52.Деякі приховані сторони сімейного життя:насильство щодо дітей, жінок та чоловіків.

Насильство в сім'ї — це теж переважно пріоритет чоловіка. Ми мо­жемо визначити домашнє насильство як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показу­ють, що найпершими об'єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко роз­повсюджений вид — це насильство чоловіків стосовно жінок. Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямовано­го проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Сімейний дім сьогодні — найнебезпечніше місце в усьому с-ві. Якщо вдатися до статистики, то особа будь-якого віку й будь-якої статі з набагато більшою ймовірністю може стати жертвою напа­ду п себе вдома, аніж уночі на вулиці. Одне з чотирьох убивств, які здійснюються у Британії, — це вбивство одного члена родини іншим. Іноді доводиться чути думку, що жінки чинять не менше насиль­ства у себе вдома проти дітей та своїх чоловіків, аніж ці останні. Деякі опитування справді показують, що жінки б'ють чоловіків іноді не рідше, ніж навпаки. Проте насильство з боку жінок .має більш обмежений і епізодичний характер, аніж чоловіче насильство, й жін­ки рідко завдають своїм жертвам серйозної фізичної шкоди. «Биття жінок» — регулярну знущання чоловіків над жінками — не має справжнього еквіваленту з протилежного боку. Чоловіки, які фі­зично кривдять своїх, дітей, теж роблять це набагато систематичніше, аніж жінки, і їхні знущання залишають набагато триваліший слід.

Чому домашнє насильство настільки поширене? Тут можна на­звати цілу пияку чинників. Один із них — це поєднання емоційної на­пруги та персональної інтимності, характерне для родинного життя. Родинні стосунки часто заряджені сильними емоціями, коли любов і ненависть часто змішуються. Сварки, що спалахують у домашньому середовищі, породжують антагонізми, які не відчуваються так гостро в інших соц контекстах. Те, що спочатку здається дріб'яз­ковим інцидентом, може спричинитися до справжньої ворожнечі між подружжям або між батьками й дітьми. Чоловік, толерантний до ексцентричності в поведінці інших жінок, може вкрай розлютитися, якщо його дружина надто розбалакається десь на вечірці або розкриє інтимні подробиці, які йому хотілося б зберегти в таємниці.

Другий чинник — це те, ЩФ чимало виявів насильства в родині лю­ди толерують, а іноді схвалюються. Та хоча суспільне санкціоновані фор­ми сімейного насильства й носять обмежений характер, вони легко мо­жуть вилитися в значно небезпечніші прояви. Не так багато знайдеть­ся дітей у Британії, яких би котрийсь із батьків не ляснув або прина­ймні легенько не вдарив. Такі вчинки часто відверто схвалюються людьми сторонніми й навряд чи розцінюються як вияви «насильства». Якщо ж дитину лясне десь у крамниці хтось чужий за те, що вона щось не так зробила або сказала, це буде сприйнято зовсім інакше. Проте насильство залишається насильством, хоч би хто його здійснював.

Існує загальне правило, що ані на службі, ані в інших громадських місцях ніхто не має права нікого вдарити, хоч би якою запеклою була суперечка. Зовсім інакше стоять справи в родині. Чимало досліджень показують, що істотна частка подружніх пар дотримуються переко­нання, що за певних обставин чоловік або дружина можуть із повним правом ударити партнера.

Проте насильство в сім'ї тільки віддзеркалює ширші моделі на­сильницької поведінки. Багато з тих чоловіків, які фізично знуща­ються зі своїх дружин та дітей, припускаються насильства й за інших обставин. Здійснене Джефрі Фаґаном та його колеґами вибіркове на­ціональне опитування побитих дружин показало, що більш як поло­вина їхніх чоловіків брутально поводилися не тільки зі своїми шлюб­ними партнерами, а й з іншими людьми. Понад вісімдесят відсотків таких чоловіків потрапляли бодай один раз під арешт за участь у бійках недомашнього характеру.