97.Валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Для ВВП характерні такі загальні риси:

- є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в національній економіці;

- характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

- охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг, особистих підсобних господарств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом;

- є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

- має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП за виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційні відрахування.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП − це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування.

Реальний ВВП − це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою:

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників. Наприклад, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт і національний дохід.

98. Споживання та заощадження.

Споживання домогосподарств − це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компонен­ти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні функцій є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання − це величина додаткового споживання, яку спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС − це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

Розглянемо сутність національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, − заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Заощадження − це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження дорівнюють національному доходу мінус споживання.

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними суб’єк­тами заощадження є домогосподарства, підприємства.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних, так й у відносних величинах. Часто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощаджень зростають борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощаджень та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто:

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використаного національного доходу на заощадження повин­ні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Щоправда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за тео­рією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження.

Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу.

99. Національне багатство.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство − це все те, чим володіє країна сьогодні − все матеріальне багатство суспільства.

Але в наш час і у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх гос­подарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання − автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ. До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, або потенційні, до складу національного багатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається в Україні та в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромаджені більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршання якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства особливого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи, яка поглиблюється в Україні. Статис­тика національного багатства потребує його спеціального аналізу щодо обсягу, структури, динаміки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.