
- •1.Сутність економічного мислення.
- •2. Середовище формування економічного мислення: економічне політико правове, соціально-культурне.
- •3.Типи економічного мислення: стандартний, творчий
- •4 Розвиток економічного мислення.
- •5. Економічне мислення і економічна практика.
- •6. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста
- •7.Економіка як об’єкт наукового дослідження. Економічна діяльність – предмет економічної науки
- •8. Предмет економічної науки
- •9. Функції економічної науки
- •10. Етапи розвитку економічної науки.
- •11.Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету
- •12.Принципи, категорії і закони економічної науки
- •13. Методи економічного аналізу та їх класифікація
- •14.Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер
- •15. Економічні потреби.
- •16. Ієрархія потреб.
- •17. Економічні інтереси
- •18. Взаємозв'язок потреб та інтересів
- •19. Мотиви та стимули
- •20.Економічна поведінка.
- •21. Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво.
- •22.Націоналні та глобальні економічні інтереси.
- •23. Сутність та структура економічної системи.
- •24. Відносини власності.
- •25. Домогосподарства, підприємства, сектори економіки.
- •26. Кластери, внутрішні регіони, регулятивні інститути.
- •27. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.
- •28. Національні та міжнародні економічні системи.
- •29. Формування глобальної економічної системи.
- •30. Сутність і види економічної діяльності.
- •31. Суспільний поділ праці.
- •32. Виробнича діяльність.
- •33.Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність.
- •34.Інвестиційна діяльність
- •35.Інноваційна діяльність.
- •36.Торгівельно-маркетингова діяльність.
- •37.Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.
- •38.Сутність підприємництва та його організаційно економічної форми.
- •39.Витрати та результати підприємницької діяльності.
- •40.Продуктивність праці.
- •41.Прибуток і рентабельність.
- •42.Економічна рента та її види.
- •43.Регулювання підприємницької діяльності.
- •44.Міжнародна підприємницька діяльність.
- •45. Економічний розвиток.
- •46. Динаміка економічного розвитку та його фактори.
- •47. Економічне зростання , його критерії та показники.
- •48. Ресурси економічного зростання та їх обмеженість.
- •49. Типи та моделі економічного розвитку.
- •50. Сталий економічний розвиток.
- •52. Економічна криза.
- •53. Цивілізаційний вимір економічного розвитку.
- •54. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал
- •55. Основні функції капіталу.
- •56. Капітал і наймана праця
- •57. Людський капітал.
- •60. Виробничий капітал.
- •61. Підприємницький капітал.
- •70.Освіта та професійні компетенції працівника
- •71)Інтелектуалізація праці
- •72)Трудові відносини, зайнятість, безробіття
- •73)Дискримінація праці
- •74) Нерівність в доходах та проблема бідності
- •75.Соціалізація економіки
- •76. Міжнародна міграція людського ресурсу
- •77. Економічні блага
- •78. Товар та його характеристика
- •79. Гроші
- •80. Грошовий вимір вартості товару
- •81. Сутність і функції ринку
- •95. Суспільне відтворення, його типи та показники.
- •96. Національний дохід.
- •97.Валовий внутрішній продукт.
- •100.Доходи населення.
- •102. Державний бюджет.
- •103. Інфляція.
- •104. Соціальна політика.
- •105. Відтворення людського ресурсу.
- •106.Держава в системі суспільного відтворення.
- •107.Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів.
60. Виробничий капітал.
Потрібно запам’ятати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як сукупність продуктивних сил факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості. .Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний. Основний капітал – це частина виробничого капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару. Переносить свою вартість на новий продукт частинами в міру зношення. Конкретно до основного капіталу відносять ту частину авансованого підприємцем капіталу, яка втілюється в засобах праці (устаткування, машини, виробничі споруди, інструмент). Оборотний капітал – це частина виробничого капіталу, вартість якої в процесі кожного кругообігу входить у створені товари (послуги) цілком і яка повністю повертається підприємцю в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять різноманітні предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, затрачений на робочу силу (оплата праці). Роль оборотного капіталу для суспільства полягає в тому, що: 1) його елементи (сировина, матеріали) перетворюються у різноманітні продукти, якими є предмети споживання (продукти харчування, житло, одяг, засоби пересування (автомобілі, літаки тощо), засоби відпочинку (курорти, парки тощо), засоби охорони здоров’я, державної безпеки і т.д.; 2) з елементів оборотного капіталу (сировини, матеріалів тощо) створюються різноманітні засоби праці та виробничі комплекси (заводи, фабрики, шахти, транспорт, сучасні дороги, атомні електростанції і т.ін.), тобто матеріально-технічні продуктивні сили суспільства.
61. Підприємницький капітал.
Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше). Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:- об’єктивними – організаційно–правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця. До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін. До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.
62. Фінансовий капітал. це капітал, який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичкового капіталу. основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний ринковий курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому контексті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.
63.Кругообіг капіталу та його стадії. У процесі свого кругообороту підприємницький капітал проходить три стадії і три функціональні форми, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу.
Перша
стадія. Р.с
Г
- Т
Зас.
