107.Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів.

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко– економічних, організаційно–економічних та соціально–економічних відносин, тобто все господарське життя країн.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася наприкінці XVІІІ- на початку ХІХ ст. в період промислової революції.

На цій стадії розвитку інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснювалася передусім на основі інтернаціоналізації процесу обміну. Цей процес інтернаціоналізації формувався на ґрунті територіального поділу світу. У цей період політична карта світу набуває визначеності: з одного боку – розвинені метрополії, з іншого – колоніальні і залежні слаборозвинені країни. На ґрунті територіального поділу світу, відносини обміну базувалися на системі нерівності та експлуатації.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. інтернаціоналізація господарського життя доповнилась вивезенням капіталу, утворенням міжнародних монополій та завершенням територіального поділу світу. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стало вивезення капіталу. Цей процес та його реалізація у підприємницькій діяльності супроводжувався будівництвом міжнародними монополіями нових фабрик і заводів за кордоном.

З середини 50- х років ХХ ст. у зв’язку з розгортанням нової науково - технічної революції почалося формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, в тому числі наукових і капіталомістких технологіях, поглиблюється міжнародний поділ праці (міжнародна спеціалізація, кооперація виробництва), а також науково–технічне співробітництво. У світовому експорті зростає частка наукомісткої продукції.

Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продуктивних сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. Перша передбачає процес інтернаціоналізації конечного елемента цієї системи: засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх інтернаціонального відтворення. Створення спільного ринку робочої сили передбачає вільне переміщення працівників у межах цього об’єднання, вирівнювання заробітної плати, здійснення єдиної соціальної політики тощо, що означає удосконалення трудових відносин. Інтелектуалізація засобів виробництва виявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництву виробничих об’єктів, об’єднані енергосистем тощо.

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій цих країн, національних держав та наднаціональних органів в єдиний механізм, формування наднаціональної власності та її поєднання з національною власністю.

Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60–х років ХХ ст. набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Відбувається надзвичайно складний процес девальвації економічної ролі національної держави, національних економік загалом.

У інтернаціоналізації економічних процесів велику роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК).

ТНК зародилися наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Спочатку це були просто великі монополії, сфера економічної діяльності яких виходила за межі національних економік, згодом - міжнародні монополії, як суб’єкти міжнародних економічних відносин, і нарешті ТНК як носії глобальних економічних відносин. ТНК за своїм змістом відрізняються від міжнародних монополій тим, що відображають якісно новий етап інтернаціоналізації економічних відносин – етап їх системної трансформаційної глобалізації. Разом з цим міжнародні монополії в нових умовах переростають у ТНК.

Оцінюючи діяльність ТНК, слід виходить з їх домінуючої функції: вони є важливим інструментом поглиблення, інтернаціоналізації всіх сфер економічних відносин, концентрації капіталу, на освоєнні та поширенні в світових масштабах новітніх технологій, сучасного менеджменту, соціальних новацій, комунікаційних зв’язків. Отже ТНК теж є тією формую, яка виконує функцію глобалізації відтворювальних процесів та знецінення ролі держави в її економічній діяльності.

У процесі глобалізації посилюється роль інституцій світової економіки. Світова економіка розвивається на відповідних інституційних засадах. Міжнародні інституції спрямовують економічну діяльність у певне річище, формують сприятливе середовище для інтернаціоналізації економічних зв’язків, є основою захисту прав власності, зниження міжнародних трансакційних витрат тощо.

Сучасна мережа міжнародних економічних організацій сформулювалась в основному у другій половині ХХ ст. Їхня функція полягає в регульовані міжнародної економічної діяльності в інтересах забезпечення соціально– економічного прогресу, сталого розвитку світової економіки, подолання глибокої економічної диференціації між окремими країнами.