60. Виробничий капітал.

Потрібно запам’ятати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як сукупність продуктивних сил факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості. .Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний. Основний капітал – це частина виробничого капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару. Переносить свою вартість на новий продукт частинами в міру зношення. Конкретно до основного капіталу відносять ту частину авансованого підприємцем капіталу, яка втілюється в засобах праці (устаткування, машини, виробничі споруди, інструмент). Оборотний капітал – це частина виробничого капіталу, вартість якої в процесі кожного кругообігу входить у створені товари (послуги) цілком і яка повністю повертається підприємцю в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять різноманітні предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, затрачений на робочу силу (оплата праці). Роль оборотного капіталу для суспільства полягає в тому, що: 1) його елементи (сировина, матеріали) перетворюються у різноманітні продукти, якими є предмети споживання (продукти харчування, житло, одяг, засоби пересування (автомобілі, літаки тощо), засоби відпочинку (курорти, парки тощо), засоби охорони здоров’я, державної безпеки і т.д.; 2) з елементів оборотного капіталу (сировини, матеріалів тощо) створюються різноманітні засоби праці та виробничі комплекси (заводи, фабрики, шахти, транспорт, сучасні дороги, атомні електростанції і т.ін.), тобто матеріально-технічні продуктивні сили суспільства.

61. Підприємницький капітал.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше). Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:- об’єктивними – організаційно–правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця. До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

62. Фінансовий капітал. це капітал, який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичкового капіталу. основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний ринковий курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому контексті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.

63.Кругообіг капіталу та його стадії. У процесі свого кругообороту підприємницький капітал проходить три стадії і три функціональні форми, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу.

Перша стадія. Р.с

Г - Т

Зас. вироб Підприємець на ринку купує ресурси, необхідні для виробництва продукції (послуг) засоби виробництва (Зв.) та робочу силу (Рс). Його капітал, який знаходився в грошовій формі, приймає форму продуктивного капіталу, який провляє себе в реально-функціонуючих засобах праці, предметах праці та робочій силі. друга стадія: …В…Т' – процес виробництва. У процесі виробництва на основі ефективного використання праці, здібностей підприємця, засобів виробництва, передової технології створюються товари, вартість яких зростає порівняно з авансовою вартістю у виробництво цих товарів. Результат цієї стадії руху капіталу виглядає таким чином: Т' Т, тобто вартість виробничих товарів дорівнює Т'=Т+˅Т, де ˅Т представляє додаткову вартість. Третя стадія кругообігу капіталу Т'-Г'. Додаткова вартість, втілена в товарі Т', надійде підприємцю після його реалізації на ринку. Функція товарного капіталу – реалізація авансованої і додаткової вартості: Г'=Г+˅Г. Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Із формули кругообігу капіталу підприємця видно, що він здійснюється заради створення і привласнення прибутку Г' – Г= П, де Г – авансований підприємцем капітал, П – прибуток.

64.Ефективність кругообігу капіталу. загальною мірою ефективності обороту всіх складових промислового капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Це відношення можна відобразити формулою:

N= m\кав*100%, де N — норма самозростання вартості; т — додаткова вартість; Кав - авансований капітал. Основний капітал впливає на ефективність кругообороту і обороту всього капіталу. Одним з найважливіших показників ефективності використання основного капіталу є фондовіддача - відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості основних виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Формулою фондовіддачі є: Фв = ВП/ОФ*100% де Ф_в — фондовіддача; ВП — обсяг виробленої продукції; ОФ — вартість основних виробничих фондів (основного капіталу).

Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів (оборотного капіталу) є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом. Цей показник виражається у натуральних одиницях витрат сировини, матеріалів, палива й енергії, необхідних для виготовлення одиниці продукції, або у відсотках до вартості використаних матеріальних ресурсів у структурі собівартості продукції. Кількісно його визначають за формулою: Мn = В\Вп*100% де Мn - матеріаломісткість продукції; В - витрати матеріалів, палива, енергії та ін., ВП - обсяг виробленої продукції.

65. МРК. Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є міжнародний рух капіталу, внаслідок якого відбувається інтернаціоналізація капіталу. Інтернаціоналізація капіталу - взаємопереплетіння та об'єднаня різних форм національного та інтернаціонального капіталу з метою привласнення результатів найманої праці, яким протистоять загони найманих працівників. Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах. Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономір­ності:1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень. 2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними 3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу 4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах 5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються 6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капі­талу. зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів. 9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг, що найповніше спостерігалось у 90-х рр. - на початку ХХІ ст.. Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і актив­ний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. До економічних важелів такого регулювання відносяться:

66. Праця і людський ресурс. «праця»» трактують як фактор виробництва, рівнозначний землі, капіталу, який залучається в процес виробництва. Праця є функцією робочої сили, споживання – функцією споживчої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку її носій – найманий працівник. Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Людські ресурси економічною наукою розглядаються за різними соціально-економічними категоріями. Такими є: населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком від 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицією робочої сили для виробництва товарів та послуг. Трудові ресурси – це частна населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовим здібностям і знанням здатна працювати в народному господарстві.

67-68. Вартість і оплата праці. Оплата праці – це чинний в суспільстві організаційно-економічний механізм взаємозв’язку між показниками, що властиві для ринкової економіки і характеризують міру праці і міру її оплати відповідно від фактично досягнутих результатів праці, тарифних умов праці на конкретних підприємствах, та узгодженою між працівником і роботодавцем ціною робочої сили. Заробітна плата – грошове вираження вартості і ціни товару «робоча сила» та частково результативності її функціонування. Заробітна плата виконує наступні основні функції: відтворювальна, стимулююча, розподільна, ріність зар плати за однакової затрати праці. Форми: погодинна та відрядна. Погодинна заробітна плата – це оплата праці за її функціонування на пртязі певного робочого часу. Відрядна, або поштучна, заробітна плата – це оплата, яка формується в залежності від розмірів виробів за одиницю часу.

69. Інвестиції в людський ресурс. Важливою категорією, яка визначає зміст людського ресурсу є інвестиції у людський ресурс. Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів. Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції. Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці.