59. Природа наукового факту в соціології: теоретична насиченість vs. Погляду з боку вічності.

У соціології термін «факт» можна визначити двояко:

- це будь-який стан дійсності, що не залежить від спостерігача;

- це обґрунтоване знання, що одержано за допомогою опису окремих фрагментів реальної дійсності у певному просторово-часовому інтервалі.

Науковий факт є залежним від людських уявлень і ідей. Таку рису наукового факту позначають терміном «теоретична насиченість факту». Існують такі факти, які залежать від певної теорії, і такі, які взагалі не можна знайти без допомоги альтернатив теорії.

За приклад можна взяти соціальну стратифікацію. Її досліджували прихильники функціональної і конфліктної теорій, погляди яких були протилежними. Але кожна із зазначених перспектив (функціональна, конфліктна) виходить з припущень, які роблять можливим сприйняття певних фактів і водночас нехтування іншими.

Всі соціологи спостерігають одні й ті самі речі, проте на науковий факт перетворюються дуже різні речі.

Науковий факт є структурою, що відповідає стилю мислення, який розвивається протягом поколінь.

Кожна професія і наука мають свій період навчання, протягом якого певна розумова структура нав’язується примусово.

більшість наук передбачають виховання певних навичок спостереження, тлумачення результатів спостереження і формулювання проблем. Саме традиція, виховання і звичаї формують готовність до спрямованого сприйняття фактів.

Здобуваючи здатність сприймати сенс, форму і цінність певного уявлення про світ, люди втрачають здатність бачити те, що не узгоджується з попереднім уявленням.

Стиль мислення і сам характер науки майже унеможливлюють сприйняття теоретичної насиченості факту, і навпаки – нав’язують переконання у наявності в соціології чогось незмінного і сталого.

Формулювання наукових фактів починається з того, що матеріал для дослідження зьявляється часто випадково, до цього слід додати певний психологічний настрій, асоціації, професійні навички. Далі перші спостереження дуже рідко відтворюються іншими дослідниками. Однак відтворення спостереження відбувається і до його вивчення залучаються інші дослідники, внаслідок чого створюється понятійна структура, що вкрай опосередковано має відношення до першого спостереження. Врешті-решт, майже неможливо сформулювати основні засади безпосереднього спостереження, з якого виводяться наслідки.

60. Кількісні та якісні види досліджень: спільне та відмінне. Різновиди якісних соціологічних досліджень та їхні евристичні можливості.

Різницю стратегій дослідження за якісними і кількісними підходами можна звести до наступних аспектів:

1) теоретико-методологічна база;

Кількісний вид досліджень застосовує реалізм, використовує об’єктивні знання і опис логічних зв’язків між окремими параметрами.

Якісний вид дослідження базується на феноменології, реметивізмі і використовує опис загальної картини подій чи явища.

2) фокус аналіза;

Кількісні дослідження фокусуються на загальному, на класифікації шляхом ототожнення подій. В центрі уваги – структура; зовнішнє – об’єктивне.

Якісні дослідження фокусуються на частковому, а описі подій. В центрі уваги – Л; внутрішнє – суб’єктивне.

3) дослідницькі цілі;

Для кількісних досліджень – дати причинне пояснення, виміряти взаємозв’язки. Для якісних досліджень – інтерпретувати досліджуване, концептуалізувати.

4) одиниці аналізу;

Для кількісних досліджень – факти, події, а для якісних – суб’єктивні значення, почуття.

5) валідність;

Для кількісних досліджень характерно достовірне повторення встановлених зв’язків, а якісним дослідженням притаманне реальне насичення інформації.

6) логіка аналізу;

Для кількісних досліджень – дедуктивна (від абстракцій до фактів), а для якісних досліджень – індуктивна (від фактів до концепцій).

7) стиль;

Стиль кількісних досліджень – жорсткий, притаманна систематизація. Стиль якісних досліджень – м’який, використовуються уявлення.

Різновиди якісних досліджень:

1) кейс-стаді – дослідження окремого об’єкта в сукупності його взаємозв’язків. Таким об’єктом можуть бути бомжі, соц еліти, релігійні секти тощо. Об’єктом аналізу є один випадок. При цьому реєструються звичайні і екстремальні ситуації в житті об’єкта спостереження за часом.

Специфіка кейс-стаді – в глибинному вивченні своєрідності об’єкта, висновки звично носять прикладний характер. Вони направлені на розробку рекомендацій по розв’язанню конфліктів тощо.

2) етнографічне дослідження;

Це багатосторонній аналіз щоденної практики певної спільноти з точки зору її культури (норми, цінності, мова), що відрізняється за стилем від культури основної частини населення.

3) історичне дослідження;

Описує суб’єктивний досвід прожиття певних історичних подій.

Інтерес соціолога може бути направлений на вивчення локальних чи загально значимих історичних подій. Характерне ставлення до інформую чого як до очевидця історичних подій.

4) історія сім’ї;

Цей напрям вивчає взаємодію сім’ї і с-ва на протязі поколінь.

Аналізуються процеси соц і територіальної мобільності членів сім’ї, зміна соц статусу сім’ї, цінностей.

5) історія життя Л;

Метод отримання інформації – біографічне інтерв’ю, яке являє собою розповідь про себе і своє життя. Інтерес дослідника може бути направлений на спосіб побудови розповіді про життя для вияву соц ідентифікації респондента.

6) групова дискусія (метод «фокус групи»);

Спосіб виявити різницю в розумінні деякої проблеми, події, явища життя певними групами людей. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях, при вивченні попиту, реакцій на рекламу тощо.

61-62. альтернативна епістемологія males.:перспектива соціології гендерних стосунків.феміністський підхід до інтерпретації якісних даних: методи аналізу тексту, інтеракції та зоображення

Феминистская эпистемологическая критика ставит перед собой две исследовательские задачи:1.понять основания игнорирования женского опыта в социальном исследовании;2.разработать гносеологические основания включения женского опыта в структуру соц знания.

Предлагается четыри варифнта выхода из ситуации.-1.включать женщин в мсследования.2. осуществлять исследование с позиции женщин и исходя из их опыта.3. определять способы, которыми сконструирован многообразный опит женщин, локализованых в разных социальных контекстах.4. деконсруировать социальное знание, как дискурсивное производство власти, определяющий иерархические социальные отношения.

Феминистская критика приводит исследователей к выводу, что эпистемология, ориентированная на социальные изменения, должна бать иной, чем эпистемология стабильности, а эпистемология периода глобализации отличной от эпистемологии модерна. В нових социальных условиях появляеться возможность обсуждать особенные перспективы изучения социальной реальности. И если ещё не говорят о социальной науке чёрных, женская история и соціологія женщин становиться дискурсивними фактами постсовременной социальной мысли.

Феминистки ориентованное исследование(или женское иследование) означает отклонение не только традиционной женской роли, но и прежних методов исследования. Лозунг «личное- политично и научно» означает, что каждая женщина обладает репертуаром знаний, которые ближе к реальности и тем самым «научнее» того что ьужчины-исследователидо сих сформулировали относительно женщин.

Основные постулаты феминистской социальной теории:

1.преодоление андроцентризма

2.последовательное применение гендерной перспективы

3.требование эмансипации

4.партийность и лтчная ангажированность.

5.связь с женским движением и практикой.

6.междиециплинарность женских исследований.

«Наши методы ... сочетали в себе количественные измерения (опросники и шкалы) и качественные данные (интервью и дневники). Хотя главным инструментом исследования было интервью, определенной особенностью исследования было взаимодействие обоих методов ».

63.Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або не­доліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу с-ва на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання — так типу "міцну програму" Д. Блура .

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та шіукового знання, е таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соц) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знан­ня про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його ква­ліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інтитуціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соц груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знан­ня виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну сан­кцію; водночас думкою можна вважати ве індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та науко» вого знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосеред­жуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до поко­ління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробниц­тві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які поста­ють, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири прин­ципи "міцної програми:

1) принцип каузальності: соціологічне пояснення знання має бути каузальним, тобто мати за спій предмет ті умови, що спричиняють появу пеш-ніх уявлень та станів знання. Також передбачається наявність причин, підмінних від соц, що впливають на генезис наукового знання;

2) приймеш неупередженості: соціологія знання має бути нейтраль­ною щодо істини та хиби, раціонального та ірраціонального, досягнень і невдач. Усе це потребує тлумачення. Обидва боки цієї дихотомії потре­бують пояснень;

3) принцип симетрії: форма соціологічних пояснень мас бути си­метричною. Одні й ті самі типи причин повинні пояснювати як істинні, так і хибні уявлення;

4} принцип рефлексивності: соціологія знання повинна бути рефлек­сивною, тобто її пояснювальні конструкції мають застосовуватись до самої соціології - у протилежному випадку соціологія являла б собою спросту­вання власних теорій.

Таким чином, процедура пошуку пояснені, в соціології наукового знання майже нічим не відрізняється від аналогічної в інших науках.