80. Грошовий вимір вартості товару

Розгляд історії появи грошової форми вартості дає можливість зробити певні узагальнення відносно того, що собою являють гроші. Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна прийти до висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які слугують способами реалізації їх сутності в певних умовах. Являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару у обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення має прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки у тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця для того, аби виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. А сама вартість, представлена у найменшій грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і вагова кількість металу була його основою, а ціна будь-якого товару визначалась у певному числі одиниць цієї мінімальної вагової кількості металу. Інакше кажучи функція міри вартості розпадається на дві підфункції: засобу вираження вартості інших товарів та засобу уособлення одиниці вартості, який використовується як лічильна одиниця при вираженні вартості цього товару.

81. Сутність і функції ринку

Ринок- місце, де відбувається купівля-продаж, сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Умови виникнення ринку: суп.поділ праці, економічна відособленість суб’єктів господарювання, вільний обмін ресурсами, вільне ціноутворення, вільний доступ ло будь-якого виду економ. діяльності,конкуренція.До головних функцій ринку слід віднести: відтворювальну, регулюючу, стимулюючу, контрольну та інтегруючу. Відтворювальна функція ринку полягає у тому, що оскільки ринок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням, то без його функціонування неможливе нормальне відновлення не тільки окремих матеріальних об’єктів, а й самого суспільства. Регулююча (чи розподільча) функція ринку полягає у тому, що зміна цін сигналізує про порушення існувавших раніше пропорцій у виробництві різних благ, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів між різними галузями. Контрольна функція ринку полягає у тому, що його механізм дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне. Стимулююча функція ринку полягає у тому, що ним заохочуються ті виробники, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва, застосовує найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва. Інтегруюча функція ринку заключається в тому, що ринок «зшиває» чи об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле, в економіку через систему товарно-грошових зв’язків.

82. (Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин.

Коротко ― об’єкти: товари і послуги, робоча сила і нерухомість, земля та природні ресурси; суб’єкти: постачальники, виробники, покупці.

На ринку (як і у будь-якій сфері де відбуваються обмінні процеси) взаємодіють між собою лише два суб’єкти — покупці та продавці. Покупці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають гроші і збираються за них придбати необхідний їм товар. Продавці — це ті суб’єкти ринкових відносин, які мають певний товар і збираються за нього отримати необхідні їм гроші. При цьому поза сферою ринкових відносин кожен з цих суб’єктів може виконувати й інші економічні ролі — бути виробником, постачальником, посередником, споживачем і т.д.

Головними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства та підприємства.

Домогосподарства — це той суб’єкт економіки, який являє собою сім’ю, що складається з однієї чи кількох осіб, яка самостійно веде свою діяльність. В межах економіки домогосподарство виступає основним постачальником всіх економічних ресурсів, в обмін на які воно саме отримує гроші, що витрачаються на придбання тих товарів, які задовольняють потреби осіб, що складають відповідне домогосподарство.

Підприємство — це другий суб’єкт ринкової економіки, який являє собою виробника товарів. В межах економіки підприємство виступає основним постачальником тих товарів, які задовольняють потреби домогосподарств. В обмін на ці товари підприємство отримує від домогосподарств гроші, що витрачаються на придбання тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва товарів.

Держава — це той суб’єкт змішаної ринкової економіки, який являє собою політичну організацію, що наділена правом примусу по відношенню до всіх інших суб’єктів економіки. В межах економіки держава виступає: 1) збирачем податків з домогосподарств та підприємств, 2) монопольним виробником та постачальником суспільних благ, які задовольняють потреби всіх суб’єктів економіки; 3) покупцем тих економічних ресурсів, які дають можливість здійснювати процес виробництва суспільних благ; 4) суб’єктом, який може надавати підприємствам чи домогосподарствам певні дотації чи допомоги за наявності певних умов. Саме завдяки цьому держава має можливість модифікувати функціонування ринкової економіки, спрямовуючи її на вирішення тих проблем, які вважає найважливішими.

Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. До них відносться:

споживчі товари; засоби праці; робоча сила або праця; земля та інші природні ресурси; нерухомість: виробничі будівлі та житло;грошовокредитні ресурси.

82. Попит і пропозиція

Кількість товарів, які бажають придбати індивід або група індивідів за наявних цін називають попитом. Попит відображає закономірності поведінки споживачів на ринку — їх реакцію на зміну доходів та цін. Згідно описаних вище передумов, кожен із покупців на ринку при виборі товарів споживання буде керуватись власними інтересами. Це дозволяє визначити оптимальні умови поведінки споживача як таку ситуацію, коли в нього відсутні стимули до змін свого вибору, через відсутність можливостей покращити свій добробут за наявного рівня доходів та цін.

Як зазначалось вище, пропозиція товарів є іншою, не менш важливою детермінантою функціонування ринку. Пропозиція — кількість товарів, які бажають продати підприємці за наявних цін. Закономірності поведінки продавців, підпорядковані аналогічним передумовам про домінантність власних інтересів. А отже, оптимальні умови поведінки продавців будуть виражатись ситуацією відсутності стимулів до змін свого вибору — станом рівноваги.

Важливою відмінністю, яка визначає закономірності пропозиції є той факт, що товар перш ніж потрапити на ринок повинен бути виробленим. Виробництво продукції потребує певних витрат, величина яких залежить як від цін на фактори виробництва, так і від продуктивності їх використання. Залежність між обсягом використаного фактора виробництва L і обсягом випуску товарів Q називається виробничою функцією.

Прибуток обчислюється за формулою: p = PQ — TC(Q), де PQ — загальна виручка (ціна помножена на кількість товару), TC(Q) — загальні витрати на виробництво.

В основі функції пропозиції лежить функція граничних витрат на виробництво товару, форма якої буде залежати від функції загального випуску продукції. Намагання підприємців максимізувати прибуток при заданих цінах формує залежність, що виражається функцією пропозиції. Крива пропозиції має поступово зростати, що відображає основний закон пропозиції: чим вищою є ціна, тим більше товарів пропонуватиме на ринку конкурентна фірма. Обсяги пропозиції товарів на ринку, що виробляються в умовах заданої системи цін, залежать не тільки від власної ціни, а й від цін на інші товари й фактори виробництва.З’ясування факторів попиту і пропозиції дає можливість розглянути те, яким чином ці дві сили врівноважуються між собою і яким чином формується ринкова ціна.

Дефіцит- перевищення попиту над пропозицією.

1. Ринкове ціноутворення

Елементи: ринкова ціна, конкуренція, попит.

З’ясування факторів попиту і пропозиції дає можливість розглянути те, яким чином ці дві сили врівноважуються між собою і яким чином формується ринкова ціна. Ринкова рівновага передбачає встановлення рівноваги між попитом і пропозицією наявних благ. Стан рівноваги є ідеалізованим випадком, який в реальній дійсності ніколи не зустрічається. Однак такий випадок можна назвати нормальним в тому сенсі, що економіка вільної конкуренції прагне до такого стану. Щоб уявити взаємодію попиту і пропозиції на ринку, слід об’єднати ці функції на одному графіку.

Т очка перетину попиту D і пропозиції S є точкою перетину інтересів покупців і продавців на певному ринку товарів, а отже, визначає рівноважну ціну товару (точка Е). Та частина, що лежить вище точки Е означає, що на ринку існує надлишок товару, нижче — дефіцит.

Крім факторів попиту і пропозиції, рівень рівноважної ціни обумовлений характеристиками самого ринку. Характеристики ринку залежать від умов його функціонування, об’єктів купівлі продажу тощо. Сукупність характеристик ринку визначають його структуру або тип. Найбільш поширеними в економічній науці є типізація ринків на ринок досконалої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції та олігополії. Ми розглянули формування рівноважної ціни на ринку досконалої конкуренції, умови функціонування якого призводять до формування єдиної для всіх ринкової ціни. Чим коротшим буде період дослідження, тим більшу роль у формуванні рівноважної ціни відіграватиме попит, чим довшим — тим більшої ваги набуватиме пропозиція.

Розрахунок ціни на товар припускає виконання ряду послідовних етапів удіяльності економіста за цінами:

Установлення цілей і задач іноутворення.2.Установлення попиту.3. Оцінка витрат виробництва.4. Аналіз цін і якості товарів-конкурентів.5. Вибір методу ціноутворення.6. Розрахунок відпускної ціни.7. Облік додаткових факторів.8. Установлення кінцевої ціни.

2. Конкуренція ,монополія ,олігополія.

Конкуренція— відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів за ефективне їх використання, враховуючи економічні закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів.

Вільна конкуренція — це стан ринкового середовища, для якого характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, вільний доступ як товаровиробників до будь-якого виду діяльності, так і споживачів до будь-якого товару чи послуги.

Види:

Досконала:може існувати лише за певного стану ринку, основними характеристиками якого є:кількість фірм, що поставляють товари на ринок; бар'єри входження підприємства на ринок і виходу з нього; диференціація товарів (надання певному виду товару одного й того самого призначення різних індивідуальних особливостей: виробничої марки, якості, параметрів тощо); участь суб’єктів ринку у контролі за ринковими цінами.

Отже, за умов досконалої конкуренції економіка функціонує на засадах “невидимої руки”, регулюючись механізмом цін. Ринкова ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи необхідні обсяги виробництва, що запобігає явищам надвиробництва, розв'язує економічні проблеми без втручання державного регулювання, стимулює використання науково-технічних досягнень, передових форм і методів організації праці й управління.

Внутрігалузева конкуренція — це боротьба товаровиробників однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Міжгалузева конкуренція — це боротьба товаровиробників різних галузей економіки за найприбутковіші сфери, найвигідніші умови застосування капіталу з метою одержання рівновеликого прибутку на авансований рівновеликий капітал.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками шляхом досягнення вищої якості продукції, поліпшення умов продажу (за незмінних цін), технічного рівня, технологічної довершеності виробництва та задоволення специфічних інтересів споживачів.

Нечесна конкуренція — це нецивілізована форма конкурентної боротьби, яка проявляється в порушенні суб'єктами ринкових відносин правил, норм та етики конкуренції. Вона притаманна більшості економік тих країн, де існує не розвинуте законодавство, державний бюрократизм, низька ділова культура тощо.

Основними функціями конкуренції є:врівноваження попиту і пропозиції, встановлення рівноважної ціни; формування суспільно визначених умов виробництва і реалізації товарів;стимулювання НТП і підвищення ефективності виробництва; диференціація суб'єктів ринкового господарства; породження монополії.

Монополія — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.

Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих товарів-замінників і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Види:

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно не відновлювані елементи виробництва.

Легальні монополії. Створюються на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності.

Штучні монополії. Це об'єднання господарюючих суб'єктів, що створені для отримання монополістичних вигод. Поділяють на:

Картелі — це об'єднання підприємств, у якому учасники зберігають свою власність на засоби і результати виробництва, самостійно реалізують товари на ринку.

Синдикати — це об'єднання підприємств, що виготовляють однорідну продукцію, зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання та реалізуючи готову продукцію як спільну власність

Трести — це об’єднання, що ґрунтуються на спільній власності, а компанії, що входять у трести, втрачають комерційну і виробничу самостійність.

Концерни — це великі об'єднання юридично самостійних підприємств (як правило, різних галузей) на основі фінансової залежності, яка є наслідком викупу контрольних пакетів акцій.

Конгломерати — це об'єднання підприємств абсолютно різних галузей виробництва коли встановлюється фінансовий контроль над їхньою діяльністю, зберігаючи при цьому свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність.

Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми. Олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо.)

82. Ринок і держава.

Ринок не можливо уявити без держави, яка формує “правила гри” на ринку і бере на себе забезпечення суспільними благами всього населення країни за допомогою державних інституцій. У сучасних умовах особливо важливим є процес взаємодії держави і ринку через модель “змішаної економіки”. Під змішаною економікою розуміють поєднання конкурентних приватних підприємств з елементами централізованого державного регулювання.

Основними ознаками державно-ринкової моделі розвитку в сучасній економіці є: а) розширення сфери функціонування державної власності, б) привласнення і перерозподіл державою значної частини національного доходу, в) державне регулювання економіки.

Х-ка ринку: циклічний розвиток виробництва(ринкова економіка не може забезпечити повного використання матеріальних ресурсів);ринок дає лише інформацію про поточні економічні проблеми,а не вирішує їх;відсутня можливість відтворення у галузях,що не дають прибутку,але продукція яких потрібна суспільству(напр. сільське господарство);ринок не може забезпечити відтворення суспільних товарів(транспорт,освіта, медицина …);ринкова економіка розшаровує людей на багатих і бідних.

Ф-ції держави:політична(збереження суспільства та його цілісності), соціальна(рівні права для всіх), міжнародна(налагодження між нар. зв’язків ), економічна(створення умов для ефективної економічної діяльності).

Економічна ф-ція,напрямки:

-забезпечення економіки необхідною к-тю грошей(грошово-кредитна політика);

-формування правових засад функціонування економіки(держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності,визначає обов’язки підприємств перед державою);

-усунення вад ринкового саморегулювання(захист конкуренції,забезпечення людей суспільними товарами,проблема наповнення ринку,формує інформаційну інфраструктуру ринку.)

- перерозподіл доходів(формує соц. програми у формі трансферних платежів (трансфери - це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг), установлення мінімальної зарплати, оподаткування, індексація доходів).

- забезпечення людей обов’язковими товарами( товари(правила поведінки), які держава зобов’язує людей використовувати(додержуватися). Погляди, згідно з якими держвтручання вважається необхідним називають патерналістськими)

Методи регулювання:

Короткострокове(одержання наслідків протягом року).

-податкова політика(зміна ставки податків для стимулювання або обмеження тих чи інших процесів)

-кредитна політика(подорожчання або здешевлення кредиту)

-регулювання цін та доходів(встановлення максимального рівня цін та зарплати)

-держзамовлення(створює надійний ринок збуту у фазах промислового циклу, коли загострюється проблема реалізації. Створює держфонд та держрезерв.)

Довгострокове

-планування(план соц. розвитку на 3-5 років. Державні плани є обов’язковими тільки для держустанов,а для приватних вони мають інформативний характер)

-програмування(для великої тех., економ.,соц. проблеми. Об’єднання сил підприємств,які ставлять перед собою відповідну мету)

-прогнозування(без економ прогнозу не можливо зробити план розвитку економіки чи програму вирішення окремої проблеми)

Держава і ринко вивий механізм взаємодоповнюють одне одного.

3. Сегментація ринку.

Сегментація ринку — це систематичний процес поділу розмаїття ринку, виділення його частин або сегментів, що спрямоване на посилення конкурентних переваг підприємств за рахунок реалізації їхніх економічних інтересів. За допомогою сегментації із загальної кількості потенційних споживачів формуються певні групи (ринкові сегменти), кожна з яких пропонує свій специфічний попит на ринку.

Способи сегментації ринку відповідно до споживачів та особливостей якісної структури сформованого ними попиту: Географічний - Країна, регіон, кількість жителів (густота населення), клімат; Демографічний - Рівень доходів, вік, стать, освіта, національність, релігія; Психографічний - Мотиви покупок, престижність, суспільна думка, установки, орієнтація; Поведінковий - Ціна товару, якість, дизайн, марка, рівень сервісу; Соціографічний - Суспільний клас, спосіб життя, соціальний статус, культурна орієнтація.

Поділяється на(найголовніше,детальніше у 88-92 питаннях): ринок засобів виробництва і предметів споживання, ринок робочої сили та фінансовий ринок.

Ринок засобів виробництва і предметів споживання – попит відображає закономірності поведінки споживачів та їхню реакцію на зміни доходів та цін, пропозиція х-єть к-тю товарів, які бажають продати виробники за наявних цін. Переважає оптова торгівля, засобами виробництва є торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабі регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред’явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови.

Ринок робочої сили Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальних організацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Фінансовий ринок- це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

4. Ринок землі та нерухомості.

Нерухомістю вважають землю і все, що міцно, нерозривно пов'язане з нею природним чином (ліса, водойми, надра) або діями людей (будівлі, споруди). Оскільки земля є об’єктом власності, то за ринкових умов вона набуває форми товару, тобто купується і продається на земельному ринку. Ринку землі притаманні попит та пропозиція на землю, співвідношення яких формує ринкові ціни та рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі.

Цей ринок тісно взаємодіє з ринками капіталу, цінних паперів, інвестиційних ресурсів. На ринку нерухомості акумулюються значні кошти,котрі беруть участь у перетоку капіталу та забезпечують вирівнювання середньої норми доходу.

Становлення ринку нерухомості стало здійснюватися в умовах трансформаційних перетворень державної власності, у процесій роздержавлення і приватизації. За цих умов нерухомість починає набувати властивостей товару і капіталу.

Для фінансово-економічного обороту нерухомості важливою властивістю стає її низька ліквідність, тобто нездатність швидко перетворюватися на грошову форму,але водночас земля менш схильна до інфляційного знецінення( ніж інші менш цінні товари).

При продажу земельної ділянки її власник турбується про те, щоб не позбутися рентного доходу і укладає угоду, що забезпечить йому отримання такої суми грошей, яка при вкладі на депозит в банк чи при наданні позики, принесе дохід (річну величину відсотка), що дорівнює земельній ренті. Перед тим як стати власником землі покупець порівнює ренту, яку дає земельна ділянка з відсотком, який він отримає, якщо вкладе гроші в банк. Отже, ціна землі є капіталізованою (перетворюється на грошовий капітал) рентою. Вона прямо пропорційна величині ренти (Р) і обернено пропорційна нормі банківського відсотка (N), тобто : Ц_з = Р/ N х100%.

Це теоретичне визначення ціна землі, а на практиці її ціна залежить від багатьох чинників, що впливають на попит і пропозицію земельних ділянок. Так, зокрема, зростання ціни на землю обумовлюється зростаючим попитом на неї для сільськогосподарського виробництва, для будівництва приміських котеджів, баз відпочинку та ін. цілей.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та іншими природними угіддями, а також будь-якими об’єктами, що на ній розташовані та пов’язані з нею (будівлі, споруди тощо). Суб’єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти нерухомості як для особистого (квартира, будинок), так і для виробничого призначення (приміщення для офісу, земля для сільськогосподарського виробництва тощо) та формувати запаси виробничих ресурсів.

5. Ринок товарів та послуг.

Ринок товарів - це первинна форма ринку. Тут здійснюється купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва. Тому він поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Суб'єктами цього ринку є фізичні або юридичні особи, які вступають у відносини товарообміну як покупці чи як продавці.

Попит на цьому ринку відображає закономірності поведінки споживачів та їхню реакцію на зміну доходів та цін і обумовлений бажанням індивіда або групи індивідів придбати певну кількість товарів за відповідну ціну. Пропозиція на ринку засобів виробництва і предметів споживання характеризується кількістю товарів, які бажають продати виробники за наявних цін.

Ринок засобів виробництва існує головним чином у формі оптової торгівлі, тобто торгівлі більш-менш великими партіями. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв’язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв’язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціони та дрібнооптові торгівельні підприємства. Ринок засобів виробництва існує головним чином у формі оптової торгівлі, тобто торгівлі більш-менш великими партіями. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв’язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв’язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціони та дрібнооптові торгівельні підприємства.

Ринок предметів споживання включає в себе системи оптової і роздрібної торгівлі. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів, з одного боку, і перевиробництво - з іншого. Ринок споживчих товарів та послуг через конкуренцією, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідуючи диспропорції в економіці. Оптова торгівля на цьому ринку здійснюється як шляхом безпосередніх зв’язків між підприємствами-виробниками і торгівельними підприємствами, так і через посередників, головним серед яких є товарна біржа. Роздрібна торгівля являє собою продаж товарів торговельними підприємствами, як правило торговими агентами, безпосереднім споживачам. Основним напрямом розвитку роздрібної торгівлі є створення універсальних магазинів, які торгують різноманітними товарами. Водночас існують і спеціалізовані магазини і торгівельні фірми, які продають товари певного виду.

Важливим складовим елементом структури товарного ринку є ринок послуг. Послуга - це особливе споживче благо, яке виражається в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу або суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайними товарами, з матеріальним благом) є те, що вона корисна не як матеріальна річ, а як діяльність.

Треба розрізняти особисті послуги, що задовольняють потреби окремої людини, наприклад, здобуття освіти, охорона здоров'я, культурно-побутового обслуговування, та послуги, які задовольняють колективні та суспільні потреби (охорона громадського порядку, оборони, управління суспільством тощо.

6. Ринок капіталу.