вироб Підприємець на ринку купує ресурси,
необхідні для виробництва продукції
(послуг) засоби виробництва (Зв.) та
робочу силу (Рс). Його капітал, який
знаходився в грошовій
формі,
приймає форму продуктивного
капіталу, який
провляє себе в реально-функціонуючих
засобах праці, предметах праці та робочій
силі. друга
стадія:
…В…Т' – процес виробництва. У процесі
виробництва на основі ефективного
використання праці, здібностей підприємця,
засобів виробництва, передової технології
створюються товари, вартість яких
зростає порівняно з авансовою вартістю
у виробництво цих товарів. Результат
цієї стадії руху капіталу виглядає
таким чином: Т'
Т,
тобто вартість виробничих товарів
дорівнює Т'=Т+˅Т, де ˅Т представляє
додаткову вартість. Третя
стадія
кругообігу капіталу Т'-Г'. Додаткова
вартість, втілена в товарі Т', надійде
підприємцю після його реалізації на
ринку. Функція товарного капіталу –
реалізація авансованої і додаткової
вартості: Г'=Г+˅Г. Кругообіг
капіталу
– це безперервний рух капіталу, у процесі
якого він послідовно проходить три
стадії, набуває на кожній з них певної
функціональної форми і повертається
до своєї вихідної форми – грошової. Із
формули кругообігу капіталу підприємця
видно, що він здійснюється заради
створення і привласнення прибутку Г' –
Г= П, де Г – авансований підприємцем
капітал, П – прибуток.
64.Ефективність кругообігу капіталу. загальною мірою ефективності обороту всіх складових промислового капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу. Це відношення можна відобразити формулою:
N= m\кав*100%, де N — норма самозростання вартості; т — додаткова вартість; Кав - авансований капітал. Основний капітал впливає на ефективність кругообороту і обороту всього капіталу. Одним з найважливіших показників ефективності використання основного капіталу є фондовіддача - відношення обсягу продукції у грошовій формі до вартості основних виробничих фондів (основного капіталу), виражене у відсотках. Формулою фондовіддачі є: Фв = ВП/ОФ*100% де Фв — фондовіддача; ВП — обсяг виробленої продукції; ОФ — вартість основних виробничих фондів (основного капіталу).
Узагальнюючим показником ефективності функціонування оборотних виробничих фондів (оборотного капіталу) є матеріаломісткість продукції - відношення вартості загального обсягу матеріальних ресурсів, витрачених на виробництво товарів, до вартості продукції загалом. Цей показник виражається у натуральних одиницях витрат сировини, матеріалів, палива й енергії, необхідних для виготовлення одиниці продукції, або у відсотках до вартості використаних матеріальних ресурсів у структурі собівартості продукції. Кількісно його визначають за формулою: Мn = В\Вп*100% де Мn - матеріаломісткість продукції; В - витрати матеріалів, палива, енергії та ін., ВП - обсяг виробленої продукції.
65. МРК. Найдинамічнішою формою економічної глобалізації є міжнародний рух капіталу, внаслідок якого відбувається інтернаціоналізація капіталу. Інтернаціоналізація капіталу - взаємопереплетіння та об'єднаня різних форм національного та інтернаціонального капіталу з метою привласнення результатів найманої праці, яким протистоять загони найманих працівників. Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах. Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономірності:1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень. 2) постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними 3) посилення процесів монополізації в експорті капіталу 4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах 5) постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій} розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються 6) посилення інтернаціоналізації власності в процесі вивезення капіталу. зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них випереджаючі масштаби обсягів обороту державних цінних паперів. 9) зростання частки прямих інвестицій у сфері послуг, що найповніше спостерігалось у 90-х рр. - на початку ХХІ ст.. Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і активний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. До економічних важелів такого регулювання відносяться:
66. Праця і людський ресурс. «праця»» трактують як фактор виробництва, рівнозначний землі, капіталу, який залучається в процес виробництва. Праця є функцією робочої сили, споживання – функцією споживчої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку її носій – найманий працівник. Людські ресурси найважливіші з усіх видів виробничих ресурсів. людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Людські ресурси економічною наукою розглядаються за різними соціально-економічними категоріями. Такими є: населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком від 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицією робочої сили для виробництва товарів та послуг. Трудові ресурси – це частна населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовим здібностям і знанням здатна працювати в народному господарстві.
67-68. Вартість і оплата праці. Оплата праці – це чинний в суспільстві організаційно-економічний механізм взаємозв’язку між показниками, що властиві для ринкової економіки і характеризують міру праці і міру її оплати відповідно від фактично досягнутих результатів праці, тарифних умов праці на конкретних підприємствах, та узгодженою між працівником і роботодавцем ціною робочої сили. Заробітна плата – грошове вираження вартості і ціни товару «робоча сила» та частково результативності її функціонування. Заробітна плата виконує наступні основні функції: відтворювальна, стимулююча, розподільна, ріність зар плати за однакової затрати праці. Форми: погодинна та відрядна. Погодинна заробітна плата – це оплата праці за її функціонування на пртязі певного робочого часу. Відрядна, або поштучна, заробітна плата – це оплата, яка формується в залежності від розмірів виробів за одиницю часу.
69. Інвестиції в людський ресурс. Важливою категорією, яка визначає зміст людського ресурсу є інвестиції у людський ресурс. Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів. Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції. Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці.