МИР” (СРСР – РФ);

1988 рік – початок будівництва на орбіті Землі Міжнародної космічної станції (МКС) [21].

У зв'язку зі створенням МКС перед державами-учасницями виникла дилема: вважати МКС космічним об'єктом, а її елементи “складовими частинами” цього об'єкта або розглядати її як сукупність різних космічних об'єктів, що підлягають окремій реєстрації. Питання було вирішено в Договорі про міжнародну космічну станцію, підписаному у Вашингтоні 29 січня 1998 року урядами Канади, 11 держав − членів Європейського космічного агентства, Японії, Росії і США. Згідно зі ст. 5 цієї Угоди кожен партнер “реєструє як космічні об'єкти надані їм орбітальні елементи...” [88].

Запроваджена Конвенцією 1975 р. обов'язкова система реєстрації об'єктів, що запускаються в космічний простір, сприяти їх ідентифікації та застосуванню до них норм спеціальної галузі міжнародного права - МКП. Іншими словами, головною метою реєстрації є фіксація правового зв'язку між об'єктом, запущеним у космічний простір, і державою, що запускає, у реєстр якої об'єкт занесений для збереження юрисдикції і контролю цієї держави над таким об'єктом. Одночасно це має значення для встановлення, яка держава чи міжнародна організація несе відповідальність за конкретну космічну діяльність і можливу відповідальність за збиток, заподіяний таким об'єктом.

Завдання для самостійної роботи

4.1. Ознайомтесь із запропонованою до цієї теми основною та додатковою літературою (зокрема, [1], С.73-100).

4.2. Згадайте галузеві принципи МКП, які визначають статус космічних об'єктів.

4.3. Якими можливостями повинна володіти держава для набуття статусу запускаючої держави.

4.4. Охарактеризуйте умови набуття запускаючими державами статусу держави реєстрації.

4.5. Сформулюйте міжнародно-правову класифікацію космічних об'єктів і дайте визначення кожному з типів таких об'єктів.

Практичні завдання

Дайте обґрунтовану відповідь на питання:

№ 4.1. Які особливості визначення поняття “космічний об'єкт” в сучасному міжнародному космічному праві?

№ 4.2. Чи може об'єкт, що робить лише частково орбітальний політ, розглядатися як космічний об'єкт?

№ 4.3. Яка юридична природа правового статусу майбутніх аерокосмічних об'єктів?

№ 4.4. Чи потрібна обов'язкова система реєстрації об'єктів, що запускаються в космічний простір?

№ 4.5. Які держави вважаються запускаючими?

№ 4.6. Яким чином визначається держава реєстрації?

№ 4.7. У яких випадках держава зобов'язана здійснювати пошук і повертати запускаючій державі космічний об'єкт або його частини?

№ 4.8. Сформулюйте умови, за яких держава реєстрації повинна відшкодовувати витрати іншій державі за здійснення останньою заходів з пошуку, порятунку і повернення космічних об'єктів до держави реєстрації.