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає[]:

• боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;

• ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний ринки капіталу. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталу можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному. У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею. На ній обертаються цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку.

Основними учасниками цього ринку виступають:

• первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

• спеціалізовані посередники — кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

• позичальники — юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

7. Ринок людського ресурсу.

Людський ресурс ― це сукупність людей, які мають кваліфікацію до певного виду діяльності. Люди мають певний специфічний товар-цим товаром являється праця. Пропозиція на ринку праці:готовність людського ресурсу до праці.На пропозицію робочої сили роблять вплив такі фактори: 1) демографічна ситуація, тобто рівень народжуваності, темпи збільшення кількості працездатного населення, його статева та вікова структура; 2) ступінь економічної активності працездатного населення; 3) імміграція населення. Пропозиція на ринку праці визначається рівнем заробітної плати (ціною на послуги праці), податками, потребами у матеріальному забезпеченні непрацюючих членів сім’ї робітника, звичками робітника, традиціями, силою профспілки. Попит на ринку праці є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, ціни на робочу силу, потреб виробництва, технічного рівня підприємств а також фази економічного циклу. На фазі кризи і депресії не тільки відсутній попит на додаткову робочу силу, але й має місце витіснення її із сфери виробництва. На фазі пожвавлення і піднесення попит на додаткову робочу силу зростає.

Ринок робочої сили є ринком особливого роду. Його відрізняє від інших ринків відмінність товару "робоча сила", яка в процесі праці створює вартість, а всі інші ресурси лише переносять свою вартість на готову продукцію. Як і будь-який інший товар, робоча сила потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення за даних суспільних умов. Мінімальна межа цих витрат - вартість життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. Це обумовлено тим, що, по-перше, робітник старіє і залишає ринок праці, тому відтворення робочої сили повинно містити витрати на утримання сім’ї робітника; по-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робітника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу, по-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила історично розвивається і на величину її вартості впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток людини, її матеріальних і духовних потреб під впливом науково-технічного прогресу, еволюції суспільних відносин, боротьби трудящих та профспілок за поліпшення становища робітників.

8. Ринок інновацій.

Найсучаснішим рівнем розвитку інвестиційного ринку є ринок інновацій, що розширює можливості впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу. Під інноваційним ринком розуміють вкладення інвестиційного капіталу у нововведення, які призводять до збалансування попиту та пропозиції на інноваційні товари та послуги. Інноваційний ринок формує:

1) пропозицію принципово нових видів техніки і технологій, їхній випуск та розподіл;

2) попит на прогресивні міжгалузеві структурні зрушення науково-технологічного змісту;

3) пропозицію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) попит на фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) попит на розробку та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які спрямовані на покращення економічного та екологічного стану.

Суб’єкти ринку інновацій – це виробники і споживачі інноваційних продуктів, якими є фізичні та юридичні особи сфери виробництва товарів і надання послуг, державні та приватні підприємства, регіональні та місцеві органи управління та регулювання. Об’єкти ринку інновацій – це предмети творчої праці, новітні технічні засоби, методи, форми організації виробництва, технології, види продукції, інформація, що є об’єктами купівлі-продажу. Рушійними силами розвитку ринку інновацій є об’єктивні і суб’єктивні чинники, що спонукають суб’єктів ринкових відносин мати постійну зацікавленість у залученні нововведень, оновленні продуктів та послуг, що за своїми споживчими параметрами суттєво перевищують існуючі аналоги і можуть стати фундаментом для подальшої модифікації.

9. Міжнародні ринки.

Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за національні межі. Формування міжнародних ринків відбувається вже після становлення ринків національних, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:

- пришвидшеним розвитком науково-технічного прогресу коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки і техніки;

- інтернаціоналізація господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств.

Основними механізмами участі підприємства в міжнародних відносинах є надання ліцензій, експорт і прямі іноземні інвестиції

Окрім того, підприємство може покинути межі національного ринку і конкурувати у глобальних масштабах в 3-х випадках:

• при бажанні знайти нові ринки збуту;

• при необхідності, викликаною конкуренцією, знизити витрати;

• за умови використання родовищ корисних копалин,розміщених за кордоном.

10. Становлення глобального ринку.

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері виробництва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага.

Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни.

Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції.

Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн.

Надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.

Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.